Справа № 2 - А – 353 / 10

П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

    20 квітня 2010 р.              Чутівський   районний   суд   Полтавської   області  

в   складі головуючого судді Антонова А.А.,  розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Чутівського районного суду в смт. Чутове справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Чутівському районі Полтавської області про відновлення пропущеного строку звернення до суду, визнання противоправною бездіяльність, здійснення перерахунку та виплату доплати до пенсії, -

У С Т А Н О В И В :

    ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України у Чутівському районі Полтавської області (надалі – УПФ), в якому просила суд відновити пропущений строк звернення до суду, визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо не проведення їй, як дитині війни, перерахунку доплати до пенсії та її виплати, та зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити їй доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком (надалі – Доплата до пенсії) за період з 01.01.2007 р. по час винесення судом рішення по справі. В обґрунтування своїх позовних вимог Позивачка посилалась на те, що вона належить до соціальної категорії „Дитина війни” та, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Відповідач, всупереч рішенню Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р., та рішенню Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” та Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, в тому числі й щодо зупинення та дії ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, не здійснив нарахування та виплату доплати до пенсії відповідно до вимог зазначеного Закону.

    Відповідач надав заперечення на позов, в яких просить суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що у 2007 р. було передбачено виплату надбавки до пенсії дітям війни лише за наявності групи інвалідності. Після прийняття Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. протягом 2007 р. не було прийнято відповідного додаткового законодавчого акту з питання визначення величини мінімальної заробітної плати за віком для обчислення підвищення дітям війни, а тому надбавка до пенсії дітям війни виплачувалась лише за наявності групи інвалідності. У 2008 р. виплата дітям війни підвищення, у т.ч. і Позивачці, проводились відповідно до Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, а після того, як рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) деякі положення Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 р., відповідно до якої з 22.05.2008 р. Позивачці було встановлено підвищення до пенсії і їй у 2008 р. та 2009 р. проводять дані виплати.

    В судове засідання Позивачка надала клопотання про розгляд справи без її участі. Відповідач у своєму запереченні на позов просить справу розглянути без участі їх представника в порядку письмового провадження.

    Суд, керуючись ст. 122 ч. 3 КАС України, ухвалив про розгляд справи у порядку письмового провадження у відсутності сторін на підставі наявних  у справі доказів.

  Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Позивачка має статус „Дитини війни”. Відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Враховуючи зазначений статус Позивачки, судом встановлено, що вона, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком. Згідно ст. 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

    Стосовно позовних вимог щодо здійснення Позивачці доплати до пенсії за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2007 р., суд вважає їх підлягаючими частковому задоволенню з таких підстав.

      Відповідно до ст. 71 п. 12 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України „Про Державний бюджет на 2007 рік”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Відповідно до ст. 152 ч. 2 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Виходячи з приписів ст. 152 ч. 2 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. УПФ повинно було нараховувати та сплачувати Позивачці доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності ст. 71 п. 12 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, Відповідач з 09.07.2007 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати Позивачці відповідну Доплату.

    Суд вважає вимогу Позивачки про зобов'язання Відповідача виплачувати їй Доплату до пенсії за період з 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. також частково обґрунтованою виходячи з наступного.

    Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції: Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.  З 01.01.2008 р. по час звернення Позивачці до суду їй була нарахована та виплачена Відповідачем зазначена Доплата до пенсії відповідно до розміру, встановленого спочатку Законом України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, а потім, з 28.05.2008 р., постановою Кабінету Міністрів України „Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28.05.2008 р. Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Виходячи із системного аналізу зазначених норм законодавства, рішення Конституційного Суді України від 22.05.2008 р. та приписів ст. 152 ч. 2 Конституції України, суд дійшов висновку, що з 22.05.2008 р. УПФ повинно було нараховувати та сплачувати Позивачці Доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2008 р., оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, Відповідач з 22.05.2008 р. мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати Позивачці Доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.    

    Згідно ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Частина 1 ст. 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному  договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов до висновку, що при нараховуванні Позивачці після 28.05.2008 р. Доплати до пенсії, Відповідач повинен був керуватись саме Законом України  „Про соціальний захист дітей війни”, а не постановою Кабінету Міністрів України „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” № 530 від 28.05.2008 р., яка істотно звужує обсяг встановлених Законом прав громадян.

У 2009 та 2010 роках Законами України дія ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” зупинена не була і будь-які зміни у зазначений Закон не вносились.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Таким чином, доводи Відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни, не може бути підставою для їх  не здійснення або відмови в задоволенні позову.

           Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне. Сторонами по справі не заперечується, що Позивачка, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, має право на отримання Доплати до пенсії. За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи Відповідача щодо застосування положення ст. 28 ч. 3 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації Позивачкою конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання Доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до ст. 6 ч. 2 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 р. за № 8-2, Управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно Головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням – забезпечення призначення та виплати пенсії. Таким чином, судом встановлено, що обов’язок по нарахуванню та виплаті Доплати до пенсії, яка передбачена Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, покладено саме на територіальні органи Пенсійного фонду України.

    У ст. 2 ч. 1, 2 КАС України наголошується, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Одночасно у ст. 2 ч. 3 п. 1 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Виходячи із системного аналізу приписів Конституції України та наведених нормативно-правових актів, суд вважає безпідставними посилання Відповідача на відсутність коштів як на обґрунтування правомірності невиконання своїх зобов’язань перед Позивачкою.

    Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав. За змістом ст. 46 ч. 1 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Законом України „Про соціальний захист дітей війни” реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус дітей війни, серед яких їм надано право на отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, з підвищенням на 30 % мінімальної пенсії за віком. Тобто, фактично ця вимога Позивачки щодо виплати Доплати до пенсії є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист. Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати Позивачці Доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату Доплати до пенсії громадянам України, які мають статус дітей війни, це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку Суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання Доплати до пенсії, яка прямо передбачена законом. Враховуючи те, що Позивачка має статус дитини війни, тобто наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання Доплати до пенсії. Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають статус дітей війни. Тобто, між Позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, які мають статус дітей війни.

    Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.  

    Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права окремої категорії громадян України на отримання Доплати до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейський Суд з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання Доплати до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.  

    Відносини, що склалися між Позивачкою та Відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту ст.ст. 3, 17 ч. 1 п. 2 КАС України. Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 р.  (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

    Відповідно до ст. 71 ч. 1, 2 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд вважає, що Відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати Позивачці Доплати до пенсії у розмірі, встановленому Законом України „Про соціальний захист дітей війни” та Законом України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”. Отже, відсутність коштів у Відповідача, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов’язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов’язку щодо виділення коштів на здійснення Позивачці доплат, гарантованих їй Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності Відповідача.

    Одночасно суд констатує, що функція здійснення перерахунку та нарахування пенсії покладена на Відповідача, саме якому надані такі повноваження, а тому суд не може здійснити перерахунок Доплати пенсії.

    Суд не вбачає пропущення Позивачкою строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання підвищення до пенсії, передбаченого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 6, 22, 46, 152 Конституції України,   рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р., рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 р., ст.ст. 2, 3, 7-11, 69-72, 86, 87, 94, 98, 122, 159-163, 167 КАС України, ст.ст. 3, 6, 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”,  суд, –

П О С Т А Н О В И В:

    Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Чутівському районі Полтавської області про відновлення пропущеного строку звернення до суду, визнання противоправною бездіяльність, здійснення перерахунку та виплату доплати до пенсії –  задовольнити частково.

    Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Чутівському районі Полтавської області .

    Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Чутівському районі Полтавської області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за періоди з 09 липня 2007 р. по 31 грудня 2007 р., з 22 травня 2008 р. по 31 грудня 2008 р., з 01 січня 2009 р. по 31 грудня 2009 р., та з 01 січня 2010 р. по 09 березня 2010 р., врахувавши раніше проведені виплати.

    В іншій частині позовних вимог - відмовити.

    Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.

    Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Полтавської області через Чутівський районний суд. Заява про апеляційне оскарження постанови може бути подана протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Головуючий                                        підпис

    Вірно : Заступник голови Чутівського районного суду                         ОСОБА_3

    Постанова              набрала законну силу

    Заступник голови Чутівського районного суду                                      ОСОБА_3