ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________П О С Т А Н О В А
Іменем України
13.06.2006 року Справа № 6/549(4/227)
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Баннової Т.М.
суддів Єжової С.С.
Медуниці О.Є.
за присутністю секретаря судового засідання Сідорової О.А.
та представників сторін:
від позивача – Федоренко О.А., дов. від 03.01.06
№ 03-01/105
від відповідача – Мельникова В.М., дов. від 13.06.06
№ 01-13-20
розглянув у відкритому
судовому засідання
апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
на постанову
господарського суду Луганської області
від 24.03.06
по справі № 6/549(4/227) ( суддя –Василенко Т.А.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до відповідача Державного підприємства “Свердловантрацит”
про стягнення 873754 грн. 34 коп.
Повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснювалося за ініціативою суду відповідно до п. 2.1 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 06.07.05.
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
ВСТАНОВИВ:
Позивач –Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Фонд), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Державного підприємства “Свердловантрацит” (далі –ДП “Свердловантрацит”) 873754 грн. 34 коп. штрафних санкцій та цільових коштів за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 1999 - 2002 рр.
Рішенням господарського суду Луганської області від 02.08.05, яке постановою Луганського апеляційного господарського суду від 06.09.05 залишено без змін, у задоволені позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.05 вищевказані рішення скасовані та справу № 4/227 направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Постановою місцевого господарського суду від 24.03.06 по даній справі у задоволенні позову відмовлено. Мотивована постанова вимогами ч.2 ст. 19 Конституції України, ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 18, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 № 875-ХІІ (далі – Закон № 875), п.п. 5, 10-14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (далі –Положення № 314), ст.250 Господарського кодексу України, п.4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 N 1767 (далі –Порядок); також тим, що за період з 01.01.99 по 01.08.01 рр. відсутні докази встановлення нормативу працевлаштування інвалідів згідно вимог чинного на той час законодавства; рішення виконавчого комітету Свердловської міської ради про встановлення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, за висновком суду прийняти з порушенням встановленого порядку, тому не можуть бути застосовані відповідно до положень ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач не погодився з постановою місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. За твердженням заявника скарги розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об’єктивному розгляді; не застосування судом рішень виконавчого комітету Свердловської міської ради від 22.03.00 №134 та від 30.01.01 №7 як таких, що не відповідають законодавству України і одночасно не визнання їх такими, що є недійсними, грубо порушує конституційні права і законні інтереси інвалідів, державних установ, органів місцевого самоврядування. Застосування судом строків, визначених у ст.250 Господарського кодексу України, заявник скарги вважає неправомірним.
Відповідач доводи заявника скарги оспорює, просить залишити оскаржувану постанову без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні постанови норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст.19 Закону № 875 (в редакції закону України, що діяла до серпня 2001 року) нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів місцеві Ради народних депутатів повинні були визначати спільно з підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями, громадськими організаціями інвалідів, за участю відділень Фонду України соціального захисту інвалідів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та на підставі пропозицій органів Міністерства соціального захисту населення України.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішення виконавчого комітету Свердловської міської ради від 17.03.99 №105, від 22.03.00 №134 та від 30.01.01 №7 про становлення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, прийняти з порушенням вказаних вимог Закону № 875 та без дотримання вимог ст. 19 цього закону щодо визначення вказаного нормативу на сесіях місцевих рад.
Проте, нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначені виконавчим комітетом Свердловської міської ради за відсутністю за матеріалами справи доказів делегування Свердловською міською радою виконавчому комітету вказаних повноважень.
Крім того, рішення виконавчого комітету від 17.03.99 №105 відомостей стосовно року, на який визначений вказаний норматив, не містить.
Згідно додатку № 1 до рішення № 105 (т.1, арк.спр.22) норматив для працевлаштування інвалідів на ВАТ ДХК “Свердловантрацит” складає 5 робочих місць.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відсутні за матеріалами справ і належні докази доведення нормативів до відповідача. Листи виконавчого комітету Свердловською міської ради від 09.04.99 №447, від 11.05.00 №552, від 05.02.01 №150 про встановлення нормативів на 1999-2001 рр. (т.1, арк.спр.8-10) не мають найменування підприємств, якому вони адресовані, докази вручення або надіслання цих листів відповідачеві відсутні.
За викладеним висновок суду першої інстанції стосовно відмови у задоволені позовних вимог у частині стягнення з відповідача цільових коштів у сумі 462125 грн. 78 коп. є обґрунтованим.
Слід зазначити, що застосування місцевим господарським судом положень ст. 4 Господарського процесуального кодексу України неправомірне, оскільки справу розглянуто судом першої інстанції за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 19 Закону № 875 (в редакції Закону України від 05.07.2001 № 2606-ІІІ) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до Положення № 314 робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Пунктом 14 Положення № 314 встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів згідно вимог ст. 19 Закону № 875 в редакції від 05.07.01 відповідачем не виконаний. Факт недотримання ним нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та розмір штрафних санкцій відповідачем не оспорений.
Законодавством України (ч. 1 ст. 18 Закону № 875 і п. 10 Положення №314) обов’язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, а цьому мають передувати певні дії підприємств (об’єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Проте, про наявність робочого місця для працевлаштування інваліда відповідач органи працевлаштування не інформував, що підтверджено матеріалами справи: листи Свердловського міського центру зайнятості від 28.12.04 №12/3-2124, від 11.05.05 № 12/3-988 та від 16.01.06 №12/3-146, Свердловського управління праці та соціального захисту населення від 28.12.04 №1748 та від 13.01.06 №01/18-151, довідкою та поясненнями Фонду. ДП “Свердловантрацит” вказані обставини не оспорені.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій відповідає нормам ст. 20 Закону № 875, згідно якої підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч.1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Встановив недотримання відповідачем вимог законодавства щодо створення робочих місць, інформування про те органи працевлаштування тощо судом першої інстанції з огляду на приписи ст. 250 Господарського суду України щодо строків застосування адміністративно - господарських санкцій відмовлено у задоволені позову в частині стягнення штрафних санкцій.
Проте, застосування судом першої інстанції положень ст. 250 Господарського суду України судова колегія вважає необґрунтованим з наступного.
Відповідно до ст. 20 Закону № 875, п.3 Порядку підприємства самостійно нараховують та сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції.
Застосування цих штрафних санкцій відділеннями Фонду Законом № 875, Порядком, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002 № 1343 (далі –Положення про Фонд), не передбачено.
Згідно Положення про Фонд до основних його завдань віднесено здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Відповідно до цих завдань Фонд, зокрема, здійснює контроль за своєчасним перерахуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Штрафні санкції за невиконання нормативу з працевлаштування інвалідів Фонд не застосовує. Як вже було зазначено, обов’язок по нарахуванню та сплаті цих санкцій покладений Законом № 875 особисто на підприємство.
Згідно п. 11 Порядку у разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.
Отже, до правовідносин зі стягнення санкцій, передбачених Законом № 875, строки застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених ст. 250 Господарського кодексу України, не застосовуються.
Дана правова позиція підтверджена наступними змінами, внесеними до Закону № 875 Законом України від 06.10.05 № 2960 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів”, згідно з якими ст. 20 Закону № 875 в новій редакції, визначаючи правову природу цих санкцій, як адміністративно-господарські, встановлює, що при цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені ст. 250 Господарського кодексу України.
Відмовляючи в задоволені позову в частині стягнення штрафних санкцій при встановлені недотримання відповідачем вимог ст. 19 Закону № 875 від 05.07.01 тільки на підставі ст. 250 Господарського кодексу України, суд першої інстанції фактично прирівняв строки застосування адміністративно-господарських санкцій до позовної давності, що є помилковим.
З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Постанова господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про стягнення штрафних санкцій за нестворення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів за період 2001-2002 років у сумі 447628 грн. 56 коп. В решті вимог щодо стягнення цільових коштів за період 1999-2000 роки, січень-липень 2001 року в задоволенні позову слід відмовити.
У судовому засіданні 13.06.06 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної постанови.
Повний текст постанови виготовлений протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 94, 104, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254,п. 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 24.03.06 по справі № 6/549(4/227) задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Луганської області від 24.03.06 по справі № 6/549(4/227) скасувати частково.
3. Позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Державного підприємства „Свердловантрацит”, м. Свердловськ Луганської області, вул. Енгельса, 1, ід. код 32355669, на користь Державного бюджету України штрафні санкції у сумі 447628 грн. 56 коп.
5. В решті вимог в задоволенні позову відмовити.
Доручити господарському суду Луганської області надати відповідний виконавчий лист згідно з вимогами ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т.М.Баннова
Судді С.С.Єжова
О.Є.Медуниця