ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6482/20 Справа № 202/1190/20 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

                                В С Т А Н О В И Л А:

       У лютому 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

       В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 11 грудня 2007 року між сторонами у справі було укладено договір № б/н, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 6200 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

       Всупереч чинному законодавству та умовам договору, ОСОБА_1 належним чином покладені на неї обов`язки перед банком не виконала, порушила умови кредитного договору і має прострочену заборгованість.

       Станом на 31 жовтня 2019 року за відповідачем по укладеному з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитному договору № б/н від 11 грудня 2007 року наявна заборгованість на загальну суму 88 622,37 грн., яка складається з наступного: 5064,50 грн. – заборгованість за кредитом; 79099,66 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 0,00 грн. – заборгованість за комісією; 0,00 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина), 4208,21 грн. – штраф (процентна складова).

       Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути на його користь з відповідача заборгованість за договором у сумі 88 622,37 грн, а також судовий збір (а.с. 1-3).

       Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення про стягнення заборгованості — відмовлено (а.с.42-46).

Не погодившись з вказаним рішенням суду, АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимогу банку у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права (а.с.77-81).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України).

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2020 року, підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

       Судом першої інстанції встановлено, що 11 грудня 2007 року між сторонами у справі було укладено договір № б/н.

       У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення.

       Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 31 жовтня 2019 року становить 88 622,37 грн., яка складається з наступного: 5064,50 грн. – заборгованість за кредитом; 79099,66 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 0,00 грн. – заборгованість за комісією; 0,00 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина), 4208,21 грн. – штраф (процентна складова).

       Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

       Колегія суддів не може в повному обсязі погодитись з висновками суду першої інстанції.

       За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

       Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

       У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

       Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

       Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

       Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

       Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

       За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

       У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

       Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

       За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

       Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

       Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

       За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

       Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

       Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

       Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

       Як вбачається з матеріалів справи, 11 грудня 2007 року між сторонами у справі було укладено договір № б/н.

       В наданій анкеті-заяві зазначена базова процентна ставка по кредиту, яка становить 3% в місяць на залишок заборгованості.

       Відповідачем вимоги договору не виконані, грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі не повернуто, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість, у розмірі 88 622,37 грн., яка складається з наступного: 5064,50 грн. – заборгованість за кредитом; 79099,66 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 0,00 грн. – заборгованість за комісією; 0,00 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина), 4208,21 грн. – штраф (процентна складова).

       Відповідач не спростував факт отримання кредитної картки та отримання за нею кредитних коштів.

       Визначаючи розмір боргу, колегія суддів виходить з розрахунку, який надано Банком, оскільки відповідачем цей розрахунок не спростований і свій не надано.

       Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

       Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд – шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів у розмірі 5 064,50 грн.

       Також, Банк, просить стягнути прострочену заборгованість по процентах за користування кредитом, у розмірі 79099,66 грн.

       Частиною 3 ст. 1056 -1 ЦК України в редакції Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитором в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

       Розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі 3% на місяць (36 % річних ) між сторонами погоджено, про що свідчить підписана відповідачем анкета-заява.

       Однак, заява позичальника не містить умов сплати процентів за несвоєчасне виконання зобов`язань у підвищеному розмірі.

       Із розрахунку заборгованості, наданої банком, вбачається, що заборгованість за відсотками, які нараховані на залишок поточної заборгованості за кредитом є відсутніми. Заборгованість за відсотками, які нараховані на залишок простороченої заборгованості за кредитом, нараховані за період з 11.12.2007 року по 31.10.2019 року у розмірі 43,2% 72%, що є більше від обумовленої договором процентної ставки.

       Відповідно до частини першої статті 1056-1 ЦК України,в редакції чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

       Згідно частини 3 цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

       У частині 4 указаної статті передбачено, що у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов`язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором.

       Кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

       У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

       З огляду на вищенаведене, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

       Таку правову позицію висловили Верховний Суд України у справі №6-1374цс17 від 11.10.2017 року та Верховний Суд у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року.

       Між тим, матеріали справи не містять навіть посилання на тип процентної ставки, застосованої Банком, позивачем не надано доказів узгодження сторонами змінюваної процентної ставки, порядку та періодичності її зміни, порядку розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, інших вимог, передбачених законом для застосування змінюваної процентної ставки.

       Банк не надав суду жодного належного доказу узгодження сторонами процентної ставки на рівні 43,2% 72%, річних та підстав її підвищення, також не надано жодного доказу сповіщення відповідача про збільшення процентної ставки, що є прямим порушенням вимог ст.1056-1 ЦК України.

       Зміна розміру фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку позивачем є нікчемною, оскільки докази того, що збільшення розміру процентної ставки погоджено із відповідачем відсутні.

       З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність дій банку з приводу нарахування відповідачу збільшеної відсоткової ставки, неузгодженої належним чином, тому вимоги Банку про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом задоволенню не підлягають.

       Також, Банк просить стягнути 250,00 грн. – штраф (фіксована частина), 4208,21 грн. – штраф (процентна складова).

       Колегія суддів зазначає, що в анкеті-заяві відсутня інформації про погодження сторонами умов щодо розміру та порядку нарахування штрафів.

       Не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, долучена банком до апеляційної скарги довідка про умови кредитування з використання кредитки “Універсальна 30 днів пільгового періоду по договору SAMDN59000033701366 від 26.04.2010 року, оскільки зазначені в ній умови кредитування є умовами за іншим кредитним договором.

       Крім того, відповідно до вимог ч.2, 4, 8 ст.83 ЦПК України, позивач та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

       Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

       Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

       Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

       Виходячи з принципу змагальності цивільного процесу, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції у суді першої інстанції.

       У силу принципу змагальності сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

       Гарантіями реалізації принципу змагальності є відповідальність за неподання доказів до суду.

       Неприйнятними є дії сторони коли вона долучає до апеляційної скарги нові докази, які необґрунтовано не було подано до суду першої інстанції, щоб посилити свою позицію.

       Частиною третьою статті 367 ЦПК України визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

       Таким чином, посилання позивача на докази, які безпідставно не були подані до суду першої інстанції, а долучені до апеляційної скарги, не приймаються колегією суддів до уваги з вказаних підстав.        

       Враховуючи вищевикладене, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2020 року слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту та винести в цій частині нову постанову про задоволення зазначених вимог банку та стягнення з відповідача на користь позивача вказаної заборгованості, в решті – рішення суду першої інстанції має бути залишено без змін.

       На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та позовних вимог у справі до перерозподілу належать судові витрати сторін у справі по сплаті судового збору за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанцій – з відповідача на користь позивача слід стягнути 300,31 грн.

       На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

       Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» — задовольнити частково.

       Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2020 року в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту – скасувати.

       Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5 064,50 грн.

       В іншій частині рішення суду залишити без змін.

       Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 300,31 грн.

       Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства.

       Судді: