Справа № 755/17554/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Арапіної Н.Є.

з секретарем Бурлака Д.О.

за участі

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що він має стаж робити на державній службі 25 років 08 місяців 27 днів. За весь час своєї трудової та службової діяльності до позивача не було застосовано жодного виду стягнення. Він не притягувався до будь-якого виду юридичної відповідальності. Разом з тим, ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_3 (відповідач по справі) на своїй сторінці у Fасеbоок (за посиланням (ІНФОРМАЦІЯ_9 розмістив текст з наступною назвою « ІНФОРМАЦІЯ_10». Вказана стаття містить неправдиву інформацію негативного характеру стосовно особистості позивача. Автором статті є відповідач ОСОБА_3 . Роздруківка цієї статті наявна за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_11 з таким змістом (мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_12». Вказана публікація містить фактичні дані, які можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, за своєю суттю є інформацією негативного характеру та не відповідає дійсності. У зв`язку з чим просить визнати недостовірною та такою, що порушує право ОСОБА_2 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, поширену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_13 року на його власній сторінці у Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_14 та в телеграм каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15. під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_6 ", автором якої є ОСОБА_3 , яка серед іншого містить наступні твердження (наводиться мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_15»; зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_2 недостовірну інформацію, шляхом розміщення протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили, на своїй сторінці у Facebook та Телеграм каналі (ІНФОРМАЦІЯ_16) інформацію, наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_17". Автором публікації є ОСОБА_3 . У вказаній публікації була поширена неправдива інформацію відносно ОСОБА_2 . Вказана стаття серед іншого містила твердження, що ОСОБА_2 є тіньовим куратором штабу політичної партії "ІНФОРМАЦІЯ_18" у Харківській області та прямим куратором всієї роботи ОСОБА_13 ; що призначення останнього губернатором Харківської області фактично свідчитиме про володіння та господарювання ОСОБА_2 у Харківській області, відносно якого було багато розслідувань у питанні тіньового керування штабом "ІНФОРМАЦІЯ_19" у Харківській області; що за даними українських спецслужб в 2016 році ОСОБА_2 розглядав ймовірність працевлаштування на державну службу в Російській Федерації, відвідував Автономну Республіку Крим з метою передачі Російській Федерації оригіналів своїх документів з подальшою перевіркою окупантом. Вказана інформація не відповідає дійсності. Автор не володіє будь-якими фактичними даними, які б підтверджували викладені твердження відносно ОСОБА_2 .»; стягнути моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн. та судовий збір.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

21 липня 2020 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представництво інтересів здійснював ОСОБА_1 .

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, дав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Позивач має стаж робити на державній службі 25 років 08 місяців 27 днів та за весь час своєї трудової та службової діяльності до позивача не було застосовано жодного виду стягнення (а.с. 15, 16, 17, 18, 19, 20-23, 24-26, 27, 28).

Позивач просить визнати недостовірною та такою, що порушує право ОСОБА_2 на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації, наступну інформацію, поширену ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_20 року на його власній сторінці у Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_21 та в телеграм каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15. під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_6 ", автором якої є ОСОБА_3 , яка серед іншого містить наступні твердження (наводиться мовою оригіналу): «ІНФОРМАЦІЯ_21»; зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_2 недостовірну інформацію, шляхом розміщення протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили, на своїй сторінці у Facebook та Телеграм каналі (ІНФОРМАЦІЯ_16) інформацію, наступного змісту: «ІНФОРМАЦІЯ_22". Автором публікації є ОСОБА_3 . У вказаній публікації була поширена неправдива інформацію відносно ОСОБА_2 . Вказана стаття серед іншого містила твердження, що ОСОБА_2 є тіньовим куратором штабу політичної партії "ІНФОРМАЦІЯ_18" у Харківській області та прямим куратором всієї роботи ОСОБА_13 ; що призначення останнього губернатором Харківської області фактично свідчитиме про володіння та господарювання ОСОБА_2 у Харківській області, відносно якого було багато розслідувань у питанні тіньового керування штабом "ІНФОРМАЦІЯ_19" у Харківській області; що за даними українських спецслужб в 2016 році ОСОБА_2 розглядав ймовірність працевлаштування на державну службу в Російській Федерації, відвідував Автономну Республіку Крим з метою передачі Російській Федерації оригіналів своїх документів з подальшою перевіркою окупантом. Вказана інформація не відповідає дійсності. Автор не володіє будь-якими фактичними даними, які б підтверджували викладені твердження відносно ОСОБА_2 .».

Підставою для задоволення позовних вимог позивачем зазначено, що розміщена відповідачем інформація містить фактичні дані, які можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, за своєю суттю є інформацією негативного характеру та не відповідає дійсності.

На підтвердження позовних вимог позивач надав суду витяг зі сторінки у мережі Facebook за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_21 та у мережі телеграм каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 (а.с. 29, 30, 31), експертний висновок за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі інтернет № 33/2020-ЕВ від 18 лютого 2020 року (а.с. 50-58).

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до частин 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Разом із цим, статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Ураховуючи викладене та беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу з іншого боку.

Згідно ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на звернення до суду з позовом про захист її гідності, честі та ділової репутації.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Отже, як убачається з матеріалів справи, оспорювана позивачем інформація, викладена у статті під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_23», розміщена в мережі ІНФОРМАЦІЯ_14 та в телеграм каналі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15: « ІНФОРМАЦІЯ_24» знаходиться у вільному доступі, а, отже, поширена серед невизначеного кола осіб.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, необхідно визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Європейський суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейський суд з прав людини» є джерелом права в Україні, неодноразово наголошував, зокрема у рішенні від 28 березня 2013 року у справі «Нова газета» та Бородянський проти Росії», що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

Європейський суд з прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому і самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п.2 ст.10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (рішення у справі « ОСОБА_15 та інші проти України» від 6.10.2015).

Суд враховує правову позицію ЄСПЛ щодо різниці між поняттями «оціночне судження» та «факти». Так, у п.39 рішення ЄСПЛ від 28.03.2013 у справі «Нова Газета» і Бородянський проти Росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У п.75 рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі «Фельдек проти Словаччини» суд зазначив, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суду слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»).

Наведена у тексті на сторінці відповідача у Fасеbоок інформація стосується певної фактичної поведінки позивача, носить стверджувальний характер, не містить жодних посилань чи обмовок щодо припущень, власного тлумачення або викладення інформації через власні погляди відповідача, автором не вживалися мовно-стилістичні засоби про ймовірність або припущення інформації.

Будь-яких належних та допустимих доказів, що інформація, поширена на Інтернет-порталі, є вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідачем не надано.

Отже, підстав стверджувати, що викладена відповідачем інформація фактів щодо поведінки (дій) позивача є оціночними судженнями, немає.

У ч.2 ст.302 ЦК передбачено обов`язок особи, яка поширює інформацію, переконатися в її достовірності.

Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати про існування презумпції неправдивості відомостей, які завдають шкоди честі, гідності та діловій репутації, а тому обов`язок доведення правдивості такої інформації покладається на особу, яка таку інформацію поширила.

Відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів достовірності поширеної інформації.

Позивачем заперечується наявність достовірності поширеної відповідачем інформації.

Щодо порушення особистих немайнових прав позивача, суд вважає таке.

Позивач наполягає, що довгий час обіймав посади, пов`язані із захистом державного кордону, за час службової діяльності мав нагороди, у квітні 2015 року був звільнений з посади за власним бажанням, тому поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих та суспільства, порушивши його честь. Ця інформація виставила позивача в очах суспільства зрадником держави.

Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Однак позивачем не надано належних та допустимих доказів, що розміщена відповідачем спірна інформація носить негативний характер, що, як наслідок, порушує право на повагу до його гідності, честі та ділової репутації, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, яку він оцінює у 30 000,00 грн.

При з`ясуванні фактів, з якими закон пов`язує відшкодування моральної шкоди, суд виходить з вимог ст. 1167 ЦК України, яка визначає підстави покладання обов`язку по відшкодуванню такої шкоди та обставини, які мають враховуватися при визначенні розміру відшкодування.

Стаття 23 ЦК України передбачає підстави моральної шкоди. Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болі і стражданнях, що особа зазнала в зв`язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв`язку з протиправною поведінкою у відношенні його; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв`язку з ушкодженням чи знищенням майна; у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації. Моральна шкода стягується незалежно від стягнення майнової шкоди.

У пункті 3 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" указується, зокрема, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні відносин з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків. Звідси, потерпілий вважається зазнавшим моральну шкоду, якщо він перетерпів душевні страждання у виді негативних змін душевно-психологічного функціонування організму чи фізичні страждання у виді негативних змін біологічного функціонування організму.

Відповідно до роз`яснень, даних в п. 5 цієї постанови обов`язковому з`ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні.

Відповідно до п.7 зазначеної постанови заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Враховуючи роз`яснення, що містяться у п.9 постанови № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з характеру й обсягу фізичних, душевних і психічних страждань, що випробував позивач.

Оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, тому вони задоволенню не підлягають.

За встановлених обставин суд приходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди повністю.

Керуючись ст.ст. 32, 34, 40, 68, 129 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 277, 297, 1167 ЦК України, Законом України «Про інформацію», п.п. 15, 16, 19, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", п.п. 3, 5, 7, 9 постанови Пленуми Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 247, 259, 263, 264-265, 273 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, зобов`язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 липня 2020 року.

Суддя Н.Є.Арапіна