Справа № 2 - 1686/10

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

          26 лютого 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді                                   Шевченко Т.М.

з участю секретаря                                   Руденко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” про захист прав споживача та спонукання до вчинення певних дій, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом, в якому просить зобов’язати відповідача внести зміни до договору про надання споживчого кредиту № 11150327000 від 28.04.2007 р., укладеного між АКІБ „УкрСиббанк” та ОСОБА_1, вказавши суму кредиту та проценти за його користування в національній валюті – гривні на момент укладення договору про надання споживчого кредиту, тобто 28.04.2007 р.; зобов’язати відповідача зробити перерахунок сплачених позивачем коштів в іноземній валюті в гривні, за курсом, який існував на момент підписання договору про надання споживчого кредиту та розробити новий графік погашення кредиту та процентів за його користування.

             В обґрунтування свої вимог позивач посилається на те, що 28.04.2007 р. між сторонами у справі був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11150327000 в розмірі 138750 доларів США, споживча цінність яких була 700687, 50 грн. за курсом НБУ станом на 28.04.2007 р., для особистих потреб, а саме на іпотечний кредит. Під час укладення зазначеного договору, на думку позивача, відповідачем було порушено вимоги ст. 524 ЦК України, де зазначено, що зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Крім того, договір містить і інші несправедливі для позивача положення, якими передбачені повторні штрафні санкції; відповідач, надавши кредит в іноземній валюті, переклав ризики, пов’язані із знеціненням національної валюти на позивача; договір містить положення лише про відповідальність боржника а неналежне виконання зобов’язань по договору, а відповідальність кредитора взагалі відсутня. Крім того, на думку позивача, у зв’язку з фінансовою кризою істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору. Така зміна є істотною, оскільки станом на 28.04.2007 р. курс становив 505 грн. за 100 доларів США, а станом на листопад 2009 р. – 799,30 грн. за 100 доларів США.

              В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1– ОСОБА_2  підтримала позовні вимоги та просила суд задовольнити позов, посилаючись на те, що у позивача є достатньо підстав вимагати від банку внесення змін у договір про надання споживчого кредиту.

              Представник відповідача АТ „УкрСиббанк” в судовому засіданні не визнав позовні вимоги та заперечував проти їх задоволення, посилаючись на безпідставність вимог позивача, оскільки при підписання кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.

              Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

             28.04.2007 р. між ОСОБА_1 та АТ „УкрСиббанк” був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11142249000, за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в іноземній валюті у розмірі 138750 доларів США, а позивач зобов’язувався повернути кредит в іноземній валюті та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором.

          Статтями 6 та 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства згідно ст. 628 ЦК України.    

            Посилання позивача на невідповідність кредитного договору також ч. 1 ст. 524, ст. 632 ЦК України не відповідає дійсності, оскільки в зазначеному договорі вказано суму наданого в доларах США кредиту та її еквівалент в гривні на момент укладення договору, тобто ціну договору.

             Відповідно до п. 9.13 т п. 8.2 кредитного договору підписанням цього договору позивач свідчив про те, що всі умови кредитного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до себе та підтверджував свою здатність виконувати умови договору. Про згоду позивача з умовами кредитного договору також свідчить і те, що з моменту укладення договору він протягом певного часу належним чином виконував умови кредитного договору, вчасно, в повному обсязі сплачував грошові кошти за користування кредитом та не висловлював до моменту звернення до суду із позовом свої письмові заперечення або незгоду про можливі порушення своїх прав або про невідповідність кредитного договору в передбаченому законодавством порядку.

             Відповідно до п. 9.13 кредитного договору підписанням цього договору, позивач свідчив про те, що перед підписанням цього договору ним отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема, ч. 2 ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів”. А тому твердження позивача про нібито порушення чинного законодавства відповідачем в частині ненадання йому всієї інформації про кредитні умови та не ознайомлення з ними не відповідають дійсності.

               Вимоги позивача зобов’язати внести зміни до кредитного договору в частині заміни валюти отриманих коштів в доларах США на гривню України на момент укладення кредитного договору є безпідставним, оскільки, зокрема, ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених  договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

              Відповідно до Декрету від 19.02.1993 р. № 15-93 КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України, на що також посилається позивач у позовній заяві. Проте, згідно п. 8.12 Постанови Правління НБУ від 30.05.2007 р. № 200 „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ”, на яку також посилається позивач, фінансові установи, які держали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно  до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій. Крім цього, п. 1.5 Постанови Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483 „Про затвердження Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо: ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Зазначене також підтверджується відповідним роз’ясненням НБУ у листі від 07.12.2009 р. № 13-20/7871-22612. (а.с. 49) А тому посилання на порушення відповідачем чинного законодавстві в частині неправомірного використання іноземної валюти та, як наслідок, недійсність кредитного договору, є безпідставними.

          Відповідно до ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські ліцензії: приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно ч. 2 ст. 47 зазначеного Закону банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди, зокрема, операції з валютними цінностями. Зазначене також підтверджує дотримання відповідачем вимог чинного валютного законодавства.

            Внесення змін до умов кредитного договору, яких вимагає позивач, зважаючи на зростання курсу долара США, буде суперечити чинному законодавству України.

            Істотна зміна обставин у вигляді коливання валютних курсів, на яку посилається позивач, ніяким чином не пов’язана з умовами виконання кредитного договору, оскільки відповідач свої зобов’язання за кредитним договором виконав, надав кредитні кошти в іноземній валюті, а позивач отримав те, на що розраховував – кошти в іноземній валюті на споживчі потреби. На момент укладення кредитного договору не існувало заборони позивачу взяти кредитні кошти в іншій валюті, в гривні. Грошові кошти мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій і одержані та в кількості, що відповідає умовам кредитного договору разом з нарахованими процентами у валюті зобов’язання та іншими платежами.

          Укладаючи кредитний договір, позивач усвідомлював можливість виникнення курсових різниць (коливань) валюти кредиту при отриманні кредитних коштів.

          Також не відповідають дійсності твердження позивача про істотну зміну обставин, якими сторони керувалися під час укладення кредитного договору, у зв’язку із фінансовою кризою. Відсутність у позивача грошових коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст.ст. 525, 526 та 530 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.

            Статтями 203, 207, 208, 209, 210, 638-640 ЦК України передбачені загальні вимоги для укладення правочинів (договорів). Крім цього, ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів” визначені умови договору про надання споживчого кредиту, що також наявні у підписаному договорі. Статтею 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність” визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

           За таких підстав, зважаючи на те, що при підписання кредитного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.            

            Керуючись ст.ст. 203, 215, 229, 524, 525, 610-613, 632, 638, 652, 1046 та 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 30, 60, 211 та 212 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

           В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” про захист прав споживача та спонукання до вчинення певних дій відмовити.

            Рішення може бути оскарженим в апеляційному порядку до  Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя