КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/17071/17 Головуючий 1 інстанція - Колдіна О.О.

Провадження № 22-ц/824/2135/2020 Доповідач 2 інстанція- Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 липня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Березовенко Р.В.

за участю секретаря: Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської Світлани Іванівни, державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Олени Олександрівни, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування свідоцтва, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, виключення з реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису,-

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду позов до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С.І., державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О.О., ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування свідоцтва, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, виключення з реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису.

Свої вимоги мотивував тим, що 14.06.2005 між ним та ПАТ КБ «Правекс Банк» було укладено кредитний договір № 1966-013/05Р, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав суму кредиту в розмірі 160 000 євро зі строком повернення до 14.06.2015. На забезпечення виконання позичальником кредитного зобов`язання було укладено договір іпотеки № 1966-013/05Р, відповідно до якого позивач передав кредитору в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що 17.08.2017 група невідомих осіб намагалась зайняти квартиру, посилаючись на те, що вони є представниками нового власника житла. Згідно відомостей з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна було встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С.І. 24.07.2017 видано Свідоцтво № НОМЕР_2, на підставі якого в подальшому державним реєстратором КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О.О. 25.07.2017 зареєстровано в реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (номер запису НОМЕР_1 ).

ОСОБА_2 зазначив у позові про те, що вважає незаконними дії приватного нотаріуса Гембарської С.І., а також державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак О.О. в частині видачі Свідоцтва та здійснення реєстрації права власності за спірну квартиру за ОСОБА_1 , оскільки він не отримував повідомлень щодо відступлення права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки та перехід цього правадо ОСОБА_1 , а передача прав за договором факторингу, яким передбачено набуття фактором права вимоги до боржника - фізичної особи є порушенням Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг.

Крім того, позивач зазначив, що в порушення вимог ст. 35 Закону України «Про іпотеку» він не отримував вимогу про усунення порушення виконання зобов`язань, а отже у нотаріуса та державного реєстратора були відсутні підстави для здійснення реєстрації переходу права власності за відсутності даних про отримання такої вимоги, відсутності документа, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання боржником письмової вимоги, а також без наявності документів які б підтверджували перехід прав вимоги за іпотечним договором.

Ураховуючи зазначене, у позові ОСОБА_2 просить суд відновити порушене його право, шляхом визнання протиправним та скасування свідоцтва № НОМЕР_2 від 24.07.2017, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською Світланою Іванівною, визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Олени Олександрівни про реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.07.2017, індексний номер 36385973, виключити з реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна запис від 31.07.2017, індексний номер 36385973 про реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 146,9 кв.м., за ОСОБА_1 , який був зареєстрований Державним реєстратором КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Оленою Олександрівною.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року позов ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської Світлани Іванівни, державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Олени Олександрівни, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування свідоцтва, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, виключення з реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису задоволено.

Визнанопротиправним та скасованосвідоцтво № НОМЕР_2 від 24.07.2017, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською Світланою Іванівною.

Визнанопротиправним та скасованорішення Державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Олени Олександрівни про реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.07.2017, індексний номер 36385973.

Виключено з реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна запис від 31.07.2017, індексний номер 36385973 про реєстрацію квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 146,9 кв.м., за ОСОБА_1 , який був зареєстрований Державним реєстратором КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Оленою Олександрівною.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В обґрунтування зазначила, що суд першої інстанції задовольняючи позов не звернув увагу, що вимога (іпотечне повідомлення) ОСОБА_1 , передана приватним нотаріусом Гембарською С.І., за своїм змістом повністю ідентична підписаній власноруч ОСОБА_1 заяві (вимозі), жодним чином волю ОСОБА_1 не спростовує, відповідає її внутрішньому волевиявленню і не порушує жодних прав позивача, а тому дійшов помилкового висновку про порушення приватним нотаріусом Гемборською С.І. вимог Закону України «Про нотаріат» і Порядку вчинення нотаріальних дій.

Вважає такими, що не відповідають дійсним обставинам справи висновки суду про порушення ОСОБА_1 умов надіслання позивачу вимоги (іпотечного повідомлення). Суд першої інстанції проігнорував п. 2.3.8 Договору іпотеки, яким передбачено обов`язок позивача у випадку зміни свого місцезнаходження, повідомити Іпотекодержателя протягом трьох днів про ці зміни.

Апелянт звернула увагу на те, що позивач, в порушення вимог Договору іпотеки, за вказаною ним в цьому договорі адресою - АДРЕСА_2 будь - якої кореспонденції не отримує, оскільки проживає за іншою адресою: АДРЕСА_1 , що повністю підтвердив під час дачі показів як свідок. Крім того, ОСОБА_2 у своїх показах суду вказав, що за адресою: АДРЕСА_1 з 2013 року зареєстровано ТОВ «Шведсько-Українська гірнича компанія», кеврівником якої є позивач, а також вказана адреса зазначена і в договорі добровільного страхування нерухомого майна. Переданого в іпотеку від 02.06.2005 МЗЛ №480383 та сертифікаті до нього. Скаржник вважає, що зазначене підтверджує зміну позивачем свого місця проживання без повідомлення про це Іпотекодержателя, на що суд першої інстанції уваги не звернув. Вимога (іпотечне повідомлення) направлялося не тільки за адресою реєстрації позивача вказаною в договорі іпотеки, але й за адресою безпосереднього знаходження позивача та належного йому іпотечного майна.

Вважає, що висновок суду про недоведеність отримання позивачем вимоги (іпотечного повідомлення) суперечить п 2.3.7 Договору іпотеки, який вказує на початок відліку 30-денного строку з дати здачі листа з вимогою до установи зв`язку та спростовується Порядком надання послуг поштового зв`язку затвердженим постновою КМ України від 05.03.2009 № 270.

Не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються матеріалами справи, зокрема показами свідків, висновки суду першої інстанції щодо відсутності оригіналу експерс - накладної № 59000264707991 від 19.06.2017. Представником скаржника під час розгляду справи суду першої інстанції неодноразово повіомлялося про те, щ оригінал вказаної накладної знаходиться у матеріалах кредитної справи, яку було вилучено уповноваженими особами Голосіївського УП ГУ НПУ у м. Києві, проте суд зазначеного до уваги не взяв.

Апелянт повідомила суд апеляційної інстанції про те, що на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 05.04.2019 уповноваженими особами Голосіївського УП ГУ НПУ у м. Києві 10.05.2019, тобто вже після розгляду справи судом першої інстанції, було повернуто ОСОБА_1 оригінал експрес - накладної з усією кредитною справою ОСОБА_2 .

Також скаржник вважає помилковим висновок суду у тому, що стягнення заборгованості за основним зобов`язанням через суд виключає можливість задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання. Наявність судового рішення про стягнення із боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане іпотекодавцем в іпотеку нерухоме майно. Оскільки рішення суду від 10.06.2013 так і не було виконане боржником, а сума заборгованості так і не була сплачена, то звернення стягнення в позасудовому порядку на передану позивачем в іпотеку квартиру відбулося на законних підставах.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.04.2017 № 85936794.

Зокрема вказала, що суд першої інстанції не застосував при вирішенні даних правовідноси положення п. 61 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 25.12.2015 № 1127.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав подану апеляційну скаргу, просив задовольнити її з викладених підстав.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 заперечували проти задоволення апеляціної скарги, рішення суду просили залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Будь - яких заяв, клопотань на час розгляду справи до суду апеляційної інстанції від них не надходило.

Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з частиною третьоюстатті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 572 Цивільного кодексу України, статтею 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

За ст.7 Закону України «Про іпотеку»за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (як це передбачено положеннями ч. 5 ст. 3, абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»).

Тобто, передаючи в іпотеку майно, особа повинна розуміти, що воно передається для забезпечення майбутніх вимог кредитора в разі невиконання умов договору боржником і що в цьому разі може бути звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки на задоволення вимог кредитора.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 14.06.2005 між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Правекс Банк» було укладено Кредитний договір №1966-013/05Р, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав суму кредиту в розмірі 160 000 євро та зобов`язався повернути його до 14.06.2015.

Узабезпечення виконання вимог Кредитного договору між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ОСОБА_2 14.06.2005 було укладено Договір іпотеки №1966-013/05Р.

Згідноп.1.1 Договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , що на праві власності належить ОСОБА_2 .

Пунктом 2.1.6 Договору іпотеки сторони погодили, що у випадку невиконання чи неналежного виконання основного зобов'язання Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому розділом 3 даного договору, та задовольнити свої майнові вимоги за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна в повному обсязі визначеному на момент задоволення, враховуючи суму заборгованості, суму заборгованості за кредитом, плату за користування грошовими коштами, збитків, неустойки, штрафів, пені, іншої заборгованості та витрат, пов'язаних із пред`явленням вимоги за основним зобов'язанням та зверненням на предмет іпотеки, а також витрат пов'язаних з утриманням і збереженням предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, витрат на страхування предмета іпотеки, витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису тощо.

Пунктом 2.3.7. Договору іпотеки передбачений обов`язок Іпотекодавця (позивача), протягом тридцяти календарних дшв задовольнити вимогу Іпотекодержателя про усунення порушень або виконання порушення основного зобов`язання та/або умови даного договору. Перебіг тридцятиденного строку починаеться від наступного дня після календарної дати здачі до установи зв`язку відповідного листа з вимогою Іпотекодержателя усунути порушення або виконати порушене основне зобов`язання та/або умови даного Договору, (факт) здачі до установи зв`язку відповідного листа, зокрема може бути підтверджено квитанцією установи зв`язку про направления офіційного листа (вимоги) Іпотекодавцю.

Іпотекодавець зобов`язаний, у випадку зміни свого місцеезнаходження, повідомити Іпотекодержателя протягом трьох днів про ці зміни (п. 2.3.8 Договору іпотеки).

Згідно п.2.4.1 Договору Іпотекодержатель зобов'язаний при невиконанні або неналежному виконанні Іпотекодавцем основного зобов'язання та/або умов договору іпотеки надіслати Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень, або виконання порушеного зобов'язання та/або умов даного договору. Вимога повинна бути оформлена письмово у вигляді офіційного листа на адресу Іпотекодавця, підписана уповноваженою особою Іпотекодержателя, із зазначенням вимог, необхідних для виконання або усунення.

Відповідно до п. 3.2.1 Договору іпотеки, Іпотекодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом тридцяти календарних днів Іпотекодавцем не буде виконано вимогу про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов'язання та/або умов даного Договору, яка надсилається Іпотекодавцю відповідно до п.2.4.1 даного договору.

Крім того, пунктом 3.1.3 Договору Іпотеки передбачено право Іпотекодержателя на власний розсуд вибрати спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема застосувати механізм позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки , у порядку визначеному у застереженні про задоволення вимог Іпотекодержателя (п. 3.2. даного договору), шляхом продажу предмета іпотеки Іпотекодержателем або передачі Іпотекодержателю права власносп на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Згідно з п.3.2.2.1 Договору іпотеки, право власності на передане в іпотеку нерухоме майно переходить від Іпотекодавця до Іпоткодержателя, якщо протягом тридцяти календарних днів Іпотекодавець не задовольнить вимогу Іпотекодержателя про усунення порушень або виконання порушеного основного зобов'язання та/або умов цього договору, в якій зазначається про звернення стягнення шляхом передачі від Іпотекодавця до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до п.3.2.2.2. Договору іпотеки, право власності на передане в іпотеку нерухоме майно переходить від Іпотекодавця до Іпотекодержателя на наступний день після закінчення тридцятиденного строку відповіді на вимогу, що надсилається Іпотекодержателем відповідно до п. 2.4.1 договору.

Тобто сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

Судом також встановлено, що 31.05.2017 між ПАТ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір про відступлення права вимоги по кредитному договору № 1966-013\05Р від 14.06.2005, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» перейшло право вимоги, як Кредитора до боржника ОСОБА_2 .

У подальшому, 02.06.2017 між ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» та ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» було укладено Договір про відступлення права вимоги по кредитному договору № 1966-013\05Р від 14.06.2005, відповідно до якого до ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» перейшло право вимоги, як Кредитора до боржника ОСОБА_2

16.06.2017 між ТОВ «ФК «Гровінг Стейт» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги по Кредитному договору № 1966-013\05Р від 14.06.2005 та договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 14.06.2005, згідно з яким ОСОБА_1 придбала право вимоги за Кредитним договором №1966-013/05Р від 14.06.2005 та іпотечним договором.

Тобто, ПАТ КБ «Правекс-Банк» відступило своє право вимоги за Договором іпотеки від 14.06.2005 №1966-013\05Р, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 . А отже усі права вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами перейшли до ОСОБА_1 .

Зазначене достеменно було встановлене судом та повінстю узгоджуються із навними у матеріалах справи доказами.

Отже, в іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення позичальником кредитних зобов`язань.

Відтак будь - які доводи позивача щодо спростування вставнолених обставини в цій частині суд апеляційної інстанції оцінює критично, оскільки вони повністю спростовуються наведеним вище та підтверджуються належними та допустими доказами у справі.

Разом з тим, судом під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_2 своїх кредитних зобов`язань за договором від 14.06.2005 не виконав, заборгованість не погасив, іпотечне майно на виконання рішення суду відчужене не було.

Оскільки ОСОБА_2 не виконав зобов`язань по Кредитному договору та ухилявся від їх виконання, ОСОБА_1 , як Іпотекодержатель та Кредитор, звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської С.І. з відповідною заявою, в якій містилась вимога (іпотечне повідомлення) про усунення порушень та повідомлялось про наслідки невиконання вимоги.

Відповідно до вимог п. 1.1 Глави 20 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріус передає заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам на підставі усного звернення заінтересованих осіб.

Згідно п. 2 Глави 20 Порядку нотаріус передає заяви фізичних та юридичних осіб іншим фізичним та юридичним особам, якщо вони не суперечать закону і не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини.

Пунктом 3.2. Глави 20 Порядку визначено, що заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів.

У випадку, передбаченому підпунктом 3.2 цього пункту, другий примірник заяви повертається особі, що її подала( п. 3.3. Глави 20 Порядку)

19.06.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гембарською С.І. на ім`я ОСОБА_2 на підставі ст. 84 Закону України «Про нотаріат» була передана заява від ОСОБА_1 , в якій повідомлялось про перехід до неї прав вимоги за Кредитним договором № 1966-013/05Р від 14.06.2005 та договором іпотеки, вимога про виконання зобов`язання та повернення протягом 30 днів суми заборгованості за Кредитним договором в розмірі 4 461 986,42 грн., а також попередження, що у разі невиконання зазначеної вимоги вона буде захищати свої права шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, шляхом вчинення виконавчого напису, або ж у спосіб передбачений статею 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки, або передбачений статею 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки.

Дана заява (вимога) ОСОБА_1 була передана нотаріусу з використанням технічних засобів.

У свою чергу, приватним нотаріусом Гембарською С.І. зазачена вимога була передана через представника ТОВ «Нова Пошта» послугою «Доставка особисто в руки» та 20.06.2017 року отримана особисто ОСОБА_2 , що підтверджується Експрес-накладною № 59000264707991 та Свідоцтвом від 24.07.2017 реєстровий № НОМЕР_2, про що нотаріус зазначила у свідоцтві.

Суд першої інстанції помилково дійшов висновку про неналежність доказу на підтвердження вручення ОСОБА_2 вимоги (іпотечного повідомлення).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково не взяв до уваги те, що передана приватним нотаріусом Гембарською С.І. заява ОСОБА_1 повністю за своїм змістом ідентична підписаній власноруч ОСОБА_1 заяві (вимозі). За своїм змістом і формою повністю відповідає всім визначеним чинним законодавством нормам та містить в собі посилання на можливі наслідки, які застосовуються на вибір кредитора.

Сама ж заявниця жодних вимог щодо невідповідності заяви виготовленої нотаріусом не висувала, а отже така заява (вимога) жодним чином волевиявлення ОСОБА_1 як Іпотекодержателя не спотворює, відповідає її внутрішньому волевиявленню і не порушує жодних прав позивача, а тому висновки суду, щодо порушення з боку приватного нотаріуса Гембарською С.І.вимог ЗУ «Про нотаріат» і Порядку вчинення нотаріальних дій є помилковими. Та обставина, що вимога (іпотечне повідомлення) підписане нотаріусом, а не власноручно заявницею, не свідчить про те, що така вимога суперечить встановленим нормам закону. Вказані дії нотаруса повністю узгоджуються із положеннями предебаченими Порядком Та обставина, що вимога (іпотечне повідомлення) підписане нотаріусом, а не власноручно заявницею, не свідчить про те, що така вимога суперечить встановленим нормам закону. Приватний нотаріус своїм підписом на Іпотечному повідомленні і Свідоцтві від 24.07.2017 лише засвідчила факт передачі вимоги (іпотечного повідомлення) з відповідним змістом, який повністю відповідає змісту заяви (вимоги) підписаної самою ОСОБА_1 .

Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених письмових доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що текст заяви (вимоги) ОСОБА_1 написаний за допомогою технічних засобів, а тому був перенесений на нотаріальний бланк і посвідчений нотаріусом, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення п.3.2., п.3.3. Глави 20 Порядку вчинення нотаріальних дій.

Позивачем в установлені строки вищевказане повідомлення Іпотекодержателя ОСОБА_1 виконане не було, а тому останньою було прийнято рішення звернути стягнення на предмет іпотеки (квартиру) в позасудовому порядку, обравши на власний розсуд спосіб звернення стягнення, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань Іпотекодавця за Кредитним договором.

Реєстрацію права власності на предмет іпотеки (квартиру) було здійснено державним реєстратором - Рисак О.О., яка діяла в межах своєї компетенції в чіткій відповідності з умовами Договору іпотеки, закону України «Про іпотеку», закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки ОСОБА_1 було надано у розпорядження державного реєстратра усі необхідні документи без виключення.

За таких обставин рішення державного реєстратора - Рисак О.О. від 31.07.2017, індексний номер 36385973 про державну реєстрацію права власності на АДРЕСА_1 колегія суддів вважає законним та обгрнутованим.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно не врахував під час розгляду справи як належний доказ вручення боржнику вимоги експрес-накладну ТОВ «Нова пошта» №59000264707991 від 19.06.2017. Висновки суду у тому, що вимога позивачем не отримувалась, а вищевказана накладна є неналежним доказом, оскільки відсутній її оригінал, не відповідають дійсним обставинам справи, з огляду на таке.

Так,пунктом 5.5 Договору іпотеки сторони узгодили, що будь-які повідомлення або вимоги, що пред`являєються або надсилаються Сторонами за даним договором повинні надсилатися рекомендованим листом з повідомленням.

Згідно пункту 6.1.8 Кредитного договору передбачено зобов`язання Позичальника повідомляти Банк про зміну своєї адреси протягом трьох днів.

Відповідно до пункту 5. 6 Договору іпотекиСторони зобов`язані негайно повідомляти про зміну місцезнаходження та інших реквізитів.

Як вбачається зі змісту кредитного та іпотечного договорів, під час їх укладення позивальник зазначив своє місце проживання: АДРЕСА_2 .

У порушення вимог п. 2.3.8. Договору іпотеки, яким передбачений обов`язок позивача у випадку зміни свого місцезнаходження повідомити Іпотекодержателя протягом трьох днів про ці зміни, ОСОБА_2 не повідомив свого кредитора щодо зміни адреси.

Зокрема із матеріалів справи вбачається, що позивач поштових повідомлень за вказаною у договорах адресою: АДРЕСА_2 не отримує, останні повертаються до суду із відміткою «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про відсутність адресата за вказаною адресою тривалий час.

Натомість поштове відправлення за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 отримав 21.06.2020, така ж адреса зазначена в Договорі добровільного страхування нерухомого майна, переданого в іпотеку від 02.06.2005 M3JI №480383 та Сертифікаті до нього, що повністю узгоджується із наявними у матеріалах справи доказами.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що направлення вимоги (іпотечного повідомлення) за адресою реєстрації та проживання позивача, вказаною в договорах, та за адресою безпосереднього знаходження позивача за належного йому на праві власності іпотечного майна повністю відповідає вимогам закону та не порушує прав як іпотекодержателя так і іпотекодавця.

Хибним є висновок суду про недоведеність отримання вимоги (іпотечного повідомлення) особисто позивачем, що суперечить п. 2.3.7. Договору іпотеки, який вказує на початоквідліку тридцятиденного строку з дати здачі листа з вимогою до установи зв`язкута спростовується Порядком надання послуг поштового зв`язку затвердженим постановою КМ України від 05.03.2009 №270.

Зі змісту пункту 5.5. Договору іпотеки вбачається, що будь-які повідомлення, прохання або вимоги, що пред`являються або надсилаються сторонами за даним договором повинні надсилатися рекомендованим листом з повідомленням.

Відповідно до п. 2 Порядку надання послуг поштового зв`язку, рекомендоване поштове відправлення - реєстрований лист, поштова картка, бандероль, відправлення для сліпих, дрібний пакет, мішок "М", які приймаються для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення.

Рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним (п. 99 Порядку).

Отже, Порядком не передбачено і Договором іпотеки не було обумовлено жодного опису вкладення для подібних рекомендованих відправлень. Сама вимога (іпотечне повідомлення) була відправлена на адресу дійсного місцязнаходження ОСОБА_2 та була отримана ним особисто, про що боржник поставив свій підпис та ініціали на зворотньому повідомленні (накладній), вимога була відправлена рекомендованим поштовим відправленням,що дає підстави зробити висновки про належне повідомлення ОСОБА_2 щодо наслідківпорушення ним основного зобов`язання і умов договору іпотеки.

Доказів на спростування зазначеного у розпорядження суду надано не було.

Безпідставним є висновок суду першої інстанції у тому, що експрес-накладна № 59000264707991 від 19.06.2017 є неналежним доказом у справі, оскільки суд під час розгляду справи не вжив достатніх заходів спрямованих на отримання відповідних доказів у справі, на які відповідач посилався як на підставу своїх заперечень проти зазначеного у позову, які б суд вважав належними та допустими.

Як вбачається із матеріалів справи, представником ОСОБА_1 під час розгляду справи в суді першої інстанції неодноразово повідомляв суд, що оригінал Експрес-накладної №59000264707991 існує, але разом з усією Кредитною справою ОСОБА_2 знаходився в Голосіївському УП ГУНПУ у м. Києві,оскільки ця Кредитна справа разом з іншими речами та документами була незаконно вилученапід час обшуку 16.11.2017, в межах кримінального провадження за №12017100010009102 від 28.09.2017 за ознаками злочину передбаченими ст.185 КК України.

Оригінал Експрес-накладної № 59000264707991 разом з усією Кредитною справою ОСОБА_2 10.05.2019 був повернутий ОСОБА_1 , на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 05.04.2019 уповноваженими особами Голосіївського УП ГУНП України у м. Києві. Вказану накладну було оглянуто під час перегляду справи апеляційним судом.

Жодних доказів, які б спросовували належність та допустимість цього доказу у розпорядження апеляційного суду стороною позивача не надано. Таких доказів не містять і матеріали справи. Суд апеляційної інстанції бере до уваги вищевказаний документ, оскільки у апелянта були проблеми з отриманням доказів, а судом достатніх заходів вжито не було, такі докази з`явилися у ОСОБА_1 вже після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. Суд безпідставно вважав необгрунтованими посилання представника відповідача на те, що оригінал накладної був вилучений працівниками поліції під час проведення обшуку 16.11.2017 р. на території домоволодіння АДРЕСА_4 за місцем проживання ОСОБА_8 , оскільки у протоколі обшуку зазначено лише загальний опис кредитних справи та іншого, а детального опису змісту документів кредитної справи щодо ОСОБА_2 в протоколі обшуку від 16.11.2017 не зазначено.

Суд дійшов необґрунтованого висновку про недоведеністьвідповідачами допустимимиі достовірнимидоказами направлення ОСОБА_2 вимоги про виконання основного зобов`язання у спосіб та порядок, передбачений ст. 35 Закону України «Про іпотеку» та умовами Договору іпотеки.

Положеннями ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених письмових доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи суд першої інстанції не встановив належним чином при вирішенні справи та помилково вважав наявними підстави для задоволення позову.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку, що матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження вручення ОСОБА_2 вимоги (іпотечного повідомлення) за належною адресою: АДРЕСА_1 .

Щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку»вказано, що в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку»сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому необхідно врахувати, щостаття 37 Закону України «Про іпотеку»не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статтііпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Можна констатувати, що чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем, набутого в позасудовому порядку.

Разом з тим у частині першій статті 38 згаданого Закону право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій визначено, що загальними засадами державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень(далі - державна реєстрація прав) є:

1) гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та процедура державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який установлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Отже, наявність судового рішення про стягнення із боржника на користь кредитора основного зобов'язання боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане іпотекодавцем в іпотеку нерухоме майно.

Оскільки, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.06.2013 не виконано позивачем, а сума заборгованості не сплачена і до тепер, то звернення стягнення в позасудовому порядку на передану позивачем в іпотеку квартиру відбулося на законних підставах. А стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання.

Верховний Суд України в своїй Постанові від 03.02.2016р. по справі №6- 1080цс15 зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням. оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Щодо накладеного арешту на все майно позивача, колегія судді взазначає наступне.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.04.2017р.№85936794 вбачається, що будь-які заборони щодо відчуженя квартири АДРЕСА_1 відсутні.

Згідно п.61 Порядку про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого Постановою КМ України від 25.12.2015р №1127, наявністьзареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договоруіпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, атакож зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Арешт стосувався безпосередньо боржника (позивача) з метою обмежити саме право позивача в розпорядженні належним йому майном та був накладений на нерухоме майно ОСОБА_2 вже після державної реєстрації іпотеки за Договором іпотеки у 2005 році, а тому його наявність не може бути підставою для відмови у державній реєстрації права власності за

ОСОБА_1 С уд не з'ясував дійсних обставин справи, у зв`язку із чим не врахував, що ОСОБА_1 набула право вимоги до боржника ОСОБА_2 за укладеними з ними кредитним та іпотечним договорами та реалізувала це право вимоги, звернувшись до нотаріуса.

Суд першої істнації, зробивши висновок щодо наявності подвійного стягнення з позивача заборгованості, не врахував, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у межах забезпечення боржником виконання основного зобов`язання, для чого є необхідним судове рішення.

Застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

З огляду на відсутність доказів виконання боржниками зобов`язань за кредитним договорам, наявність невиконаного судового рішення, колегія суддів дійшла висновкупро відсутність підстав для задоволення позову, оскілки суд помилково вважав наявними підстави для задоволення вимог ОСОБА_2 .. Такий висновок суду першої інстанції був зроблений без урахування фактичних обставин справи та положень чинного законодавства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, порушивши норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, таке рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні даного позову.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд у своєму рішенні не навів достатні мотиви на підставі яких дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Загалом наведені у позові обставини як підстави для задоволення позовних вимог фактично зводяться до ухилення боржником від виконання ним кредитних зобов`язань та сплтаи заборгованості.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гембарської Світлани Іванівни, державного реєстратора КП «Київжитлоспецексплуатація» Рисак Олени Олександрівни, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування свідоцтва, про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію прав та їх обтяжень, виключення з реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: Н.В. Ігнатченко

Р.В. Березовенко