Дата документу 15.07.2020 Справа № 334/2274/17

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №334/2274/17 Головуючий у 1 інстанції Гнатюк О.М.

Провадження № 22-ц/807/1678/20 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання правочинів фіктивними та застосування наслідків недійсного правочину,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - служба у справах дітей Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради про визнання правочинів фіктивними та застосування наслідків недійсного правочину.

В обґрунтування позовних вимог, уточнених в ході розгляду справи, зазначено, що в період з 03 серпня 2015 року по 03 лютого 2016 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя розглядалась цивільна справа № 333/5375/15-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко В.М., орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення компенсації вартості частки у спільній частковій власності, у зв`язку з чим 03 лютого 2016 року рішенням суду з ОСОБА_1 стягнуто на користь позивача компенсацію вартості його частки у спільній частковій власності, в розмірі 766 836 грн. 00 коп.

Під час розгляду справи 11.12.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування серії та номер: 2248, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, згідно якого ОСОБА_1 подарувала своїй неповнолітній доньці 7/20 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , яка належала відповідачці на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2015 року, і внесено 04.11.2015 року у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

13 квітня 2016 року на підставі виконавчого листа № 333/5375/15-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 766 836 грн. 00 коп., державним виконавцем Комунарського ВДВС ЗМУЮ було відкрито виконавче провадження ВП 50796829, на підставі чого 14.04.2016 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, у зв`язку з чим 10.08.2016 року було складено акт опису та арешту 7/20 частин нежилого приміщення № 18 , які належать відповідачці на праві спільної часткової власності, та передане на відповідальне зберігання ОСОБА_1

15 вересня 2016 року державний виконавець виніс постанову про призначення експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні для надання письмового висновку про оцінку майна, в тому числі й нежитлового приміщення № 18, яке 19.09.2016 року було виставлене на торги державним підприємством «СЕТАМ» , проте ОСОБА_1 подала до апеляційного суду Запорізької області від імені третьої особи ОСОБА_5 апеляційну скаргу на рішення суду, у зв`язку з чим 01.12.2016 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого листа до Комунарського районного суду м. Запоріжжя та про зняття арешту з майна боржника, що стало підставою для укладання між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 02.12.2016 року договору дарування серії та номер 3257, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, згідно якого відповідачка подарувала своєму синові 7/20 частин вищевказаного нежитлового приміщення № 18.

Позивач вважає, що зазначені договори є фіктивними і не спрямованими на реальне настання правових наслідків, виходячи з того, що вони були укладені сторонами, які є близькими родичами між собою, обдарована ОСОБА_3 не досягла повноліття і не займалася підприємницькою діяльністю у сфері надання послуг салонами краси, як й ОСОБА_4 , спірне приміщення має цільове призначення - нежитлове приміщення, обладнане для над послуг салонами краси, яке потрібно ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, договір дарування укладений під час судового розгляду справи, предметом якого є вказане приміщення, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 03 лютого 2016 року залишилось без виконання у зв`язку з відсутністю майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення в рамках виконавчого провадження та вказані договори дарування були укладені одразу, як тільки ОСОБА_1 стало відомо про звернення до суду із заявою про накладання арешту на майно відповідачки.

Посилаючись на вказане, просив суд визнати недійсними договори дарування 7/20 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , укладені 11.12.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамула Н.Г., серія та номер 2248, та 02.12.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., серія та номер 3257. Водночас, просить скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 7/20 частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 та ОСОБА_4 на 7/20 частини вищевказаного нежитлового приміщення.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 7/20 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , укладений 11 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г., серія та номер 2248.

Визнано недійсним договір дарування 7/20 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , укладений 11 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., серія та номер 3257.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 7/20 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на праві власності за договором дарування частини нежитлового приміщення від 11 грудня 2015 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченому приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г., серія та номер 2248.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 7/20 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 на праві власності за договором дарування частини нежитлового приміщення від 02 грудня 2016 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідченому приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О., серія та номер 3257.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 427 грн. з кожного.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не встановив фактичні обставини справи і не дав належної оцінки, що з позовом звернулася особа, яка не була учасником правочину та жодним чином не довела чим порушені її інтереси.

ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 укладаючи спірні правочини не діяла добросовісно, а лише з наміром, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, безоплатно відчуживши нерухоме майно, за рахунок якого могло бути виконане його боргове зобов`язання перед ОСОБА_2 .

Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2015 року у цивільній справі № 333/6279/13-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на 7/10 частин, за ОСОБА_3 на 1/10 частину та за ОСОБА_2 на 1/5 частину нежилого приміщення АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

12 листопада 2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на дарування 7/10 частини нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , неповнолітній доньці ОСОБА_3 , відповідно розпорядження голови районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району Яковенко В.В.

03 лютого 2016 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя винесено рішення у цивільній справі № 333/5375/15-ц, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 766 836 грн. - компенсацію вартості його частки у спільній частковій власності: 1/5 частина квартири за адресою: АДРЕСА_4 ; 1 /5 частина квартири за адресою: АДРЕСА_6 ; 1 /5 частина нежилого приміщення № 18 за адресою: АДРЕСА_7 ; 1 / 5 частина нежилого приміщення № 28 за адресою : АДРЕСА_10 ; 1/5 частина автомобіля CHEVROLET ORLANDO, р.н. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, білого кольору; 1/5 частина автомобіля OPEL COMBO, р.н. НОМЕР_2 , 2006 року випуску, червоного кольору; 2/5 частини земельної ділянки площею 0,15 га за адресою: АДРЕСА_11 . Зобов`язано припинити право на частку у праві спільної часткової власності на вищевказане майно з дня отримання ОСОБА_2 компенсації вартості частки у спільній частковій власності в сумі 766836 грн.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 84388325 від 06.04.2017 року, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності на 7/20 частки ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 11.12.2015 року, серії та номеру 2248, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г., на 1/5 частку ОСОБА_2 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2015 року № 333/6279/13-ц, та на 7/20 частки ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 02.12.2016 року, серії та номеру 3257, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О.

13 квітня 2016 року головним державним виконавцем Комунарського ВДВС ЗМУЮ Романовою М.О. складено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50796829 на підставі виконавчого листа № 333/5375/15-ц, виданого 08.04.2016 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя, у зв`язку з чим 14.04.2016 року державним виконавцем накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 та оголошено заборону на його відчуження.

10 серпня 2016 року державним виконавцем складено акт опису та арешту майна у вказаному виконавчому провадженні, а саме на 7/20 частин приміщення АДРЕСА_1 .

15 вересня 2016 року заступником начальника Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Тимофєєвою О.Г. при примусовому виконанні виконавчого листа № 333/5375/15-ц призначено експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні № 50796829.

01 грудня 2016 року постановою заступника начальника Комунарського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області Тимофєєвою О.Г. повернено виконавчий лист № 333/5375/15-ц, виданий 08.04.2016 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2015 року ОСОБА_1 подарувала своїй доньці ОСОБА_3 7/20 частин нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Хамулою Н.Г.

02 грудня 2016 року ОСОБА_1 подарувала своєму синові ОСОБА_4 7/20 частин нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бєлоусовою В.О.

Вирішуючи спірні правовідносини, що склалися, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та нормами, що їх регулюють.

За приписами статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Положеннями статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

При цьому частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що основними ознаками фіктивного правочину є: уведення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встанови, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч. 1 та 5 ст.203 ЦК, що, за правилами ст.215 цього кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК.

Частиною першою статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно ч.1 ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, у тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Положеннями частини 1 ст.177 СК України визначено, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір дарування не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї неповнолітньої дитини після виникнення в неї зобов`язання щодо стягнення коштів, яке винило в зв`язку із переходом права власності на вказане нерухоме майно, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси стягувача та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

За приписами п.6 ст. 3 та ч.3 ст. 13 ЦК України не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у випадку дарування нерухомого майна своїй неповнолітній доньці, відповідач як законний представник неповнолітньої особи в порядку ст. 177 СК України буде фактично продовжувати володіти та користуватися вказаним майном.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що правочини щодо дарування частин нежитлового приміщення, які оспорюються ОСОБА_2 , відбулися після початку розгляду іншої судової справи №333/5375/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ,, яка дії в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Валерій Михайлович, орган опіки та піклування в особі районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення компенсації вартості частки у спільній частковій власності.

За наслідками вказаної справи рішенням суду від 3 лютого 2016 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 766 836 грн. - компенсацію вартості його частки у спільній частковій власності.

З огляду на вищезазначене є безпідставними та таким, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що з позовом до суду звернулася особа, яка не була учасником спірних правочинів.

Оскільки спірні правочини були укладені після початку розгляду іншої судової справи №333/5375/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не діяла добросовісно, а лише з наміром, реалізуючи власні повноваження, завдати шкоди іншій особі, безоплатно відчуживши нерухоме майно, за рахунок якого могло бути виконане його боргове зобов`язання перед ОСОБА_2 у цій справі.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дослідивши надані сторонами докази, дійшов правомірного висновку про те, що спірні правочини ОСОБА_1 уклала з метою вивести вказаний об`єкт нерухомого майна з майна на яке може бути звернуто стягнення за рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 лютого 2015року.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 лютого 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21 липня 2020 року.

Головуючий

Судді: