Справа №2-а-387/10

                      ПОСТАНОВА

                           ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2010  року                                                                          Солом’янський районний суд м. Києва

у складі

головуючого  судді             Букіної О.М.

при секретарі                 Балагура О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві  справу за позовом ОСОБА_1  до Управління пенсійного фонду України у Солом’янському районі м. Києва про поновлення пропущеного строку для звернення до Солом’янського районного суду та про зобов’язання суб’єкта владних повноважень нарахувати несплачену державну соціальну допомогу як дитині війни, –    

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав за період з 01.01.2006 року по теперішній час, визнати дії управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва  щодо відмови в нарахуванні несплаченої державної соціальної допомоги з 01.01.2006 року по  дату постановлення рішення у справі  протиправними, зобов’язати нарахувати та сплатити їй в повному обсязі, як дитині війни, недоплачене щомісячне підвищення до пенсії та відшкодувати їй витрати, понесені на оплату послуг з правової допомоги.

В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що є "Дитиною війни" в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивачка зазначила, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивачка також вказала, що бездіяльність відповідача грубо порушила її законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача.

Також позивачка просить  зобов’язати відповідача призначити їй щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто в подальшому  здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% .

Додатково просила суд відшкодувати їй витрати, понесені на оплату послуг з надання правової допомоги у розмірі 300, 00 гривень.

В судове засіданні позивачка не з’явилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в своєму позові просила розглядати справу у її відсутності та відсутності представника відповідача.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача та просив суд відмовити в задоволенні позову з врахуванням строків позовної давності встановлених ст99-100 КАС України.  

За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін,  на підставі поданих матеріалів.

Суд,  дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Солом’янського району м. Києва і отримує пенсію за віком.

На момент звернення позивачки до суду, нарахування позивачу доплати до пенсії в сумі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем не здійснено.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.

Згідно зі статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", що не заперечується відповідачем, а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.

Разом з тим, згідно ст. 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка.

Поряд з цим, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Суд вважає необхідним зазначити, що посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги, оскільки реалізація особою права, яке пов’язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлено у залежність від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 09.07.2007) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Законом України від 19 січня 2006 року №3367-ІV внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в Іншій редакції. Зокрема встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету,

Оскільки,  Кабінет Міністрів України в 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, за таких обставин суд вважає, що вимоги позивача, про проведення виплат та нарахувань 30% надбавки ,як дитині війни за 2006 рік задоволенню не підлягають.

Законом України від 19.12.2006 року за № 489-V « Про Державний бюджет України на 2007 рік» , зокрема  п.12 ст. 71 було зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону про соціальний захист дітей війни та статтею 111 установлено, що  у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо такого зупинення дії статті 6 Закону.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, суд вважає, що право позивача на проведення відповідної виплати, як дитині війни в розмірі 30 % за 2007 рік має право з 19 липня 2007 року відповідно до вимог статті 6 Закону, тобто з моменту прийняття рішення Конституційного Суду України за № 6-рн/2007.

Подібні відносини склалися і в 2008 році, оскільки зміни до статті 6 Закону, що внесені пунктом 41 розділу 2 Закону України від 28.12.2007 року «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та про винесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України 22.05.2008 року за № 10-пр/2008.

Так, згідно п.5.4 Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008, Конституція України у статті 92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє спеціальне призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя.

Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх не чинними мають використовуватися окремі закони.

Так, вищевказаним рішенням Конституційного Суду України, визнано таким, що відповідають Конституції України(є конституційними), положення підпунктів 1-6 пункту 19 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року №107-VІ.

Таким чином, Конституційний Суд України вирішив, визнати таки, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пунктів 36-100 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це державна соціальна підтримка дітей війни, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

 Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни, тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов’язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Статтею 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" визначено, що прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. При цьому частиною 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Враховуючи викладене, в контексті положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 09.07.2007) та частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Поряд з цим, частина 1 статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 викладена в новій редакції: дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" розділ II цього Закону, яким, зокрема, внесено зміни до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", набирає чинності з 01.01.2008.

За таких обставин, 30% надбавка, позивачці, передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 9 липня 2007 року), підлягає нарахуванню та виплаті за  період з 22.05.2008 року до 31.12.2008 рік , тобто  з моменту  прийняття рішення Конституційним Судом України за №10-рп/2008 від 22.05.2008 року .

Крім того, суд вважає, що позивачка має право на здійснення перерахунку за 2009 рік та 2010 рік.

По-перше,  Законом України № 835 від 26.12.2008 року «Про Державний бюджет України на 2009 рік», ніяких обмежень щодо дії ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не встановлено, у зв’язку з чим позивачка має право на  передбачену  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», надбавку  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування".

По-друге, Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», на яку посилається представник відповідача при здійсненні соціальних виплат ОСОБА_1    

За таких обставин, 30% надбавка, позивачці, передбачена статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (в редакції від 9 липня 2007 року), підлягає нарахуванню та виплаті за  період з 01.01.2009 року до 20.04.2010 року , тобто до дати постановлення рішення по даній справі.    

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка звернулася до суду 10.02.2010 року.

Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.  

В позовній заяві  позивачка посилалася на те, що про порушення своїх прав вона дізнався в 2008 році, оскільки не знала, що має право на дану надбавку, перешкод на звернення до суду у нього не було. Будь-яких доказів в підтвердження  поважності причини пропущення річного строку на звернення до суду з даним позовом,  встановленої ст.99 КАС України позивачем не надано.

Таким чином, суд не знаходить підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду за період часу з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року та з 01.01.2008 року по 31.01.2009 року, а тому підстав для задоволення вимог позивача про зобов’язання перерахувати та виплатити пенсію з врахуванням доплати в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за  даний період  не знаходить.

Оскільки позивачка, звернулася до суду 10.02.2010 року, а нарахування 30% надбавки до пенсії здійснюється помісячно, суд вважає, що підстав для застосування строку позовної давності за  період з 01.02.2009 року по 10.02.2009 року немає, т.я. в будь-якому випадку позивачка має право на 30% надбавку за  лютий 2009 року, з огляду на викладене вище.

Таким чином, суд вважає  вимоги позивачки обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково, а саме в частині визнання протиправними дії та бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої позивачу державної соціальної допомоги, як дитині війни в розмірі 30% надбавки до пенсії та в частині зобов’язання відповідача про  нарахування та виплати ОСОБА_1   надбавки, передбаченої  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" за період  часу з лютого 2009  року по 20 квітня 2010 року, за виключенням виплат здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва за 2009 та 2010 рік.

Що стосується вимог позивачки про  зобов»язання відповідача призначити їй щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто в подальшому  здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% слід зазначити.

При вирішенні питання щодо періоду за який підлягає здійсненню перерахунку суд враховує ту обставину, що згідно  приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, втому числі на виконання делегованих повноважень

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Також, право звернення до адміністративного суду визначено ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до вимог якої до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи  інтересів, на захист яких звертається особа.

Таким чином, вимоги позивача щодо перерахунку надбавки підлягають здійсненню починаючи  з лютого 2009 року по 20.04.2010 р.р., з урахуванням строку позовної давності до дня ухвалення судового рішення по справі, оскільки надбавка позивачу продовжується нараховуватися в меншому розмірі ніж передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

В той же час, суд позбавлений можливості вирішувати питання про поновлення порушених прав наперед, оскільки може захистити лише порушені, невизнані або оспорювані права позивача, проте позивачем не надано доказів того, що відповідач в майбутньому буде здійснювати нарахування надбавки  позивачці в меншому розмірі. А тому вимоги позивачки про зобов’язання відповідача призначити їй щомісячне підвищення до пенсії, як дитині війни, відповідно до положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», тобто в подальшому  здійснювати нарахування та виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% слід відмовити.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до Товариства з обмеженою відповідальністю «Надія» для надання їй консультаційно-правових послуг при поданні адміністративного позову внаслідок порушення прав особи як дитини війни та сплатила за надані послуги грошові кошти у розмірі 300, 00 гривень.

Відповідно до ст.90 КАС України та постанови КМ України № 590 від 27.04.2006 року компенсація витрат на правову допомогу, якщо вона сплачується за рахунок держави, не повинна перевищувати суму, що обчислюється, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5% розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.

Таким чином, компенсації підлягають витрати, які перебувають у причинному зв’язку із наданням правової допомоги, проте такі дії мають бути необхідними для надання правової допомоги, а розрахована сума повинна бути справедливою.

Виходячи з того, що адвокат, який складав позовну заяву і надавав консультаційні послуги та отримав 300 грн. винагороди, участі в судових засіданнях не приймав і ніяких дій, крім складання позовної заяви та надання консультації з приводу відомих обставин, за змістом позовна заява для складання не викликає труднощів, враховуючи розповсюдженість її змісту в ЗМІ, суд вважає необхідною і достатньою витрату часу на таку допомогу з розрахунку одного повного робочого дня та справедливою її оплату в розмірі 44 грн. 20 коп. (5% від 884 грн. мінімальної заробітної плати).

Керуючись ст.ст. 19, 22, 46 Конституції України, ст.ст. 1, 6, 7 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», ст. 2 ЗУ «Про прожитковий мінімум», Рішенням Конституційного Суду України від  22.05.2008 року за №10-рп/2008, ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 9, 69-71, 90, 97, 100, 158-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов  ОСОБА_1   д о Управління пенсійного фонду України у Солом’янському районі м. Києва задовольнити частково.        

Визнати протиправними дії та бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва щодо відмови в нарахуванні несплаченої ОСОБА_1  державної соціальної допомоги, як дитині війни в розмірі 30% надбавки до пенсії.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ,  передбачену  ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» надбавку  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України "Про загальнообов’язкове пенсійне страхування" за період часу з лютого 2009 року по 20 квітня 2010 року, за виключенням виплат здійснених Управлінням пенсійного фонду України в Солом’янському районі м. Києва за 2009-2010 р.р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати пов’язанні з наданням правової допомоги у розмірі 44,20  гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду м.Києва через районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Суддя :