ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 липня 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 728/1768/19

Головуючий у першій інстанції - Глушко О. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/698/20

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Бахмацька районна державна нотаріальна контора,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бахмацької районної державної нотаріальної контори про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 липня 2019 року,

місце ухвалення судового рішення - м. Бахмач,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 6 березня 2020 року.

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Бахмацької районної державної нотаріальної контори, в якому просив визнати незаконною та скасувати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 липня 2019 року.

У мотивування заявлених вимог зазначав, що оспорюваною постановою йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємцю після смерті батька, ОСОБА_3 , на відповідну частку квартири, розташованої по АДРЕСА_1 . 27 квітня 2017 року він вже отримував свідоцтво про право на спадщину за законом на частку зазначеної квартири, проте рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 , якій згідно з договором купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року була продана спірна квартира, видане йому свідоцтво було скасоване, а останній - відмовлено у визнанні за нею права власності на житлове приміщення.

На його думку, ОСОБА_2 не набула права власності на квартиру у передбаченому законом порядку, оскільки лише укладення договору купівлі-продажу квартири без його державної реєстрації не є підтвердженням набуття права власності. Відповідно вважає безпідставним посилання нотаріуса у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії про наявність спору про право. Крім того, підтвердженням законності його вимоги є наявність судових рішень, згідно з якими ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання за нею права власності на спірну квартиру та двічі відмовлено у задоволенні позову про скасування державної реєстрації на 1/2 частину квартири за ним.

Рішенням від 25 лютого 2020 року Бахмацький районний суд Чернігівської області у задоволенні позову ОСОБА_1 до Бахмацької районної державної нотаріальної контори про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22 липня 2019 року відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення незаконним та посилаючись на неправильність застосування норм матеріального та процесуального права, неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність дій нотаріуса щодо відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, указавши у рішенні про наявність договору купівлі-продажу квартири від 01 грудня 1995 року, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який ніким не оспорений та не скасований.

Скаржник зазначає, що з урахуванням роз`яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року, договір купівлі-продажу квартири від 01 грудня 1995 року з юридичної точки зору не є укладеним і не створює жодних прав та обов`язків сторін. Під час розгляду справи було встановлено, що даний договір, оригінал якого у ОСОБА_2 відсутній, у встановленому законом порядку зареєстровано не було.

Стверджує, що жодного спору між ним та третьою особою у справі щодо квартири АДРЕСА_2 на даний час не існує, що й підтверджується постановою Верховного Суду від 24 травня 2018 року, якою ОСОБА_2 було відмовлено у визнанні за нею права власності на зазначене нерухоме майно.

Звертає увагу на ту обставину, що на сьогодні йому належить 1/2 частина квартири, а власника іншої половини не існує, проте рахунки за комунальні послуги надходять постійно, і сума їх зростає. Правова невизначеність стосовно 1/2 частини спірної квартири призводить до порушення його прав у здійсненні ним права вільно розпорядитися належним йому майном.

Учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та дійшовши висновку про правомірність відмови нотаріуса у видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину після померлого батька у зв`язку з наявністю спору про право, суд першої інстанції виходив з того, що 01 грудня 1995 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, який ніким не оспорений та не скасований. Суд зазначив, що обставини, на які посилається ОСОБА_1 у позові, не є підставами для задоволення його позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

У справі встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28 листопада 1995 року № 930 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві спільної власності в рівних частинах належала квартира АДРЕСА_2 (а.с. 88).

Згідно з договором купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 2202, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 продали ОСОБА_2 однокімнатну квартиру загальною площею 27,9 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за 650 000 000 крб, які продавці ОСОБА_3 та ОСОБА_1 одержали від покупця повністю до підписання договору (а.с. 89-90).

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_3 помер (а.с. 26).

У зв`язку із втратою указаного вище свідоцтва 21 березня 2017 року було видано дублікат свідоцтва про право власності на житло, згідно з яким ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на праві приватної власності належить по 1/2 частині квартири АДРЕСА_2 (а.с. 92).

З повідомлення Бахмацької районної державної нотаріальної контори від 29 серпня 2019 року вбачається, що 20 травня 1998 року була заведена спадкова справа № 176/1998 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 17 квітня 2001 року та 27 квітня 2017 року були видані свідоцтва про право на спадщину відповідно за № 1-1744 та №№ 1-393 - 1-392 (а.с. 39).

З матеріалів даної спадкової справи вбачається, що 20 травня 1998 року із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулись його сини - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 42). 17 квітня 2001 року спадкоємцям було видане свідоцтво про право на спадщину за законом, спадкове майно складається: з жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_3 ; з жилого будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_4 (а.с. 53). 27 квітня 2017 року ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-392, спадщина складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 , свідоцтво видане на 1/4 частку вищевказаної квартири (а.с. 64 зворот).

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2017 року свідоцтво про право на спадщину за законом від 27 квітня 2017 року, видане ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 державним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Т.О., реєстраційний номер 1-392, визнано недійсним. Також визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який був укладений 07 липня 2017 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т.М., реєстраційний № 6 (а.с. 77-80). Дійшовши такого висновку, апеляційний суд указав, що згідно з положеннями ЦК УРСР 1963 року та з урахуванням наданих до суду доказів ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року, який було нотаріально посвідчено, однак оскільки вона не зареєструвала у встановленому порядку своє право, вона набула право володіти та користуватися спірним нерухомим майном, але не мала права ним розпорядитися.

Постановою від 24 травня 2018 року Верховний Суд залишив без задоволення касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , а рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 12 грудня 2017 року - без змін (117-118). Погодившись з висновком апеляційного суду, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до ст. 128, ч. 3 ст. 240 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним до 01 січня 2004 року, ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 з моменту передачі їй квартири за договором купівлі-продажу від 01 грудня 1995 року, а згідно з приписами ст.ст. 2, 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є правом особи, а не її обов`язком.

22 липня 2019 року державним нотаріусом Бахмацької районної державної нотаріальної контори Кухтою Т.О., з посиланням на ст. 1301 ЦК України, ст.ст. 49,50 ЗУ «Про нотаріат» та главу 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на відповідну частку квартири АДРЕСА_2 у зв`язку з тим, що вказана нотаріальна дія надає підставу наявності спору про право (а.с. 6).

Звернувшись до суду з позовом про визнання незаконною та скасування указаної постанови нотаріуса, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 не набула права власності на квартиру у передбаченому законом порядку, оскільки лише укладення договору купівлі-продажу квартири без його державної реєстрації не є підтвердженням набуття права власності, тому й не погоджується з посиланням нотаріуса у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії про наявність спору про право.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст.ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Статтею 49 ЗУ «Про нотаріат» визначені підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії, а саме, вчинення такої дії суперечить законодавству України; не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; в інших випадках, передбачених законом.

Аналогічні правила містяться й у главі 13 розділу І Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Тобто законодавцем чітко встановлений конкретний перелік підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Зважаючи на вищенаведені норми та оцінивши обставини справи в сукупності, апеляційний суд погоджується з тим, що суд першої інстанції правильно визначив наявність законних підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Як встановлено у справі та не заперечується позивачем, 01 грудня 1995 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу однокімнатної квартири загальною площею 27,9 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Нерухоме майно належало позивачу та його батькові на праві спільної власності в рівних частинах.

Відповідно до ст. 128, ч. 3 ст. 240 ЦК УРСР 1963 року, який був чинним до 01 січня 2004 року, ОСОБА_2 вважається такою, що набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 з моменту передачі їй квартири за договором купівлі-продажу. Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру ніким в судовому порядку не оспорювалось та не оспорюється, договір купівлі-продажу квартири від 01 грудня 1995 року на час розгляду даної справи є дійсним, оскільки будь-яка інформація щодо визнання його недійсним відсутня.

Доводи апеляційної скарги про сумнівність указаного договору купівлі-продажу квартири відхиляються судом, як безпідставні, оскільки сторони правочину не позбавлені права звернутися до відповідних установ для отримання дублікату договору замість втраченого оригіналу.

Твердження скаржника про те, що ОСОБА_2 не набула права власності на квартиру у передбаченому законом порядку, оскільки лише укладення договору купівлі-продажу квартири без його державної реєстрації не є підтвердженням набуття права власності, не беруться до уваги колегії суддів, оскільки вони ґрунтуються на невірному та довільному тлумаченні скаржником положень правових норм. Указане питання вже було предметом судового розгляду і наявні висновки щодо чинності права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру у рішенні апеляційного суду від 12 грудня 2017 року, яке набрало законної сили.

Не є підставою для скасування судового рішення посилання ОСОБА_1 на наявність судових рішень про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на спірну квартиру та скасування державної реєстрації за позивачем, оскільки з мотивів указаних рішень вбачається, що правові підстави визнання за ОСОБА_2 права власності відсутні, оскільки її право власності не оспорюється і лише підлягає подальшій державній реєстрації, а питання скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 залишилось невирішеним внаслідок неправильно визначеного ОСОБА_2 кола відповідачів по справі та відсутності відмови з боку органів державної реєстрації у реєстрації за нею права власності на спірну квартиру (а.с. 7-11, 14-18).

Апеляційний суд констатує, що спір судом першої інстанції був вирішений з порушенням положень ст. 30 ЦПК України, які регулюють виключну підсудність, оскільки за змістом ч. 1 цієї статті позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням цього майна. Разом з тим, правові підстави для скасування рішення і направлення його для розгляду до Новозаводського районного суду м. Чернігова у суду апеляційної інстанції відсутні, оскільки апеляційна скарга таких доводів не містить, а учасники справи в ході судового розгляду про порушення правил підсудності не зазначали.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 25 лютого 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 липня 2020 року.

Головуюча: Судді: