ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5079/20 Справа № 172/599/19 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Єлізаренко І. А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Єлізаренко І.А.

суддів Красвітної Т.П., Свистунової О.В.

за участю секретаря Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання у зв`язку з припиненням шлюбних відносин,-

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилався на те, що з ОСОБА_1 перебуває в шлюбі, який зареєстровано 09 вересня 1978 року в бюро записів актів громадянського стану Актюбінської міської ради депутатів трудящих, актовий запис №1485. В період шлюбу, згідно з договором купівлі-продажу від 20 серпня 1996 року, подружжям було придбано житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будинок зареєстроване за ОСОБА_1 . На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання в зв`язку з припиненням шлюбних відносин.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 09 вересня 1978 року вона з ОСОБА_2 зареєструвала шлюб. У шлюбі народилося дві доньки - ОСОБА_3 , 1979 року народження та ОСОБА_4 , 1985 року народження. Оскільки спільне життя з відповідачем не склалося, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. Відповідно до рішення Народного суду Фрунзенського районного суду м.Актюбінська від 24 грудня 1986 року шлюб було розірвано. В зазначеному рішенні помилково вказано по батькові відповідачки, замість “ ОСОБА_5 ” - “ ОСОБА_6 ”. Вказане рішення суду не було зареєстроване у відділі реєстрації актів цивільного стану. Встановлення факту розірвання шлюбу має для неї юридичне значення, оскільки у подальшому надасть право на оформлення розірвання шлюбу і позбавить різних непорозумінь з ОСОБА_2 , в тому числі й майнових. У лютому 1996 року її батько ОСОБА_7 , який на той час проживав в сел. Васильківка Дніпропетровської області доручив їй переоформлення спадщину за довіреністю з подальшим її продажем, а саме: будинку в м.Актюбінськ, Республіки Казахстан та отримання грошових коштів з банківського рахунку. На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд встановити факт розірвання шлюбу з ОСОБА_2 та припинення шлюбних відносин між нею та ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Народного суду Фрунзенського районного суду м. Актюбінська від 24 грудня 1986 року, про що через Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Васильківському, Межевському, Покровському районах Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області внести актовий запис про розірвання шлюбу; визнати її особистою власністю житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2020 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що є спільною сумісною власністю подружжя. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір сплачений ним за подання позовної заяви до суду в сумі 768 грн. 40 коп. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2 про встановлення факту розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання у зв`язку з припиненням шлюбних відносин.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду від 13 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , її зустрічні позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обгрунтованість.

       Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

       Відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

       Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

       Як вбачається з матеріалів справи, 09 вересня 1978 року сторони уклали шлюб (а.с.9).

       Рішенням народного суду Фрунзенського району м. Актюбінська Казахської РСР від 24 грудня 1986 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.43).

       Встановлено, реєстрація розірвання шлюбу між сторонами за вказаним рішенням суду у органах реєстрації актів громадянського стану не здійснювалася.

       За договором купівлі-продажу від 20 серпня 1996 року ОСОБА_1 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.58-60).

       З витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що право власності на вказаний будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с.57).

       З довідки КП “Синельниківське МБТІ” від 27 травня 2019 року №58 вбачається, згідно з архівними даними станом на 31 грудня 2012 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Васильківською державною нотаріальною конторою 20 серпня 1996 року, реєстр № 1750 (а.с.10).

       З 10 квітня 2001 року і по теперішній час у спірному житловому будинку зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 та факт його постійного проживання з 1996 року за вказаною адресою встановлений у судовому засіданні та не заперечується ОСОБА_1 .

       Задовольняючи первісні позовні вимоги ОСОБА_2 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що спірне майно у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами і будівлями набуте сторонами за час шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, та ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами, придбання спірного будинку за її власні кошти, однак повністю погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 не вирішено питання щодо права власності ОСОБА_1 на 1/2 частку спірного майна у спільної сумісної власності подружжя, чим порушено норми матеріального права, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для часткового скасування рішення та ухвалення в цій частині нового рішення.

       Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

       Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

       Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

       Аналогічна норма була закріплена у ст. 22 КпШС України, який втратив чинність 01.01.2004 року (що діяв на час виниклих правовідносин).

       Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

       Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

       Частиною 1 ст.69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

       Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

       Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

       Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

       Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

       Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

       З матеріалів справи вбачається, 09 вересня 1978 року сторони уклали шлюб (а.с.9).

       Рішенням народного суду Фрунзенського району м. Актюбінська Казахської РСР від 24 грудня 1986 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.43).

       Відповідно до ст. 44 КпШС України, який був чинний на момент виникнення правовідносин, шлюб вважався припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.        

       Встановлено, реєстрація розлучення сторін у справі за вказаним рішенням суду у відповідних органах реєстрації актів громадянського стану не здійснювалася.

       Таким чином, шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не вважається припиненим, оскільки не відбулося реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану за вказаним рішенням суду відповідно до норм законодавства, яке діяло на вказаний період часу.        

       Ухвалою суду м.Актобе Актюбінської області від 26 серпня 2019 року було виправлено описку в рішенні народного суду Фрунзенського району м. Актюбінська Казахської РСР від 24 грудня 1986 року та зазначено - ОСОБА_1 (а.с.133).

       За договором купівлі-продажу від 20 серпня 1996 року ОСОБА_1 придбала житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с.58-60).

       З витягу з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що право власності на вказаний будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_1 (а.с.57).

       З довідки КП “Синельниківське МБТІ” від 27 травня 2019 року №58 вбачається, згідно з архівними даними станом на 31 грудня 2012 року житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Васильківською державною нотаріальною конторою 20 серпня 1996 року, реєстр № 1750 (а.с.10).

       З 10 квітня 2001 року і по теперішній час у спірному житловому будинку зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 та факт його постійного проживання з 1996 року за вказаною адресою встановлений у судовому засіданні та не заперечується ОСОБА_1 .

       З матеріалів справи вбачається ОСОБА_1 у квітні 2019 року звернулася до Васильківського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с.150).

        Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (а.с.149).

       Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2019 року позов         ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без розгляду (а.с.221).

       Таким чином, встановлено будинок по АДРЕСА_1 було придбано в період шлюбу сторін, та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому первісні позовні вимоги ОСОБА_2 є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

       Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 слід зазначити, у зустрічній позовній заяві ОСОБА_1 вказувала не те, що у лютому 1996 року її батько ОСОБА_7 , який на той час проживав в сел. Васильківка Дніпропетровської області доручив їй переоформлення спадщину за довіреністю з подальшим її продажем, а саме: будинку в м.Актюбінськ, Республіки Казахстан та отримання грошових коштів з банківського рахунку. В подальшому було продано будинок, що належав її батьку, та було придбано за ці кошти спірний будинок (а.с.51, 52).

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, ІНФОРМАЦІЯ_1 батько ОСОБА_1 - ОСОБА_7 , який на той час проживав в сел. Васильківка Дніпропетровської області, доручив Юрчук С.О. переоформлення спадщини за довіреністю а саме: будинку в м.Актюбінськ, Республіки Казахстан (а.с.44, 45, 46).

       Свідоцтво про право на спадщину за законом на будинок АДРЕСА_2 було видано ОСОБА_7 06 березня 1996 року (а.с.104).

       Відповідно до договору від 03 квітня 1996 року ОСОБА_7 , від імені якого діяла ОСОБА_1 , продав будинок у АДРЕСА_2 . Продаж здійснено за 302700 тенге (а.с.122).

       Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 придбала спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 . було укладено 20 серпня 1996 року. Продаж було вчинено за 84 000 000 крб.(а.с.58-60).

       Слід зазначити, будь-яких належних доказів на підтвердження того, що батько ОСОБА_1 - ОСОБА_7 дійсно передав їй кошти 302700 тенге від продажу 03 квітня 1996 року належного йому будинку у м.Актюбінську, та за ці кошти 20 серпня 1996 року, дійсно було придбано спірний будинок, матеріали справи не містять.

       Стосовно зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту розірвання шлюбу за рішенням народного суду Фрунзенського району м. Актюбінська Казахської РСР від 24 грудня 1986 року та припинення шлюбних відносин, суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог в цій частині, оскільки встановлення таких юридичних фактів не передбачено чинним ЦПК України.

       Отже, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 у зв”язку з недоведеністю.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2020 року скасувати в частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, про задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2  до ОСОБА_1  про визнання права власності на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2  про встановлення факту розірвання шлюбу та припинення шлюбних відносин, визнання особистою власністю майна набутого за час окремого проживання у зв`язку з припиненням шлюбних відносин — скасувати в частині задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя.

Позовні вимоги  ОСОБА_2   до  ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину в спільній сумісній власності подружжя – задовольнити.

Визнати житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50 кв.м., жилою площею 31,5 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами: сарай — Б; сарай — В; цеглова вбиральня — Г; штахетна огорожа -№1.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 50 кв.м., жилою площею 31,5 кв.м., з господарськими будівлями і спорудами: сарай — Б; сарай — В; цеглова вбиральня — Г; штахетна огорожа -№1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді