Справа № 161/12594/18 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С.

Провадження № 22-ц/802/409/20 Категорія: 39 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів - Бовчалюк З.А., Карпук А.К.,

секретар судового засідання – Концевич Я.О.,

з участю представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення штрафних санкцій за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 , поданою від її імені представником ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2020 року,      

                                         В С Т А Н О В И В :

У серпні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 травня 2014 року задоволено її позов до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у розмірі 454770,41 грн. (сума позики – 240 000 грн., заборгованість по несплачених відсотках – 204 000 грн., 3% річних – 10 770,41 грн.), яка утворилася за укладеним 15.07.2011 договором позики і звернуто стягнення на предмет іпотеки: належну відповідачці квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу на прилюдних торгах.

Зазначене рішення суду не виконано, продаж іпотечного майна не здійснено.

Порушення умов договору позики та іпотеки з боку позичальника є триваючим, у зв`язку із чим вона продовжує нести матеріальні збитки, завдані невиконанням умов договору позики.

16.02.2018 на адресу відповідача було направлено претензію № 1, відповідно до якої відповідачці було запропоновано протягом 7 календарних днів сплатити відсотки та нараховані штрафні санкції за невиконання умов договору позики від 15.07.2011 у розмірі 918 432 грн., з яких 432 000 грн. – відсотки, 432 000 грн. – штраф, 20 160 грн. – 3% річних, 34 272 грн. – сума інфляційних втрат, отримавши яку відповідач жодної відповіді чи погашень боргу не здійснила.

З урахуванням наведеного, просила стягнути зазначені кошти із відповідачки, а також стягнути понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 13643 грн. 10 коп. – 3% річних від простроченої суми боргу; 23193 грн. 27 коп. – інфляційні втрати; 768 грн. 40 коп. – судового збору, а всього 37604 грн. 77 коп..

У решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про задоволення позову у заявленому розмірі.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавала.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав та просить її задовольнити.

Представник відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати з таких підстав.

Судом встановлено, що 15.07.2011 між сторонами було укладено договір позики, з метою забезпечення виконання зобов`язань за яким також було укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідач передала в іпотеку належне їй нерухоме майно, а саме: двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20.05.2014 задоволено позов до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики у розмірі 454770,41 грн. (сума позики – 240 000 грн., заборгованість по несплачених відсотках – 204 000 грн., 3% річних – 10 770,41 грн.) шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 шляхом її продажу на прилюдних торгах (а.с.7-8).

Зазначене рішення суду не виконано, продаж іпотечного майна не здійснено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам та нормам матеріального права.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зі змісту претензії № 1, надісланої позивачем відповідачу та змісту позовної заяви вбачається, що позивач вимагає, крім іншого, сплати штрафу у розмірі 432000 грн. на підставі ч.3 п.1 договору позики (а.с.2-4, 12).

Рішенням суду від 20.05.2014 встановлено, що дія договору позики була обумовлена строком – до 16.01.2012 (а.с.7).

Право кредитодавця нараховувати передбачений п.1 ч.3 договору штраф припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, право позивача нараховувати штраф за прострочення сплати коштів за користування позикою припинилося зі спливом строку кредитування – 16 січня 2012 року, у зв`язку із чим вимоги про стягнення штрафу у розмірі 432000 грн. не підлягають до задоволення у зв`язку з їх безпідставністю.

З урахуванням наведеного апеляційний суд відхиляє посилання позивача на невірне обрахування судом суд, належних до стягнення позивачу.

Повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрати.

Разом із тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів

у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови,

що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2019 року у справі № 906/194/18, за якою необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат

на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Із матеріалів справи вбачається, що між позивачем та адвокатом Лавренчуком О.В. 02.04.2015 укладено договір про надання послуг захисника/представника, згідно з п.5.1 якого визначено сплату 200 грн. за 1 відпрацьовану годину адвокатом (а.с.14).

У прибутковому касовому ордері № 98 від 03.08.2018 та квитанції до прибуткового касового ордера від 03.08.2018 міститься детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та вартість витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с.17).

Однак, договірний тариф у них зазначено – 500 грн. за 1 годину.

Оскільки належним доказом про узгодження 1 години роботи адвоката є саме підписаний позивачем із адвокатом договір, у якому визначено тариф не 500, а 200 грн., то саме цей розмір підлягає урахуванню при визначенні розміру відшкодування.

З урахуванням п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України, а саме того, що судом задоволено 4% позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 80 грн. (200 грн. х 10 год. : 100% х 4%).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу зроблені з неповним з`ясуванням обставин справи, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для частково скасування рішення суду та ухвалення у цій частині нового судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд                    

                                     П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 , подану від її імені представником ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 січня 2020 року у даній справі в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 80 (вісімдесят) грн. понесених витрат на професійну правничу допомогу.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді