Ухвала

03 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 204/8924/19

провадження № 61-11150ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротенка Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 26 жовтня 2010 року № б/н у розмірі 122 554,59 грн.

Позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву від 26 жовтня 2010 року № б/н, згідно з якою отримала кредит у розмірі 8 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. У зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань станом на 31 жовтня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 214 025,97 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 441,85 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом - 208 584,12 грн. Законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 122 554,59 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 5 441,85 грн; заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 26 жовтня 2010 року до 31 жовтня 2018 року - 117 112,74 грн. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 25 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року, в задоволенні позову відмовив.

27 липня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 122 554,59 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує.

Касаційна скарга містить посилання на те, що справа має виняткове значення для банку, оскільки одними з основних видів діяльності банку є кредитування фізичних та юридичних осіб, а також залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб, невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором відносно своєчасності повернення наданих йому банком кредитних коштів тягне за собою повернення банком залучених коштів вкладниками та ставить під загрозу репутацію банка, що перешкоджає стабільній роботі банку, обмежує права та порушує його майнові інтереси.

Наведені заявником обставини не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішенням в цілому, за відсутності інших обставин, не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

Крім цього, посилання заявника в касаційній скарзі на те, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки викладені в оскаржуваних судових рішеннях висновки не узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, як на підставу касаційного оскарження судових рішень в цій справі, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявники не продемонстрували наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі «Azyukovska v. Ukraine» («Азюковська проти України») рішення від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 липня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

С. Ю. Бурлаков

Є. В. Коротенко