Справа № 291/255/23

2/291/48/24

У К Р А Ї Н А

      Ружинський районний суд Житомирської області

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

02 квітня 2024 року                                                                        

Ружинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Митюк О.В.,

за участю секретаря судового засідання – Герасимчук Н.П., Колесник Р.Ю.,

прокурора ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши в судовому засіданні в смт.Ружин цивільну справу за позовом

Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі: Ружинської селищної ради

до ОСОБА_3 , Державного реєстратора Червоненської селищної ради Попіль Володимира Вікторовича  про скасування рішення державного реєстратора

про реєстрацію права власності з одночасним припиненням відповідного речового права,-

                                                                        в с т а н о в и в:

Керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі: Ружинської селищної ради звернувся з позовними вимогами до ОСОБА_3 , Державного реєстратора Червоненської селищної ради Попіль Володимира Вікторовича  про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності з одночасним припиненням відповідного речового права. Позовні вимоги мотивує тим, що за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 13.11.2020 державним реєстратором Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області Попіль В.І проведено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомого майна - споруда, гідротехнічна споруда поз літ А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 39242524 (підстава внесення запису: рішені про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 55202871 від 18.11.2020). Державну реєстрацію права приватної власності за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснено на підставі наступних документів: заяви громадянина; Технічного паспорту на гідроспоруду від 26.10.2020, виготовленого ТОВ «Центр інвентаризації», інвентаризаційної справи №1170; довідки про технічні показники №1170 від 26.10.2020 видана ТОВ «Центр інвентаризації», відповідно до якої гідротехнічна споруда (літ.А) до категорії самочинного будівництва не відноситься згідно п.3.2 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.09.2001 №127; рішення №22 виконавчого комітету Вишнівської сільської ради від 16.09.2020 «Про присвоєння фактичної адреси об`єку нерухомого майна». Об`єкт зареєстровано за реєстраційним номером: 2224631318252.

Спірна гідроспоруда набута у приватну власність всупереч вимог ст. 317-318, 324, 327 Цивільного кодексу України, а проведена державна реєстрація права приватної власності здійснена з порушенням вимог законодавства та всупереч встановленого  порядку.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позові. В подальшому в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.

Представник Ружинської селищної ради не заперечувала, щодо задоволення позовних вимог прокурора. В подальшому в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог прокурора за безпідставності, та просив в задоволенні позову відмовити. В прийнятті відзиву на позов судом відмовлено.

Відповідач Державний реєстратор Червоненської селищної ради Попіль Володимир Вікторович в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений. Відзив на позов до суду не подав.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового засідання, дослідивши письмові докази, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 13.11.2020 державним реєстратором Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області Попіль В.І проведено державну реєстрацію права приватної власності на об`єкт нерухомої майна - споруда, гідротехнічна споруда поз літ А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено запис № 39242524 (підстава внесення запису: рішені про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 55202871 від 18.11.2020).

Державну реєстрацію права приватної власності за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно здійснено на підставі наступних документів: заяви громадянина; Технічного паспорту на гідроспоруду від 26.10.2020, виготовленого ТОВ «Центр інвентаризації», інвентаризаційна спра: №1170; довідки про технічні показники №1170 від 26.10.2020 видана ТОВ «Центр інвентаризації», відповідно до якої гідротехнічна споруда (літ.А) до категорії самочинного будівництва не відноситься згідно п.3.2 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.09.2001 №127; рішення №22 виконавчого комітету Вишнівської сільської ради від 16.09.2020 «Про присвоєння фактичної адреси об`єк нерухомого майна». Об`єкт зареєстровано за реєстраційним номером: 2224631318252.

Спірна гідроспоруда набута у приватну власність всупереч вимог ст. 317-318, 324, 327 Цивільного кодексу України, а проведена державна реєстрація права приватної власності здійснена з порушенням вимог законодавства та всупереч встановленого  порядку.

Як встановлено в судовому засіданні, що спірна гідротехнічна споруда знаходиться на земельї ділянці водного фонду комунальної власності орієнтованою площею 6,30 га, і розташована на території Ружинської селищної ради за межами с. Вишневе Бердичівського району Житомирської області.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

У Конституції України закріплені основні правові принципи регулювання відносин власності, головними з яких є принцип рівного визнання й захисту рівним чином усіх форм власності (статті 13, 14, 41).

Відповідно до частини першої статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до положень ч. 1ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до заяви  ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 42523790 від 13.11.2020, останній звернувся до державного реєстратора для державної реєстрації права власності на новостворене майно.

Однак, жодні докази стосовно будівництва гідроспоруди  ОСОБА_3 , прийняття її в експлуатацію, початку будівельних робіт, тощо, відсутні.

Водночас, згідно з частинами 1, 2 ст. 331 ЦК України особа може набути право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) нею. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

При цьому, ст. 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Разом з тим, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Встановлено, що земельна ділянка водного фонду комунальної власності орієнтованою площею 6,30 га, на якій знаходиться спірне нерухоме майно, на час проведення державної реєстрації права власності в користуванні ОСОБА_3 не перебувала, на даний час не перебуває та для мети будівництва останньому не надавалась.

Верховний Суд у постанові від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16 дотримується позиції, що право на самочинно збудоване майно є неіснуючим.

Однак, державний реєстратор під час здійснення державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 на спірне майно не врахував, що земельна ділянка на якій знаходилась гідроспоруда, належить до державної власності, дозвіл на зведення споруди на вказаній ділянці не надавався, на час вчинення реєстраційної дії, земельна ділянка взагалі не перебувала в користуванні заявника, без жодних відомостей стосовно будівництва та ведення в експлуатацію гідроспоруди, за відсутності первинних правовстановлюючих документів,  без врахування ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України, прийняв рішення про  державну реєстрацію права приватної власності.

Рішенням сесії Ружинської селищної ради №757 від 19.08.2022, яке наявне на офіційному сайті селищної ради за посиланням (https://ruzhynska-gromada.gov.ua/docs/1267187/) надано дозвіл ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в оренду для рибогосподарських потреб, орієнтовною площею 6 га за межами с.Вишневе Ружинської селищної ради Бердичівського району Житомирської області.

Рішенням сесії Ружинської селищної ради від 31.10.2022 за №835, яке наявне в загальному доступі на офіційному сайті селищної ради за  посиланням (https://ruzhynska-gromada.gov.ua/docs/1291472/) внесені зміни у п.1 до рішення 28 сесії 8 скликання № 757 Ружинської селищної ради від 19.08.2022 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду в користування на умовах орени ОСОБА_3 » замінивши слова «6,000 га, для рибогосподарських потреб за межами с. Вишневе, ОСОБА_4 » на слова «6,3000 га для рибогосподарських потреб за межами с. Вишневе, ОСОБА_4 .

Крім того, згідно розробленого технічного паспорту вбачається, що гідроспоруда є складовою частиною автомобільної дороги.

Крім того, гребля вказаного водного об`єкту є частиною автомобільної дороги місцевого значення, що підтверджується кадастровим планом земельної ділянки та планом встановлення меж земельної ділянки водного фонду, які виготовлялись на замовлення попереднього орендаря земельної ділянки.

Однак, відповідно до вимог ст.ст.7,8 Закону України «Про автомобільні дороги», автомобільні дороги не підлягають приватизації.

Варто також врахувати,  що Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна» (ст.4) прямо забороняє приватизацію водних ресурсів, автомобільних доріг, гідротехнічних споруд та гідротехнічних захисних споруд. Однак, вказане державним реєстратором не враховано.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень ст. 26 Закону, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. При цьому, згідно з п. 2 ч. 3 ст. 10 Закону державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону (в редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення), державний реєстратор під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Згідно ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;  подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно з п. 10-1 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній на час проведення реєстраційних дій на спірне майно), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, під час формування та реєстрації заяви щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, утворений у результаті нового будівництва чи реконструкції, на об`єкт незавершеного будівництва автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримуються відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів) про документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, або у разі проведення державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва - про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.

Стаття 27 Закону передбачає, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Водночас, подані заявником документи взагалі не передбачали набуття жодних речових прав ОСОБА_3   на нерухоме майно - споруду гідротехнічну споруду, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідно до приписів ч. 1 ст. 24 Закону України «Про держави реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» було підставою для відмови в державній реєстрації прав.

Технічний паспорту на гідроспоруду від 26.10.2020, виготовлени TOB «Центр інвентаризації», довідка про технічні показники №1170 ві 26.10.2020, видана TOB «Центр інвентаризації», відповідно до якої гідротехнічн споруда (літ.А) до категорії самочинного будівництва не відноситься згідно п.3.2 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунальної господарства України від 24.09.2001 №127, з урахуванням вимог ст.27 Закон;

не підтверджує набуття ОСОБА_3 жодних речових прав на спірне нерухоме майно.

За таких обставин, гідротехнічна споруда, на яку зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_3 не може бути новоствореним майном, а є складовою частиною штучного поверхневого водного об`єкта (ставка), що належить територіальній громаді, та може бути передана лише в користування разом із земельною ділянкою водного фонду складовою якого остання являється.

Так, відповідно до ст. 13 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 6, 85, 51 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 59 Земельного кодексу України ставки, як штучні водойми є водними об`єктами, належать до водного фонду України, є виключною власністю народу України, можуть надаватися тільки у користування. У власність громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів), а рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми можуть створювати у встановленому порядку виключно власники цих земельних ділянок.

У свою чергу згідно зі статтею 190 ЦК майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За змістом статей 186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ, тоді як приналежність не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (аналогічна правова позиція викладена у постанові ВС від 14.02.2018 справа №910/8903/16).

Також не можуть бути самостійними об`єктами права власності окремі із складових частин речі, які при переході права на річ не підлягають відокремленню (ст. 187ЦКУкраїни).

Виходячи з вказаного, спірна гідроспорудане не може перебувати у приватній власності.

Слід зазначити, що відповідно до п. 41 Порядку, для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна в обов`язковому порядку подається документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Так, ОСОБА_3 до заяви про реєстрацію права власності долучив рішення виконавчого комітету Вишнівської сільської ради №22 від 16.09.2020 сільської ради про присвоєння адреси на вказане спірне майно: АДРЕСА_2 . Однак, згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, спірна гідроспоруда знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, на час проведення державної реєстрації прав Житомирська обласна державна адміністрація була власником земельної ділянки на якій розташований вказаний спірний об`єкт нерухомості, за таких обставин,  при вчиненні реєстраційної дії  відбулася зміна обсягу правомочностей ОДА, зокрема щодо розпорядження належної їй земельною ділянкою під нерухомим майном та самим майном.

На даний час власником земельної ділянки, на якій розташований спірний об`єкт нерухомості, є Ружинська селищна рада.

Зокрема, згідно з ч.1 ст.120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Реєстрація за відповідачем права власності на гідротехнічну споруду, реєстрація за ним відповідних прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушено право власності держави на штучну водойму (ставок), її складові  та земельну ділянку водного фонду.

Державна реєстрація є засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.

Обставини здійснення державної реєстрації відповідного речового права підлягають дослідженню під час вирішення спору щодо права на нерухоме майно.

При встановленні  обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що заявлена прокурором позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області Попіля В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.11.2020 №55202871, на підставі якого здійснено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за № 39242524 про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2224631318252- споруда, гідротехнічна споруда, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Прокурором заявлено  також вимогу про припиненням відповідного речового права.

Відповідно ч.3 статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2255-IX від 12.05.2022; в редакції Закону № 3103-IX від 03.05.2023 у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

А тому в цій частині суд відмовляє в задоволенні позову.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави  відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності на господарювання, тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Цим же рішенням передбачено, що під представництвом прокуратурою України інтересів держави в суді треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Частинами  3 - 5 ст. 56ЦПК України  передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Цим же рішенням передбачено, що під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).

Окрім того, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Європейський суд з прав людини, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряє доводи про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зважаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).    

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини забезпечено врахування принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Слід зазначити, що пред`являючи позов у вказаній справі, прокурор виходить саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму захисту інтересів держави у сфері державної та комунальної власності.

Про наявність суспільної проблеми свідчить той факт, що за відсутності волевиявлення держави, в особі відповідних органів державної влади, за відсутності належних правовстановлюючих документів відповідачем протиправно зареєстровано  право власності на спірне майно, яке знаходилось на земельній ділянці державної власності.

Таким чином, звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - повернення у власність територіальної громади об`єкту нерухомого майна, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників.

Крім того, слід зазначити, що спірний об`єкт нерухомого майна, знаходиться на земельній ділянці водного фонду, що наразі перебуває в комунальній власності,  законність використання якої вже саме по собі становить суспільний інтерес.

Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 за №1423-IX розділ X Перехідних положень Земельного кодексу України доповнено пунктом 24 такого змісту: з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад. Указаний пункт набрав чинності з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», тобто з 01.07.2021.

Земельна ділянка орієнтованою площею 3,80 га, на якій знаходиться спірне майно, розташована на території Ружинської селищної ради за межами населеного пункту Городоцьке.

Слід зазначити, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (частина перша статті 61 ЗК України, частина перша статті 89 ВК України), у цих смугах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (пункт «г» частини другої статті 61 ЗК України, пункт 4 частини першої статті 89 ВК України, підпункт 4 абзацу третього пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). Дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоби навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема.

Скасування протиправної  державної реєстрації права приватної власності  на гідроспоруду призведе до  поновлення майнових інтересів територіальної громади Ружинської селищної ради на вільне волевиявлення в частині розпорядження земельною ділянкою водного фонду.

Відповідно до ст. 51 Водного кодексу України водні об`єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. У цьому випадку наявність права власності на гідротехнічну споруду у приватної особи, позбавить у майбутньому уповноважені органи проводити відповідні земельні торги.

Також перебування всупереч нормам чинного законодавства гідроспоруди у власності приватної особи у свою чергу позбавляє Ружинську селищну раду у встановлених законодавствах випадках оформити право власності  на зазначену гідроспоруду та в подальшому отримувати кошти від надання її в оренду. Вищенаведене вказує на наявність порушених інтересів держави.

Відтак інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання.

Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 925/20/18, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21.02.1986 в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення ст. 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Європейський суд з прав людини , оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у зв`язку з обґрунтованими  сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою. В якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно  якого припускається. Що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994, «Філіпс проти  Сполученого Королівства» від 05.07.2001, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008).

Таким чином, стаття 1 Протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу»  мають значення  обставини, за якими майно було набуте.

У виниклих правовідносинах слід наголосити, що втручання у приватну власність відповідачів не є надмірним та являється пропорційним та спрямована на відновлення справедливої рівноваги, оскільки територіальна громада в особі Ружинської селищної ради незаконно позбавлена права мирного володіння своїм, а фізична особа  - відповідач була достеменно обізнана про відсутність підстав для реєстрації  права приватної  власності у даному випадку.

У той же час, незаконне, всупереч визначеному законодавством порядку, реєстрація права приватної власності на об`єкти державної власності не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

У виниклих правовідносинах підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення уповноваженим державним органом покладених на них законом обов`язку із захисту державних інтересів.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі     № 912/2385/18 відображено висновок, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Ружинська селищна територіальна громада утворена відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р від 12 червня 2020 року «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області» шляхом об`єднання Ружинської селищної та Березянської, Бистрицької, Білилівської, Вербівської, Верхівнянської, Вишнівської, Вільнопільської, Голубівської, Городоцької, Дерганівської, Зарудинецької, Зорянської, Карабчиївської, Княжиківської, Мовчанівської, Немиринецької, Огіївської, Плосківської, Прибережненської, Рогачівської, Топорівської, Ягнятинської сільських рад ліквідованого Ружинського району Житомирської області.

Згідно ст. 143 Конституції України, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції в даних правовідносинах, а саме управляти майном, що є власністю територіальної громади, представляти інтереси територіальної громади, виступає орган місцевого самоврядування – в даному випадку Ружинська селищна рада.

23.01.2023 за вихідним номером 50-90-289вих23 Бердичівською окружною прокуратурою, на виконання вимог ч.4 ст.23Закону України «Про прокуратуру», на адресу Ружинської селищної ради  направлено повідомлення про встановленні факти протиправного набуття відповідачем права власності на спірне майно (гідроспоруду), яке знаходиться на земельній ділянці водного фонду, що перебуває в комунальній власності, та надано можливість відреагувати на вказане порушення інтересів територіальної громади самостійно.

03.02.2023 до Бердичівської окружної прокуратури з Ружинської селищної ради надійшов лист за №02-24/340 від 01.02.2022 в якому зазначено, що селищна рада позбавлена в межах повноважень отримати документи Червоненської селищної ради про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності, які мають бути долучені до позовної заяви у якості доказів.

Однак, Ружинська селищна рада у відповідності до вимог законодавства та за наявності  в структурі виконавчого комітету селищної ради державних реєстраторів,  має можливість отримати документи на підставі яких проводилась державна реєстрація права власності на спірне майно.

Вказане свідчить про те, що Ружинською селищною радою не вжито заходів до оскарження протиправної реєстрації  права власності відповідачем на спірне майно, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності.

У даному випадку, нездійснення протягом тривалого часу уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави (територіальної громади) і є, власне, тим виключним випадком, який відповідно до вимогст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» покладає на органи прокуратури обов`язок взяти на себе субсидіарну роль у здійсненні представництва інтересів держави в суді, шляхом зверненням до суду з вказаною позовною заявою.

Так, Велика Палата Верховного Суду під час перегляду 15.10.2019 справи за позовом прокурора № 903/129/18 (п.6.43) зазначила, що сам факт не звернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці ЄСПЛ.

Спір про скасування рішення щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16.01.2019 у справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21.08.2019 у справі № 805/2857/17-а, від 15.01.2020 у справі № 587/2326/16-ц (пункт 24), від 26.02.2020 у справі № 287/167/18-ц (пункт 52), від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц (пункти 72, 73).

Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що інститут реєстрації права власності — це за своєю суттю є підтвердження державою права власності на майно за відповідною особою. При цьому держава наділена повноваженнями підтвердити таке право особи виключно у тому випадку, якщо ця особа набула майно у власність законно. Набуття особою у власність майна в обхід закону та надання державі документів, які не відповідають вимогам законодавства з метою введення держави в оману задля реєстрації права власності на майно, не може свідчити про правомірне набуття особою майна у власність, а відтак є підставою для скасування відповідної державної реєстрації на це майно.

Таким чином, сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. Відповідний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16. При цьому, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 року у справі № 48/340, від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 19.01.2021у справі № 916/1415/19). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.

   Керуючись ст. ст.4, 259, 265-268, 273 ЦПК України, суд

                                                                       В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі: Ружинської селищної ради до ОСОБА_3 , Державного реєстратора Червоненської селищної ради Попіль Володимира Вікторовича  про скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності з одночасним припиненням відповідного речового права – задовольнити частково.

Скасувати рішення державного реєстратора Червоненської селищної ради Андрушівського району Житомирської області Попіля В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18.11.2020 №55202871, на підставі якого здійснено у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за №39242524 про право власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 2224631318252- споруда, гідроспоруда, позначена літерою А, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ,  РНОКПП НОМЕР_1 на користь Житомирської обласної прокуратури ( ЄДРПОУ 02909950, МФО 820172, р/р UA 59 820172 03431100010000 11049 в ДКСУ м. Київ) судовий  збір в сумі 2684,00 грн.  (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

Стягнути з Державного реєстратора Червоненської селищної ради Попіль Володимира Вікторовича (ЄДРПОУ 04346793) на користь Житомирської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909950, МФО 820172, р/р UA 59 820172 03431100010000 11049 в ДКСУ м. Київ) судовий  збір в сумі 2684,00 грн.  (Дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

Повне рішення по справі  складено 12.04.2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач- Бердичівська окружна прокуратура Житомирської області (місцезнаходження: 13300, Житомирська область, м.Бердичів, вул.Вінницька,23, код ЄДРПОУ 02909950);

позивач – Ружинська селищна рада (місцезнаходження: 13601, вул.Соборна,44, смт.Ружин, Бердичівський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ 04344707;

відповідач – ОСОБА_3 ,  РНОКПП НОМЕР_1 , проживає  АДРЕСА_3 ;

відповідач – Державний реєстратор Червоненської селищної ради Попіль Володимир Вікторович (ЄДРПОУ 04346793), місцезнаходження: 13434, вул.Миру,28, смт.Червоне, Бердичівський район, Житомирська область. 

Суддя О. В. Митюк.