Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 569/4723/17

провадження № 61-44428св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

позивач - Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2018 року у складі судді Куцоконя Ю. П. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С., Боймиструка С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2017 року Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області (далі - Управління ДАБІ у Рівненській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про зобов`язання знести самочинну добудову до будівлі кущового інформаційно-обчислювального центру (далі - КІОЦ) на вул. Фабричній, 6 у м. Рівному.

На обґрунтування позову посилалось на те, що впродовж 2006-2007 років відповідач самовільно, без належно затвердженої проєктної документації, провела добудови до будівлі КІОЦ на АДРЕСА_2 . Щодо наведених вище фактів надійшло звернення ОСОБА_2 з вимогою про відповідне реагування, тому Управлінням ДАБІ у Рівненській області проведено позапланову перевірку, за наслідками якої складено протокол про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за статтею 97 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та видано припис № 344 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності шляхом демонтажу самовільних добудов, яким зобов`язано відповідача до 06 травня 2014 року провести демонтаж самовільних добудов.

Оскільки у встановлений приписом строк відповідач вимог припису не виконала, позивач, керуючись статтею 38 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованих ОСОБА_1 об`єктів.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року, позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 знести самочинну добудову до будівлі КІОЦ на АДРЕСА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що оскільки вимоги припису від 29 липня 2013 року № 344 відповідач не виконала і в термін до 06 травня 2014 року не провела демонтаж самовільних добудов приміщення КІОЦ на АДРЕСА_2 , то зазначені добудови відповідно до вимог частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 38 Закону № 3038-VI підлягають знесенню за рішенням суду як самочинно збудовані об`єкти.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно тлумачать частини першу та другу статті 38 Закону № 3038-VI та статтю 376 ЦК України, оскільки для задоволення позову у цій справі необхідна наявність таких фактів, як неможливість перебудови об`єкта, або відмова особи, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови, проте такі обставини не були встановлені у цій справі. Суди першої та апеляційної інстанцій не навели жодних аргументів щодо істотних порушень будівельних норм і правил та не заначили, яким чином вона порушує права третьої особи - ОСОБА_2 . Суди помилково не застосували до спірних правовідносин позовну давність. Також суди не звернули уваги на те, що позов подала особа, яка не має цивільної процесуальної правоздатності, оскільки Управління ДАБІ у Рівненській області не зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних

осіб-підприємців та громадських формувань, тому відповідно державна реєстрація позивача як юридичної особи не проведена.

У листопаді 2018 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_2 просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року зупинено виконання рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2018 року та постанови Апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 рокусправу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у вересні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що 16 липня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Рівненській області (далі - Інспекція ДАБК у Рівненській області) відповідно до статті 41 Закону № 3038-VI та Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553, на підставі направлення № 791, наказу від 11 липня 2013 року № 791-п та у зв`язку із зверненням ОСОБА_2 від 10 червня 2013 року, проведено позапланову перевірку дотримання ОСОБА_1 вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єкті будівництва «добудова до будівлі КІОЦ на АДРЕСА_2 ».

За результатами перевірки складено акт від 16 липня 2013 року, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено, що у період 2006-2007 років самовільно (без належного затвердження проєктної документації) проведено добудови до будівлі КІОЦ на АДРЕСА_2 , а саме: влаштована добудова до приміщення сходової клітини «7» (технічний паспорт № ПФ-4 на приміщення в будівлі КІОЦ на АДРЕСА_2 виготовлений Рівненським міським бюро технічної інвентаризації (далі - Рівненське БТІ) 04 червня 2001 року) розміром 2,4х2,95 м, висотою 2,1 м, фундамент бетонний, стіни - цегла, покрівля - металопрофіль; влаштована добудова до обчислювального центру «29», «41», кабінету «42», сходової клітини «50» (технічний паспорт № ПФ-4 на приміщення у будівлі КІОЦ на АДРЕСА_2 виготовлений Рівненським БТІ 04 червня 2001 року) розміром 31,9х4,35 м, висотою 4,2 м, фундамент бетонний, стіни - цегла, покрівля -металопрофіль; влаштована цегляна стіна від самовільної добудови до будівлі КІОЦ до будівлі виробничих майстерень (належить ОСОБА_1 відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 10 липня 2008 року, номер витягу 19480173) довжиною 8,8 м, висотою 4,5 м, що є порушенням частини першої статті 9 Закону № 3038-VI.

Документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку чи право користування земельною ділянкою, відсутній.

У цьому ж акті зазначено, що відповідно до додатка «М» ДБН А.2.2-3-2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» вищевказаний об`єкт відноситься до ІІ категорії складності.

За наслідками перевірки Інспекцією ДАБК у Рівненській області складено на відповідача протокол про адміністративне правопорушення від 29 липня 2013 року, відповідальність за яке передбачена статтею 97 КУпАП, а також видано припис від 29 липня 2013 року № 344 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким зобов`язано відповідача у термін до 06 травня 2014 року провести демонтаж самовільних добудов приміщення КІОЦ на АДРЕСА_2 . Про виконання припису вимагалось повідомити Інспекцію ДАБК у Рівненській області у строк до 06 травня 2014 року.

30 липня 2013 року Інспекцією ДАБК у Рівненській області за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення у сфері містобудівної діяльності винесено постанову № 473-Ф у справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 97 КУпАП та накладено штраф у розмірі 170 грн. Згідно з квитанцією від 09 серпня 2013 року № 0010029 штраф сплачено у повному обсязі.

28 січня 2015 року Управлінням ДАБІ у Рівненській області проведено позапланову перевірку, за результатами якої складено акт, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено невиконання вимог припису від 29 липня 2013 року № 344, а саме: у термін до 06 травня 2014 року не проведено демонтаж самовільних добудов приміщення КІОЦ на АДРЕСА_2 , що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 125 Конституції України визначено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. За пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

За правилами частин першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У цьому Кодексі термін «суб`єкт владних повноважень» вживається у такому значенні: це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За змістом пункту 8 частини першої статті 4 КАС України позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим є, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За змістом статті 19 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 4, 19 ЦПК України).

У позові Управління ДАБІ у Рівненській області просило зобов`язати ОСОБА_1 знести самочинну добудову до будівлі КІОЦ на АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що відповідач впродовж 2006-2007 років самовільно, без належно затвердженої проєктної документації, провела добудови до зазначеної будівлі. Також позивач зазначив, що припис від 29 липня 2013 року № 344 про демонтаж самовільних добудов приміщення КІОЦ на АДРЕСА_2 відповідач не виконала.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-ХІV «Про архітектурну діяльність» (далі - Закон № 687-ХІV) для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Згідно із частинами другою та третьою статті 10 Закону № 687-XIV державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 6 Закону № 3038-VI, зокрема центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 липня 2014 року № 294 затверджено Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, пунктом 1 якого встановлено, що ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Орган державного архітектурно-будівельного контролю розглядає відповідно до закону справи про адміністративні правопорушення та справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Під час здійснення перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю мають право видавати обов`язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт (частини перша, друга, пункт 3 частини третьої статті 41 Закону № 3038-VI).

У разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням (частина перша статті 38 Закону № 3038-VI).

Тобто зазначений припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 вказаного Закону у зв`язку з його невиконанням. І з урахуванням положень частини четвертої статті 5 КАС України такий позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених законами № 3038-VI та № 687-XIV повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не для захисту своїх приватних прав та інтересів.

Таким чином, Верховного Суду вважає, що спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18), від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16-а (провадження № 11-346апп18), від 22 квітня 2019 року у справі № 369/3043/17-ц (провадження № 14-156цс19).

Ураховуючи наведене, позов Управління ДАБІ у Рівненській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про знесення самочинно збудованого об`єкта не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції адміністративного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі.

Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Тому є підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень та закриття провадження у справі.

Відповідно доводи касаційної скарги, які в основному стосуються розгляду справи по суті, не заслуговують на увагу.

Щодо наслідків закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови.

Верховний Суд бере до уваги, що зміни до ЦПК України, внесені Законом

№ 460-IX, пов`язані не лише з розглядом касаційних скарг, який відповідно до частини четвертої статті 258 ЦПК України завершується прийняттям постанови. Закон № 460-IX вніс зміни до порядку повернення справ після закінчення касаційного розгляду. Так, згідно з пунктом 8 Закону № 460-IX абзац перший частини першої статті 256 ЦПК України викладено у такій редакції: «Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі».

Отже, закінчивши касаційний розгляд і закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, з 08 лютого 2020 року суд касаційної інстанції має роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства.

З огляду на те, що Верховний Суд дійшов висновку на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, суд відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України у редакції Закону № 460-IX роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду адміністративної юрисдикції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 255, частиною першою статті 256, пунктом 5 частини першої статті 409, частинами першою та другою статті 414, статтями 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 14 серпня 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Рівненській області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про знесення самочинно збудованого об`єкта, закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко