КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/4911/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 758/12551/18

22 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Олійника В.І.

- Желепи О.В.

при секретарі - Осінчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року, ухваленого під головуванням судді Васильченка О.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в якому просив визнати відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Позов мотивований тим, що позивач та його батьки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали ордер від 14 серпня 1965 року на право користування квартирою АДРЕСА_1 . Позивач одружився з ОСОБА_6 , а у ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_6 , які також були зареєстровані у вказаній квартирі. У 2000 році відповідачі також зареєструвалися у квартирі АДРЕСА_1 .

Вказував на те, що після смерті батьків, починаючи з 2015 року він став одноособовим наймачем квартири, з 2015 року відповідачі не проживають у спірній квартирі, у зв`язку з чим позивач вимушений одноособово утримувати квартиру та сплачувати комунальні платежі з розрахунку на кількість зареєстрованих у ній осіб.

Посилаючись на наведене, враховуючи що відповідачі не проживають у спірній квартирі більше двох років, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Подільська районна в місті Києві державна адміністрація про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, задоволено.

Визнано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з апеляційною скаргою, в якій просили скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовували тим, що рішення суду постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначали, що суд помилково не застосував до спірних правовідносин положення ч. 2 ст. 71 ЖК України, та не урахував, що відсутність відповідачів у квартирі обумовлена поважними причинами, що позивачем жодним чином не спростовано. При цьому, суд безпідставно не прийняв до уваги надані відповідачами докази, тоді як вони підтверджують факт поважності причин відсутності відповідачів у спірній квартирі.

Вказували на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів викладених в позовній заяві.

Посилалася на те, що відповідачі не були належно повідомлені про час та місце розгляду справи, тоді як враховуючи предмет спору, належне повідомлення відповідачів було обов`язком.

Звертали увагу суду на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він є наймачем квартири, зокрема з фіскальних чеків, квитанцій для сплати за послуги водопостачання, централізованого опалення вбачається, що власником особового рахунку залишається батько позивача ОСОБА_4 .

Позивач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року залишити без змін, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними. Так, зазначав, що посилання відповідачів на те, що вони не проживають у спірній квартирі з поважних причин не підтверджені належними доказами, тоді як він надав суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідачі не проживають у спірній квартирі понад два роки.

В судовому засіданні ОСОБА_1 , її представник ОСОБА_7 , ОСОБА_2 підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_8 заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до ордеру № 25522 від 14.08.1965 року ОСОБА_4 та його сім`ї у складі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було надано у користування квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтв про смерть, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 померли.

З довідки форми № 3 від 28.04.2017 року № 1689, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до акта від 14.09.2018 року, акта від 26.01.2017 року встановлено, що ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді Подільського УП ГУНП в м. Києві від 29.05.2018 року, з пояснень сусідів було встановлено, що дійсно ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 хоча і зареєстровані у спірній квартирі, проте фактично не проживають у ній.

Позивачем також до суду надано копії квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в яких платником значиться ОСОБА_3 . Квитанціями також підтверджено, що вартість послуг здійснюється з розрахунку 5 мешканців.

Відповідними довідками про реєстрацію місця проживання особи від 25.01.2019 року наданих на судовий запит також підтверджено факт реєстрації, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спірній квартирі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами не спростовано правові підстави позову, тому він підлягає задоволенню.

Такий висновок суду ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Так, відповідно до ст.71 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно статті 72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Згідно роз`яснень, викладених в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року (з наступними змінами) «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України) необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні; у осіб, які потребують догляду; внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Встановивши, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не проживають у спірному житлі понад шість місяців без поважних причин, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позову.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги з таких підстав.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В порушення вищезазначених норм процесуального права, відповідачі не надали доказів на підтвердження того, що вони з 2015 року з поважних причин не проживають у спірній квартирі, зокрема і на підтвердження того, що позивач створював їм умови, які унеможливлювали їх користування квартирою.

Крім того, з позовом про встановлення порядку користування квартирою чи усунення перешкод у її користування відповідачі до суду не зверталися.

Суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв надані відповідачами документи датовані 2008 року, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування.

При цьому, позивачем надано суду належні та допустимі докази на підтвердження доводів викладених в позовній заяві щодо не проживання відповідачів з 2015 року у квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі не були належно повідомлені про час та місце розгляду справи, суд апеляційної скарги оцінює критично, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, зворотними повідомленнями про вручення судової повістки, клопотаннями ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, поданим відзивом на позовну заяву, поданими додатковими поясненнями ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він є наймачем квартири, тому не має права заявляти такі позовні вимоги, колегія суддів вважає такими, що не ґрунтуються на нормах закону, оскільки ордер видавався ОСОБА_4 на сім`ю з трьох осіб, у тому числі і позивача ОСОБА_3 , тому він є належним користувачем квартири, в ній зареєстрований і постійно проживає, несе тягар по її утриманню, тому ці доводи не спростовують обґрунтованих висновків суду у цій частині.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідачів.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 26 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженау касаційному порядку до Верховного Судупротягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 липня 2020 року.

Головуючий: Судді: