Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 522/4133/17

провадження № 61-38916св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Одеська міська рада,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси в складі судді Тарасова А. В. від 17 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області в складі суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., від 17 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, третя особа - ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання, визнання договору дійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 18 квітня 1999 року вона уклала з ОСОБА_3 усний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_3 зобов`язалась передати позивачці вказану квартиру після отримання її у власність в порядку приватизації, а позивач зобов`язалась сплатити грошові кошти в розмірі 4 500 грн, що підтверджується розпискою. Одразу після приватизації квартири, а саме 28 квітня 1999 року, ОСОБА_3 передала квартиру позивачці, надавши їй правовстановлюючі документи, ключі від квартири та можливість вселитися в неї, однак нотаріально посвідченого договору сторони не уклали.

Посилаючись на зазначене, позивачка просила суд встановити факт її проживання у квартирі АДРЕСА_1 в період з 28 квітня 1999 року по 22 січня 2008 року та визнати дійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 18 квітня 1999 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу мотивовано тим, що ОСОБА_3 була наймачем квартири АДРЕСА_1 , не мала право продавати вказане майно, яке їй не належало на праві власності станом на момент складання між нею та ОСОБА_1 спірної розписки 18 квітня 1999 року. Указані обставини встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 522/2099/13-ц, учасником якої була, зокрема, ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції в частині вимоги про встановлення факту проживання позивача в спірній квартирі мотивовано тим, що станом на момент розгляду даної справи ОСОБА_1 не має прав щодо спірної квартири, оскільки відчужила її за договором дарування від 22 січня 2008 року, у зв`язку із чим встановлення указаного факту не вплине на права і обов`язки останньої. Тому суд визнав вимоги про встановлення указаного факту безпідставними у даній справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким вимоги її позову задовольнити в повному обсязі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не повно дослідили зібрані у справі докази та дійшли помилкових висновків про відмову в позові. Суди не розглянули по суті її вимоги про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 18 квітня 1999 року. Посилання на висновки, викладені в іншій справі є безпідставними. Крім того, висновок судів про відмову у встановленні факту проживання в спірній квартирі з 1999 року по 2008 рік є помилковими. З переходом у 2008 році права власності на спірну квартиру від неї до інших осіб вона не втратила інтерес до врегулювання питання дійсності договору купівлі-продажу від 18 квітня 1999 року. Тому висновки судів є помилковими.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2018 відкрито касаційне провадження у даній справі. Витребувано справу із суду першої інстанції.

У жовтні 2018 року справу передано судді-доповідачу Білоконь О. В.

13 квітня 2020 року відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами та доповненнями) та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», призначено повторний автоматизований розподіл, серед інших, даної справи.

13 квітня 2020 року згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями справу визначено розглядати у колегії суддів: Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М. - та передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи в складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно змісту розписки від 18 квітня 1999 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4 500 грн за продану нею квартиру АДРЕСА_1 .

27 квітня 1999 року за ОСОБА_3 набула право власності на зазначену квартиру.

Нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу між сторонами укладено не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 померла.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2000 року в справі № 2-1246 встановлено факт вчинення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за ОСОБА_1 визнано право власності на зазначену квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийняли в дар в рівних частинах кожний квартиру АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 147.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27 травня 2008 року за заявою першого заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах недієздатної ОСОБА_6 , яка є дочкою померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2000 року скасовано.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2009 року заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_6 , в особі законного представника ОСОБА_7 , про встановлення факту виникнення майнових прав залишено без розгляду.

Крім того, судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 522/2099/13-ц, учасником якої була, зокрема, ОСОБА_1 , установлено, що ОСОБА_3 була наймачем квартири АДРЕСА_1 та не мала право продавати вказане майно, яке їй не належало на праві власності 18 квітня 1999 року.

Судами в даній справі також установлено, що станом на момент розгляду даного позову ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, у зв`язку із чим встановлення факту її проживання в спірній квартирі не вплине на права і обов`язки останньої щодо спірного майна.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон від 15 січня 2020 року № 460-IX).

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що 18 квітня 1999 року між нею та ОСОБА_3 було укладено усний договір купівлі-продажу спірної квартири, який згодом не було посвідчено нотаріально, що порушує її права, за захистом яких вона звернулась до суду.

Відповідно до частини першої статті 43 ЦК Української РСР (1963 року), чинного на час складення розписки від 18 квітня 1999 року, угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

за вимогами частини першої статті 47 ЦК Української РСР в указаній редакції нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Згідно із частини другої статті 47 ЦК Української РСР в указаній редакції якщо одна із сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною, в цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦК Української РСР в указаній редакції недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Судами указано, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, у справі № 522/2099/13-ц, учасником якої була, зокрема, ОСОБА_1 , установлено, що ОСОБА_3 була наймачем квартири АДРЕСА_1 та не мала право продавати вказане майно, яке їй не належало на праві власності 18 квітня 1999 року.

Крім того, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її проживання у квартирі АДРЕСА_1 в період з 28 квітня 1999 року по 22 січня 2008 року.

Згідно положень частини другої статті 256 ЦПК України в редакції станом на момент подання позову в даній справі у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Указані вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що указаний факт має для неї юридичне значення, оскільки підтверджує наявність у неї підстав для захисту своїх прав шляхом визнання в судовому порядку дійсним спірного договору купівлі-продажу.

Судами в даній справі установлено, що станом на момент розгляду даного позову ОСОБА_1 не є власником спірної квартири, у зв`язку із чим встановлення факту її проживання в спірній квартирі не вплине на права і обов`язки останньої щодо спірного майна.

Вимогами цивільного процесуального законодавства суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно вимог ЦПК України, як в редакції станом на момент розгляду справи судом першої інстанцій, так і у чинній редакції, учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що ОСОБА_3 була наймачем квартири АДРЕСА_1 та не мала право продавати вказане майно, яке їй не належало на праві власності 18 квітня 1999 року, та врахувавши, що від встановлення факту проживання позивачки в спірній квартирі не залежить виникнення, зміна або припинення її особистих чи майнових прав, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в даній справі.

Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості оскарженого рішення спростовуються матеріалами справи, судовими рішеннями, які набрали законної сили, ухваленими в справі № 522/2099/13-ц, а також обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що суди в даній справі безпідставно врахували висновки судів у справі № 522/2099/13-ц є помилковими, оскільки такі рішення були ухвалені за участю ОСОБА_1 та щодо обставин, зокрема, якими обґрунтовано підстави позову в даній справі.

Доводи касаційної скарги про безпідставну відмову судів задовольнити вимогу про встановлення факту проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі не містять підстав для скасування оскаржених судових рішень, оскільки не узгоджуються з указаними вище вимогам закону про те, що у судовому порядку можуть бути встановлені лише факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, чого в даній справі судами не встановлено і що не доведено позивачкою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не узгоджуються із дослідженими судами попередніх інстанцій матеріалами справи, які не містять належних та допустимих доказів, які беззаперечно підтверджували б обставини, якими обґрунтовано вимоги позивача.

Згідно вимог частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Згідно вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня

2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 400, 409, 410, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 серпня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 17 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

І. М. Фаловська

С. П. Штелик