Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 березня 2010 року м. Кілія
Кілійський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Бошкова М.І.
при секретарі Іваненко В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кілія цивільну справу за позовом
ОСОБА_1
про
визнання права власності на нерухоме майно
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернувся до суду з позовом, в якому вказала наступне – розпорядженням Кілійської райдержадміністрації в 2001 році позивачці було дозволено розміщення об’єкта нерухомого майна на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1. Після зведення на вказаній земельній ділянці об’єкта нерухомого майна у вигляді магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», позивачка звернувся до органів місцевого самоврядування за належними висновками з метою подальшого прийняття збудованого магазину до експлуатації, такий акт був належним чином затверджений. На даний момент позивачка не в змозі здійснювати речові права на збудоване нею нерухоме майно у повному обсязі, що й послужило підставою звернення до суду з позовом про визнання, в якому просить суд визнати за нею, як за виключною власницею нерухомої речі, яка набула правовим чином право власності на збудоване майно, право власності на об’єкт нежитлового нерухомого майна – магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташований в АДРЕСА_1.
Представник позивачки у судовому засіданні підтвердила пред’явлені позовні вимоги.
Судом були встановлені наступні юридичні факти з певними їм правовими відносинами, а саме:
Висновком № 373 від 2001 року органом пожежного нагляду в Кілійському районі ОСОБА_1 наданий дозвіл на початок роботи нежитлового об’єкту. Кілійська СЕС надала відповідний висновок про затвердження розміщення нежитлового об’єкта нерухомого майна ОСОБА_1 в АДРЕСА_1.
Як вказано в розпорядженні Кілійської райдержадміністрації № 456 від 27.09.2001 року ОСОБА_1 було дозволено розміщення об’єкту нерухомого майна для здійснення підприємницької діяльності на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1 в межах, встановлених для земельної ділянки площею 56,0 кв.м. актом обстеження земельної ділянки, складеним та підписаним Придунайською територіальною інспекцією 06.08.2001 року.
В витягу з протоколу № 9 засідання архітектурно-містобудівної ради при Кілійській райдержадміністрації вказано, що архітектурно-містобудівна рада узгоджує розміщення об’єкту нерухомого майна для ведення підприємницької діяльності підприємцю ОСОБА_1 в м. Вилкове по вул. Татарбунарського повстання, 149 ( нин. 155).
В технічному паспорті, складеному КП «Кілійське РБТІ та РОН» 08.12.2009 року вказано, що нежитлова будівля та споруди магазину «Продтовари», що розташована в АДРЕСА_1 складається з: літ. А – торгівельний кіоск площею 20,2 кв.м. ( складається з 1-1 коридор, 1-2 торгівельний зал), літ.а – навіс, літ. а – навіс.
Згідно з ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке воно здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, яка регламентує порядок здійснення права власності, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно з статтею 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ст. ст. 328, 386, 392 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності; власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У судовому засіданні судом було встановлено, що позивачка, яка є приватним підприємством, на земельній ділянці, що розташована в АДРЕСА_1, на підставі розпоряджень Кілійської райдержадміністрації та висновків компетентних органів місцевого самоврядування, збудувала магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», який був кваліфікований як мала архітектурна форма. Відповідно до Постанови Кабміну України № 982 від 26.08.2009 року «Про затвердження порядку розміщення малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності», що містить легальну дефініцію поняття «мала архітектурна форма», стаціонарна мала архітектурна форма це тимчасова одноповерхова споруда соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення для провадження підприємницької діяльності висотою не вище ніж 4 метри, що має по зовнішньому контуру площу близько 30 кв. метрів, виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без закладення фундаменту. З висновків як технічного паспорту, так і паспорту встановлення об’єкту вбачається, що нежитловий об’єкт нерухомого майна, магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», не має властивостей стаціонарної малої архітектурної форми, а є об’єктом нерухомого майна у вигляді нежитлової будівлі та споруд, який належить позивачці, для ведення підприємницької діяльності – роздрібної торгівлі продовольчими товарами відповідно до чинного законодавства, так як виготовлена не з полегшених конструкцій, встановлена з закладенням буто-бетонного фундаменту та відсутній відповідний висновок будівельної-технічної експертизи, який б кваліфікував збудований магазин, як мала архітектурна форма (пересувна або стаціонарна). Тому, враховуючи вищенаведене, суд відповідно до норм ст. 212 та ст. 214 ЦПК України, визначає предмет пред’явленого позову про встановлення, як нерухоме майно.
Заслухавши пояснення представника позивачки у судовому засіданні, дослідивши письмові докази по справі суд вважає, що позивачка правомірним чином набула право власності на збудований нею магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1» з умовами додержання нею архітектурних, санітарних, протипожежних та інших норм відповідно до норм цивільного законодавства, зокрема норм ЦК України, якими встановлено набуття, здійснення та припинення права власності, на даний момент здійснює набуте право у встановленому порядку, але невизнання права не дає можливості володіти, користуватися та розпоряджатися набутим правом у повному порядку, що є його порушенням. Як встановлено ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством. Також суд вважає пред’явлений позивачкою позов обґрунтованим, таким, що є заснованим на законі, не порушує прав та інтересів інших осіб, невизнане право підлягає захисту відповідно до положень п.1 ч.2 ст. 16 ЦК України, а саме шляхом визнання такого права, що у комплексному дослідженні підстав набуття, здійснення та захисту права власності дає всі підстави суду задовольнити у повному обсязі пред’явлені позивачкою позовні вимоги.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 8, 107, 209, 210, 212 - 215 ЦПК, ст.ст. 15, 16 ч.2, 328, 331 ч.2, 386, 392, ЦК України суд
В И Р І Ш И В:
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на об’єкт нерухомого нежитлового майна – магазин «ІНФОРМАЦІЯ_1», що складається з нежитлових будівель та споруд та розташований в АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 56,0 кв.м..
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя М.І. Бошков