ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 липня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/513/20

Головуючий у першій інстанції - Коротка А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/782/20

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - приватний нотаріус Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Радченко Світлана Віталіївна, Прилуцька міська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

місце ухвалення судового рішення - м. Прилуки,

дата складання повного тексту ухвали суду першої інстанції - 24 лютого 2020 року.

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсними заповіт від 05 вересня 2014 року, складений померлою 14 лютого 2018 року ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Радченко С.В. за реєстровим № 1226, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 13 липня 2019 року державним нотаріусом Прилуцької міської державної нотаріальної контори, на квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 .

У мотивування своїх вимог зазначала, що являється єдиною спадкоємицею першої черги за законом після померлої у 2018 році матері, ОСОБА_3 , яка перебувала на консервативному обліку у психоневрологічному відділенні з діагнозом деменція. При зверненні до нотаріуса щодо оформлення спадщини вона дізналась, що ІНФОРМАЦІЯ_1 мати склала заповіт, яким заповіла все належне їй майно ОСОБА_2 , який ніякого відношення до їхньої сім`ї не має та лише являється батьком патронажної сестри, яка тимчасово доглядала за матір`ю.

Вважала, що оспорюваний заповіт не відповідав волі померлої, оскільки внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу здоров`я вона була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тому, з урахуванням положень ст. 225 ЦК України та роз`яснень Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року, заповіт є недійсним. У разі визнання правочину недійсним, відповідач, якому було видане свідоцтво про право на спадщину, вважатиметься таким, що не мав права на спадкування.

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 , заборонивши її відчуження. Свою вимогу мотивувала тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом відповідач є власником квартири. На даний час вона разом з сином проживають у спірній квартирі, однак ОСОБА_2 намагається вигнати їх з житлового приміщення та висловлює наміри на свій розсуд розпорядитися квартирою, у зв`язку з чим існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Ухвалою від 24 лютого 2020 року Прилуцький міськрайонний суд у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що згідно з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, добросовісний набувач не може відповідати за бездіяльність влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству, а тому факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.

Позивачка зазначає, що, ураховуючи наведену правову позицію, вона буде позбавлена можливості витребувати спірну квартиру в разі її відчуження ОСОБА_2 .

Указує, що до цього часу відчуження квартири було неможливе через накладений на неї арешт в рамках кримінального провадження, розпочатого Прилуцьким ВП ГУНП за її заявою про підроблення заповіту, проте ухвалою слідчого від 13 березня 2020 року арешт з нерухомого майна був знятий, про що 06 квітня 2020 року внесені відповідні відомості до Державного реєстру, у зв`язку з чим на сьогодні у ОСОБА_2 немає перешкод для відчуження спірної квартири.

Посилається на невмотивованість оскаржуваної ухвали, оскільки суд не послався на жодну з підстав, передбачених ст. 150 ЦПК України, які не допускають забезпечення позову.

На її переконання, суд, відмовляючи у задоволенні заяви, безпідставно зазначив про наявність на той час ухвали слідчого судді про накладення арешту на квартиру, оскільки вона просила забезпечити позов в рамках цивільного провадження, яке не має жодного відношення до кримінального провадження, а є окремим видом провадження. До того ж слідчий суддя навіть не повідомив її про розгляд клопотання ОСОБА_2 про скасування арешту квартири, адже не вважав її стороною даного провадження, і про ухвалення рішення про скасування арешту вона дізналась випадково.

У наданому відзиві представник відповідача - адвокат Стеценко О.О., вважаючи судове рішенні законним, а доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Доводи відзиву зводяться до того, що ОСОБА_1 ще у серпні 2018 року зверталась до Прилуцького міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, за яким позивач набув право власності на спірну квартиру. Після 10-місячного розгляду справи позивачка подала заяву про залишення позову без розгляду, яка була задоволена судом.

Представник звертає увагу, що у квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до поліції із заявою про підроблення заповіту, за результатами розгляду якої 31 січня 2020 року провадження було закрите через відсутність складу кримінального правопорушення. Заявниця оскаржувала і постанову слідчого про закриття кримінального провадження, і ухвалу слідчого судді про зняття арешту з квартири, проте указані процесуальні документи судовими рішеннями визнанні чинними.

Сторона відповідача вважає, що ОСОБА_1 більше двох років створює підстави для можливого незаконного проживання у належному ОСОБА_2 житловому приміщенні, не сплачуючи при цьому за комунальні послуги у повному обсязі. Намагаючись й надалі затягнути час проживання у квартирі та зловживаючи своїми правами, позивачка безпідставно звернулась із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру, не зазначаючи при цьому жодних законних обґрунтувань своїх вимог, які необхідно підтвердити належними доказами.

Також указує, що, з урахуванням положень ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2020 року на законних підставах вже відчужена відповідачем, про що відповідні дані внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Третіми особами у справі відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Дійшовши висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12019270210000495 від 12 квітня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, на квартиру АДРЕСА_2 , вже було накладено арешт на підставі ухвали слідчого судді Прилуцького міськрайонного суду від 30 липня 2019 року.

Суд апеляційної інстанції вважає, що на час розгляду даної апеляційної скарги відсутні підстави для скасування оспорюваної ухвали суду, виходячи з наступного.

У справі встановлено, що 21 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними, зазначивши, що внаслідок хронічного психічного розладу здоров`я її мати, ОСОБА_3 була не здатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, отже складений нею заповіт на ім`я відповідача, за яким заповіла останньому все своє майно, не може бути дійсним. Спадщина, на яку ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом, складалась з квартири, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 2-5).

21 лютого 2020 року позивачка подала заяву про забезпечення позову, в якій просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 , заборонивши її відчуження. У заяві посилалась на те, що відповідач, на її переконання, у незаконний спосіб став власником квартири. На даний час останній висловлює наміри на свій розсуд розпорядитися майном, у зв`язку з чим існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову (а.с. 42).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову 24 лютого 2020 року Прилуцький міськрайонний суд виніс ухвалу про відмову у задоволенні даної заяви, яку й оскаржує позивачка (а.с. 46).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна, сформованої 26 липня 2019 року, власником квартири АДРЕСА_2 зазначений ОСОБА_2 .

Підстави для забезпечення позову та його види визначені положеннями ст.ст. 149, 150 ЦПК України.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 3 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як зазначено у постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно роз`яснень, викладених у п.п. 1, 4 даної постанови, єдиною підставою для забезпечення позову є мотивована заява будь-кого з осіб, які беруть участь у справі. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з тим, у матеріалах справи наявна інша заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, зареєстрована районним судом 10 квітня 2020 року, з аналогічною вимогою вжиття заходів забезпечення позову щодо спірного нерухомого майна та посиланням на те, що кримінальне провадження, в рамках якого був накладений арешт на спірну квартиру, закрито і ухвалою слідчого судді було знято арешт з квартири, про що 06 квітня 2020 року внесені відповідні відомості до Державного реєстру (а.с. 53).

Ухвалою від 28 квітня 2020 року Прилуцький міськрайонний суд задовольнив цю заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та наклав арешт на квартиру АДРЕСА_2 із забороною її відчуження (а.с. 85). Дійшовши такого висновку, суд першої інстанції виходив з того, що підстави, у зв`язку з якими ухвалою суду від 24 лютого 2020 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 21 лютого 2020 року, на час винесення ухвали відпали. Суд констатував, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом щодо спірної квартири, з якої ухвалою слідчого судді від 13 березня 2020 року було знято арешт, про що 06 квітня 2020 року внесені відповідні відомості до Державного реєстру, а в разі задоволення поданого нею позову невжиття таких заходів дійсно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Таким чином, на час розгляду апеляційним судом скарги ОСОБА_1 на ухвалу суду від 24 лютого 2020 року вимога позивачки про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2 вирішена, а позов ОСОБА_1 забезпечений.

Ухвала Прилуцького міськрайонного суду від 28 квітня 2020 року, якою задоволена заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, учасниками справи не оскаржувалась та набрала законної сили, у зв`язку з чим колегія суддів приходить до переконання, що скасування оскаржуваної ухвали Прилуцького міськрайонного суду від 24 лютого 2020 року не відновить порушених прав позивачки, оскільки фактично її вимога про забезпечення позову у даній цивільній справи вже вирішена судом на користь ОСОБА_1 .

Зважаючи на наведене у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оспорюваної ухвали, оскільки позов ОСОБА_1 забезпечений іншою ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 28 квітня 2020 року за її заявою.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 24 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 27 липня 2020 року.

Головуюча: Судді: