Справа № 154/76/20 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А.

Провадження № 22-ц/802/786/20 Категорія: 39 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів - Данилюк В.А., Киці С.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» – Крилової Олени Леонідівни на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 18 травня 2020 року,

                                           В С Т А Н О В И В :

В січні 2020 року Акціонерне товариство  КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який обгрунтований тим, що 23 березня 2010 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та своїм підписом у заяві підтвердив поінформованість з умовами кредитування. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику можливість розпоряджатися кредитними коштами на визначених договором умовах.

Позивач також зазначав, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання по поверненню кредитних коштів належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 31.10.2019 року виникла заборгованість на загальну суму 168052,36 грн, з яких: 1500 грн – заборгованість за кредитом, 163 852,36 грн – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2700 грн – пеня.

Посилаючись на зазначені обставини, а також на те, що кредитодавець на власний розсуд може вимагати від боржника повернути будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 в користь банку заборгованість у розмірі 123 942,61 грн,  а також судові витрати по справі у розмірі 1921 грн.

Рішенням Володимир-Волинського районного суду Волинської області від 18 травня 2020 року в даній справі у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, представник позивача подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове  про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційний суд розглянув дану справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Апеляційну скаргу представника позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з дотриманням вимог закону.

Із матеріалів справи убачається, що 25.03.2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір  шляхом підписання позичальником анкети-заяви, в якій зазначено, що заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банку складає договір про надання банківських послуг та за умовами якого позичальник отримав на платіжну картку кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту (а. с. 9).

На підтвердження своїх вимог банком до позовної заяви додано розрахунок заборгованості за цим договором, копію анкети-заяви, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а. с. 7-34).

Крім того, як убачається із анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, остання містить у собі лише особисті дані відповідача та згоду з тим, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають договір про надання банківських послуг.

Проте, як встановлено судом, зазначена анкета-заява взагалі не містить в собі жодних істотних умов договору, а саме: будь-яких даних про суму кредиту чи кредитного ліміту, даних про видачу кредитної картки, її виду та строк дії, умов щодо нарахування процентів та пені, процентної ставки, а також у анкеті-заяві відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді пені, штрафів за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а.с.9).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (стаття 633 ЦК України).

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частина 1 статті 1048 ЦК України передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У своїй позовній заяві банк вказував, що позичальник отримав в банку кредит в розмірі 1500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Проте жодного доказу на підтвердження цієї обставини позивач суду не надав. Підписана відповідачем анкета-заява у полі бажаного клієнтом кредитного ліміту будь-якого цифрового значення не містить.

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що відповідачу на платіжну картку був встановлений кредитний ліміт в розмірі 1500 грн, позивач суду не надав.

Крім того, обґрунтовуючи позовні вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором кредиту,  посилався на Умови та правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою ознайомився позичальник і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також на підтвердження того, що вказані документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що  роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Умови та правила надання банківських послуг, а також Правила користування платіжною карткою, які містяться в матеріалах справи, позичальником не підписувалися, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами в даній справі шляхом підписання анкети-заяви.

Таким чином, підстав вважати, що сторони кредитного договору обумовили у письмовому вигляді розмір тіла кредиту, сплату процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань немає.

Зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог банку.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надані належні та допустимі докази по справі не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про наявність заборгованості саме за кредитним договором від 25.03.2010 року, зокрема і виписки по рахунку ОСОБА_1 та інформації про видачу платіжної картки. Разом з тим, підписана відповідачем анкета – заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, не містить ні даних про встановлений кредитний ліміт на платіжну картку, ні терміну дії цієї картки.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

                                             П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Крилової Олени Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 18 травня 2020 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді