ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

0,2

УХВАЛА

м. Київ

17.07.2020Справа № 910/9732/20

Суддя Привалов А.І., розглянувши

позовну заяву ОСОБА_1

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

про визнання дій суб`єкта владних повноважень щодо проведення перевірок незаконними,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Відділення) про:

- визнати незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення перевірок від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД;

- визнати незаконними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення перевірок від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД;

- визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД протиправними;

- визнати поточні перевірки Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД протиправними;

- визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 23.01.2014 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД;

- визнати незаконними та скасувати акти поточних перевірок Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області від 25.11.2016 до договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.01.2003 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Київській області та громадянином України ОСОБА_1 було укладено договори купівлі-продажу № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100, та договори купівлі-продажу № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД об`єкта незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Привокзальна.

В подальшому 23.04.2010 сторонами були укладені додаткові договори, відповідно до яких сторонами внесено зміни до п. 5.1.6. договорів та зобов`язано покупця у термін до 31.12.2011 підготувати документи і здійснити відповідні дії щодо переоформлення права забудовника на об`єкти приватизації, добудувати та ввестти об`єкти в експлуатацію до 31ю12ю2013 з можливою зміною первісного призначення.

23.01.2014 та 25.11.2016 Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області були складені акти за наслідками проведених перевірок щодо здійснення контролю за виконанням позивачем умов договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД. При цьому, Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Київській області також були складені акти про недопущення до перевірки та (або) ненадання документів.

Позивач вважає дії Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області щодо здійснення вищевказаних перевірок протиправними, оскільки вони здійснені з порушенням чинного законодавства України, внаслідок чого було порушено права позивача.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.

Так, в силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Статтею 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.

В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).

Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.

Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.

Відповідно до п. 6, п. 13 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п.6 ст.20 ГПК України; справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (п.13 ст.20 ГПК України).

Отже, подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 4, 20 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 цього Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої статті 58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини третьої статті 128 Господарського кодексу України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150 цс 18)).

Дана правова позиція, наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі № 904/10132/17.

Водночас, як вбачається з позовної заяви та доданих до неї договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД від 08.01.2003 (зі змінами та доповненнями), на яких гуртуються заявлені позовні вимоги, позивач - ОСОБА_1 звертається до господарського суду як фізична особа, що не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності та не мав цього статусу на дату укладання вказаних договорів.

Також, до позовної заяви не додано жодних доказів щодо використання нерухомого майна, що є предметом договорів купівлі-продажу державного майна № 2-НБ-ЗД; № 3-НБ-ЗД; № 4-НБ-ЗД; № 5-НБ-ЗД від 08.01.2003, у підприємницькій діяльності.

Таким чином, суб`єктний склад учасників даного спору не відповідає приписам статей 4 і 20 ГПК України, відтак суд дійшов висновку, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, а тому у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 слід відмовити.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 20, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях про визнання дій суб`єкта владних повноважень щодо проведення перевірок незаконними.

2. Згідно з ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано: 21.07.2020.

Суддя А.І. Привалов