Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 676/6171/16-ц

провадження № 61-40737св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Державна служба України з надзвичайних ситуацій,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суд Хмельницької області від 23 березня 2018 року у складі судді Бондаря О. О. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.

Позовні вимоги мотивовані тим, що приміщення № № 1, 8, 9, 10, 11, 12 в адміністративній будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 незаконно перебувають у володінні та користуванні відповідачів, які без достатніх на те правових підстав тривалий період проживають у ньому.

Власником усієї адміністративно-господарської будівлі, в якій знаходяться спірні приміщення, є держава Україна в особі 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

Відповідачі незаконно зайняли приміщення № № 1, 8, 9, 10, 11, 12, самовільно переобладнали їх під житло і відмовляються в добровільному порядку їх звільнити, чим порушують їх право, як єдиних власників майна, оскільки вони позбавлені можливості реально здійснювати своє право власності щодо цієї частини майна та виконувати покладені на них функції.

Позивач просив суд усунути перешкоди у користуванні приміщеннями № № 1, 8, 9, 10, 11, 12 в адміністративній будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання відповідачів звільнити приміщення та заборони користуватися ними.

У березні 2017 року Державна служба України з надзвичайних ситуацій (далі - ДСНС), яка з урахуванням уточнення до позову є третьою особою, подала до суду позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні вищевказаними приміщеннями шляхом їх звільнення відповідачами без надання іншого приміщення та заборони чинити перешкоди 2 державному пожежно-рятувальному загону у користуванні майном.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачі незаконно зайняли приміщення № № 1, 8, 9, 10, 11, 12, самовільно переобладнали їх під житло і відмовляються в добровільному порядку їх звільнити, чим порушують право власників майна, оскільки вони позбавлені можливості реально здійснювати своє право власності щодо цієї частини майна та виконувати покладені на них функції. Спірне майно не має статусу житлового приміщення і не було надано відповідачам у встановленому законом порядку як житло, тому їх проживання у ньому є незаконним.

ДСНС просила суд усунути перешкоди у користуванні приміщеннями № № 1, 8, 9, 10, 11, 12 в адміністративній будівлі, що знаходиться на АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання відповідачів звільнити приміщення та заборони користуватися ними.

У липні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з із зустрічним позовом до ДСНС, 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 за набувальною давністю в рівних частках.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вони проживають у спірних приміщеннях на законних підставах з 1971 року, з дозволу відповідача провели ремонтні роботи, своєчасно оплачують вартість комунальних послуг, тому мають право на визнання за ними права власності за набувальною давністю, в порядку статті 344 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суд Хмельницької області від 23 березня 2018 року у задоволенні позову 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області відмовлено.

У задоволенні позову Державної служби України з надзвичайних ситуацій відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що нормами національного та міжнародного законодавства, рішеннями міжнародних судових інстанцій передбачено захист права фізичної особи на житло і виключні обставини, які можуть бути підставою для позбавлення особи житла. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суд виходив з того, що позивачі не мають права на отримання спірних приміщень у власність в порядку набувальної давності, оскільки для цього відсутні обов`язкові умови.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року, 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення в частині первісного позову та позову третьої особи та ухвалити нове рішення про задоволення позовів, у решті судові рішення залишити без змін.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року, ДСНС просить, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, скасувати судові рішення в частині первісного позову та позову третьої особи та ухвалити нове рішення про задоволення позовів, у решті судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито провадження за касаційною скаргою ДСНС, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області.

У листопаді 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року справа передана судді-доповідачу Мартєву С. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області мотивована тим, що підставою для вселення та перебування в приміщенні є ордер, а у відповідачів ордер відсутній, договір найму спірних приміщень не укладено, відсутній дозвіл на вселення у спірні приміщення; приміщення є нежилими та перебування відповідачів є небезпечним, оскільки приміщення знаходяться в аварійному стані; наявність реєстрації не підтверджує право власності чи володіння майном, перебування у будівлі відповідачів порушує права позивачів та перешкоджає 2 державному пожежно-рятувальному загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області виконувати їх цілі та завдання; оплата відповідачами комунальних послуг не є підставою для набуття права власності на спірні приміщення.

Касаційна скарга ДСНС мотивована тим, що 2 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області належить до їх сфери управління, а також управління спірними приміщеннями здійснює ДСНС; приміщення є державною власністю, не мають статусу житла чи службового житла, у відповідачів відсутній ордер на вселення, договір оренди, у трудових відносинах з позивачами відповідачі не перебували, а тому володіють приміщеннями без відповідної правової підстави; приміщення повинні використовуватися для забезпечення виконання цілей та завдань позивачів щодо проведення робіт та вжиття заходів для запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій та інших завдань; відповідачі перешкоджають державі у володінні майном; суди не взяли до уваги, що у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» спір виник щодо житлового приміщення, яке набуте ними добросовісно, а у цій справі відповідачі не є добросовісними набувачами та не мають правових підстав для користування приміщеннями.

У листопаді 2018 року до суду надійшов відзив на касаційні скарги, у якому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення без змін, оскільки квартира АДРЕСА_3 є їх єдиним житлом, в якому вони тривалий час проживають з дозволу власника, вселення та реєстрація в приміщенні відбулася з волі власника приміщення та за його згодою. Інше житло відсутнє, а втрата житла є крайньою формою втручання у право на житло.

21 листопада 2018 року до суду надійшли пояснення на відзив, у якому ДСНС підтримала касаційні скарги та просила скасувати судові рішення у частині первісного позову та позову третьої особи з ухваленням нового рішення про задоволення позовів у цій частині.

04 та 13 грудня 2018 року до Верховного Суду надійшли пояснення на касаційні скарги, у яких ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просять касаційні скарги залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що в будинку АДРЕСА_1 розташовано адміністративно-господарську будівлю, власником якої є держава в особі 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області (свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14 листопада 2012 року, а. с. 7-8 т. 1).

ОСОБА_1 з 1991 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 1971 року зареєстровані та постійно проживають у вказаній будівлі в приміщеннях № № 1, 8, 9, 10, 11, 12 (а. с. 162-166 т. 1).

Як вбачається з пояснень сторін в суді першої інстанції вселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спірне приміщення в 1971 році відбулося з дозволу адміністрації установи, в оперативному управління якої перебувала ця будівля, в зв`язку з тим, що чоловік ОСОБА_3 на той час перебував у трудових відносинах з цією установою.

У подальшому ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з дозволу адміністрації установи переобладнали приміщення в житлове, проводили в ньому ремонтні роботи, оплачували комунальні послуги (витяг з домової книги, в якому мітяться дані щодо реєстрації ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в спірному приміщенні; дані інвентаризації Кам`янець-Подільського міського БТІ від 2001 року, в якому спірні приміщенні визначені як житлові, квартира; договір про надання послуг з тепло-водопостачання та приймання стічних вод від 01 жовтня 2002 року, укладений між ОСОБА_1 та підприємством «Кам`янець-Подільськтеплокомуненерго» (а. с. 168 т. 1); типовий договір від 22 червня 2002 року на надання послуг зв`язку (а. с. 169 т. 1); договір від 15 листопада 2013 року про відшкодування витрат балансоутримувача на комунальні послуги, укладений між 2 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та ОСОБА_2 , відповідно до якого балансоутримувач взяв на себе зобов`язання по наданню послуг з централізованого опалення приміщення, а користувачі зобов`язані відшкодувати витрати пропорційно до займаної ними площі, що становить 88,4 кв. м, і складається з двох коридорів, трьох кімнат і кухні, а. с. 183-185 т. 1).

Підтвердженням оплати комунальних послуг є квитанції про оплату (а. с. 179-181 т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), заява № 8863/06, § 44).

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), заяви №7151/75, №7152/75).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії»).

Встановивши, що відповідачі, про виселення яких заявлено позов, вселені у спірне приміщення як члени сім`ї ОСОБА_4 , на той час працівника пожежної охорони, на балансі якої перебувала будівля, а ОСОБА_1 вселився в 1991 році, як член сім`ї ОСОБА_2 (її чоловік), взявши до уваги те, що протягом тривалого часу вони відкрито проживали у спірних приміщеннях, між ними та власником майна виникли договірні відносини щодо відшкодування витрат по наданню комунальних послуг, з дозволу власника було проведено перепланування приміщень і сформовано житлову зону, у відповідачів відсутнє інше житло, на обліку потребуючих поліпшення житлових умов у виконкомі Кам`янець-Подільської міської ради ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не перебувають, тому не можуть бути забезпечені іншим житлом за рахунок держави або органів місцевого самоврядування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовів 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області та ДСНС.

Звернення з цим позовом без доведення легітимності мети виселення та його нагальної необхідності, якими не можуть вважатись формальна невідповідність приміщення вимогам щодо житла та поведінка його мешканців і, зокрема, без надання іншого житла, що вочевидь не є пропорційним втручанням, колегія суддів вважає таким, що не відповідає праву відповідачів на повагу до їх житла, гарантоване статтею 8 Конвенції.

У зв`язку з цим аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовів, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень судом касаційної інстанції, оскільки вони зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції Верховного Суду.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій залишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суд Хмельницької області від 23 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 14 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко