Справа № 2-320                                         2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02 квітня 2010 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого – судді Бухтіярової І.О.,

при секретарі – Галич  Л.В.,

з участю – позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  стягнення суми боргу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 20.05.2009 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, посилаючись на наступні обставини: відповідач колишній її чоловік. З лютого 1995 року вона фактично стала проживати однією сім’єю з ОСОБА_2 Вони рішили для спільного проживання за спільні кошти придбати квартиру АДРЕСА_1. Вона займалася пошуками квартири та вона знайшла квартиру АДРЕСА_1. Саме вона обговорювала  з ОСОБА_4, власницею квартири умови угоди. Вона з ОСОБА_2  найшла їй для проживання квартиру ІНФОРМАЦІЯ_1, поряд з місцем проживання дочки ОСОБА_4 у мікрорайоні Привокзальний. Так як вона повинна була виїхати у відрядження за кордон, вона передала ОСОБА_2 свою частку – частину вартості квартири – суму, еквівалентну 5000,00 доларам США, про що була складена розписка.

Відповідач написав розписку від 05.07.1996 року про отримання від неї грошей у сумі 5000,00 доларів США для придбання квартири для спільного проживання з нею та її сином.

Згідно домовленості між ними ОСОБА_2 повинен був оформити квартиру на себе. Але він обманув ОСОБА_4, з якою була домовленість про те, що спірну квартиру покупають вона та ОСОБА_2 для спільного проживання, також обманув її та оформив квартиру на свою матір ОСОБА_5.

Згідно договору купівлі-продажу від 08.07.1996 року ОСОБА_4  продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_2. Про це вона не знала. У 1996 році вона з сином ОСОБА_6, ОСОБА_2  вселилися у вказану квартиру, де проживала до вересня 2007 року.

16.07.2004 року за заявою відповідача, без її участі, рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька шлюб між нею та ОСОБА_2 був розірваний. Вона рішила урегулювати питання з квартирою. Тільки у листопаді 2004 року із відповіді КП „БТІ м. Донецька” вона дізналася, що на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 02.04.2004 року спірна квартира зареєстрована на ОСОБА_5.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов’язання, суд прийняв рішення про її та її сина виселення з квартири.  

Проживати у вказаній квартирі вона не може, тому вважає, що відповідач повинен повернути їй гроші, які були передані йому для придбання квартири для спільного проживання.

Вона не могла звернутися з даним позовом до суд на протязі трьох років, оскільки про порушення своїх прав дізналася тільки у листопаді 2004 року. 05.11.2004 року вона звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання за нею права власності на Ѕ частину цієї квартири. 17.05.2007 року рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька у задоволенні її позову відмовлено, але факт отримання грошей ОСОБА_2 судом визнаний.

Просить поновити їй строк позовної давності та стягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 5000,00 доларів США, що з урахуванням доповнення до позовної заяви складає суму 40086 гривень.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримувала позов, надала пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, просила позов задовольнити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, оскільки він не писав розписку та не брав у позивача гроші у борг. У позивача були чисті листи з його підписом.

У судовому засіданні представника відповідача ОСОБА_3, діючий на підставі ордеру, позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача, представника відповідача, свідка ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно розписки, 05 липня 1996 року ОСОБА_2  узяв  у  ОСОБА_1 гроші у сумі 5000,00 доларів США для придбання квартири АДРЕСА_3 для спільного проживання з ОСОБА_1 та її сином.

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 17.05.2006 року ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_6 виселено із квартири АДРЕСА_1.  У рішенні суду є посилання на те, що «наявність письмової розписки від 05.07.1996 року про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_8 грошей у сумі еквівалентній 5000 доларам США на придбання спірної квартири  з метою спільного мешкання його, ОСОБА_1 та її сина свідчить лише про отримання грошей  у вказаній сумі. Однак, це не доводить факту їх використання ОСОБА_2 саме на придбання квартири».  Таким чином, попереднім рішенням суду встановлено, що фактично між сторонами склались правовідносини, які регулюють договір позики (справа № 2-20/07).

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) надає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти, або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Договір оформлений у відповідності до ст. 1047 ЦК України у письмовій формі – розпискою, тобто  додержані всі встановлені чинним законодавством вимоги.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій  кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За твердженням позивача, борг їй до теперішнього часу відповідачем не повернений.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що відповідач не наполягав на застосуванні положень ст. ст. 257, 267 ЦК України,  суд вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду за вимогами про стягнення суми боргу з поважних причин, окрім того,  остаточно рішення винесено у травні 2006 року.

У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про те, що сума, вказана у розписці – 5000,00 доларів США, що еквівалентно 39 625,00 гривням (7,9250 гривень за 1 долар США) підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Доводи відповідача про те, що розписку писав не він, а позивачка використала папірець з його підписом, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що дійсно, коли вона працювала у відповідача, він залишав позивачці листи зі своїм підписом, але листи були з печаткою підприємства.

На листі, на якому написана розписка печатки не має.

Згідно з висновком судово-почеркознавської експертизи № 1937/02 від 02.06.2005 року, підпис від імені ОСОБА_2 під текстом розписки від його імені від 05 липнгя 1996 року виконана ОСОБА_2 (а.с. 115-116, справа № 2-20/07).

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 385,00 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень, а на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 11,25 гривень.

На підставі ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись  ст. ст. 10,60, 213 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про  стягнення суми боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 39 625 гривень (7,9250 гривень за 1 долар США), судові витрати у розмірі 385 гривень, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 гривень, а всього стягнути 40 040 (сорок тисяч сорок) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати у розмірі 11 гривень 25 копійок.

Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Апеляційна скарга  на рішення суду подається в Донецький апеляційний суд через даний суд протягом 20 днів після подання заяви на апеляційне оскарження.

Суддя Ворошиловського районного суду

м. Донецька                                             ОСОБА_9