Справа № 500/1550/19

Провадження № 2/946/652/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2020 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Пащенко Т.П.

при секретарі – Топтигіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми збитків, індексу інфляції та трьох відсотків річних,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом, вимоги якого були збільшені 27.08.2019 року, до ОСОБА_2  про стягнення суми збитків, індексу інфляції та трьох відсотків річних в розмірі 233 302,87 грн., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 15.03.2007 року він є власником Ѕ частини житлового будинку  АДРЕСА_1  на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду. У жовтні 2011 року позивач звернувся до  ОСОБА_2  як ріелтору міського квартирного бюро за послугами на продаж належної йому частини будинку. 20.11.2011 року позивач підписав письмовий договір, за яким зобов`язався продати  ОСОБА_2  за 52 000 доларів США вказаний будинок. 02.12.2011 року ОСОБА_1 нотаріально оформив продаж ОСОБА_3 Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 . 02.12.2011 року за договором дарування ОСОБА_2 від імені третіх осіб подарувала ОСОБА_1 7/16 будинку по АДРЕСА_2 . 15.12.2011 року ОСОБА_1 за пропозицією ОСОБА_2 переїхав в будинок по АДРЕСА_3 . 18.01.2012 року ОСОБА_1 надав довіреність ОСОБА_2 щодо продажу 7/16 частин будинку по АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 приховувала від ОСОБА_1 інформацію щодо продажу частини вказаного будинку. 26.06.2014 року позивач звернувся в Ізмаїльське МВ УМВС з проханням порушити кримінальну справу за фактом шахрайства при відчуженні 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . 21.04.2016 ОСОБА_1 випадково дізнався, що ОСОБА_2 06.11.2012 року оформила договір купівлі-продажу від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та продала 7/16 частин будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_4 за 80 300 грн., які були отримані нею повністю після підписання цього договору. Однак, після продажу 7/16 частин будинку по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 грошей від ОСОБА_2 так і не отримав. Після виконання доручення ОСОБА_2 не повернула довіреність ОСОБА_1 , не надала звіт про виконання доручення, не виконала зобов`язання негайно передати ОСОБА_1 все одержане від виконання доручення. Виходячи з викладеного, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму збитків з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, а також трьох процентів річних від простроченої суми в розмірі 233 302,87 грн. Також позивач вважає, що строки позовної давності не пройшли, оскільки він дізнався про відчуження 7/16 частин будинку по АДРЕСА_2 21.04.2016 року коли нотаріус надав на запит юридичної фірми копію договору купівлі-продажу від 06.11.2012 року.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. Представник позивача надав суду заяву, в якій вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, наполягає на їх задоволенні, просить розглядати справу у його відсутність (а.с.100).

Відповідачка та її представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. Представник відповідачки надала суду заяву, в якій вказала, що із позовними вимогами вони не погоджуються, просила розглядати справу у їх відсутність. 29.05.2019 року представник відповідачки надала суду відзив на позовну заяву, в якій вказала, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Позивачем приховано той факт, що у зв`язку із необхідністю отримання коштів на лікування сина ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 за допомогою з продажу Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , та придбання іншого, більш дешевшого житла. На виконання домовленостей ОСОБА_2 було запропоновано придбати частину житлового будинку АДРЕСА_2 , на що ОСОБА_1 після огляду надав згоду. 02.12.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначений договір за ініціативою ОСОБА_1 в подальшому було оскаржено в судовому порядку, однак, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду №500/7156/15-ц від 12.07.2017 року у задоволенні вимог було відмовлено. В той же день, 02.12.2011 року, було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі довіреності подарувала ОСОБА_1 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 . Зазначений правочин фактично був купівлею-продажем, оскільки з дарувальниками ОСОБА_1 не перебував у родинних відносинах, навіть ніколи не знав, що підтверджується стенограмою судового засідання у справі №500/7156/15-ц. Через декілька днів після підписання договору дарування ОСОБА_1 знов звернувся до ОСОБА_2 з вимогою знайти йому інший житловий будинок, посилаючись на відсутність умов, та між сторонами було досягнуто усну домовленість щодо придбання іншого житлового будинку в замін 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 . 15.12.2011 року ОСОБА_2 було запропоновано ОСОБА_1 інше майно, а саме, 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_3 , на що останній надав згоду і одразу до нього переїхав, а згодом став власником відповідно до рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.01.2012 року. Окрім того, в день прийняття рішення Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області про визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_3 , останнім було надано довіреність та уповноважено Говорунову Н.В ОСОБА_7 на продаж 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 . Тобто, як вказує представник відповідачки, із зазначеного вбачається про наміри як позивача, так і відповідачки щодо придбання житлового будинку з умовами придатними для проживання, замість житлового будинку по АДРЕСА_2 , від якого ОСОБА_1 відмовився. Разом із тим, представник відповідачки зазначила, що строк позовної давності за вимогою про стягнення збитків в розмірі 80 300 грн. за договором купівлі-продажу від 06.11.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , предметом якого є 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 сплив ще 06.11.2015 року. ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що про відчуження 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 його повіреною особою – ОСОБА_2 йому стало відомо лише 21.04.2016 року. Однак, протягом семи років він не цікавився своїм майном, хоча мав обґрунтовані підстави вважати, що воно могло бути відчужене, а отже міг знати про порушення його права. Доводи позивача не підтверджуються жодним доказом, як і не підтверджуються обставини в частині, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права раніше. Враховуючи викладене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Застосувати строк позовної давності до позовних вимог про стягнення збитків в розмірі 80 300 гривень (а.с.37-38). 08.07.2020 року представник відповідачки надала суду письмові пояснення, в яких додала, що фактично правочин від 02.12.2011 року, за яким ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі довіреності, подарувала ОСОБА_1 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 , а останній прийняв в дар зазначене нерухоме майно, був договором купівлі-продажу, оскільки: з дарувальниками ОСОБА_1 не перебував у родинних відносинах, навіть ніколи не знав (ані позивачем, ані представником не було спростовано даний факт), виходячи з пояснень ОСОБА_1 , наданих при розгляді справи №500/7156/15-ц, останній не пам`ятає з ким укладався договір дарування. Як вбачається із пояснень позивача по справі №500/7156/15-ц, житловий будинок АДРЕСА_3 було придбано саме ОСОБА_2 у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Представником ОСОБА_1 також було підтверджено, що перехід права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 відбувся за рішенням суду в рахунок боргових зобов`язань, однак останній нікому гроші в борг не передавав, а оскільки рішення суду набрало законної сили, право власності ніким не оспорюється. Відмова ОСОБА_1 від житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , а не бажання продати зазначене майно визначено в рішенні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області та постанові апеляційного суду Одеської області від 04.09.2018 року. Тобто, можна зробити висновок, що між сторонами було досягнуто усної домовленості щодо придбання іншого житлового будинку в замін 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 . Щодо спливу строку позовної давності додала, що строк позовної давності за вимогою про стягнення збитків в розмірі 80 300 грн. за договором купівлі-продажу від 06.11.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , предметом якого є 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 сплив ще 06.11.2015 року. Крім того, строк дії довіреності на відчуження 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 визначений до 18.01.2015 року, а отже, якщо вираховувати строк позовної давності навіть виходячи із дати припинення дії довіреності, таким строком є 18.01.2018 року.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Згідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В судовому засіданні встановлено, що 02.12.2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про купівлю-продаж Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що також підтверджується рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2017 року (а.с.44).

Даний договір оскаржувався ОСОБА_1 в судовому порядку, позивач просив суд визнати договір купівлі-продажу Ѕ частини будинку недійсним та визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку по АДРЕСА_1 , оскільки на думку позивача він був укладений ним під впливом помилки, а саме не існувала домовленість щодо ціни майна та існує помилка щодо сторони договору, оскільки задаток в сумі 2000 доларів США передала йому ОСОБА_2 , яка особисто від імені третіх осіб подарувала йому 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 від яких він відмовився через невідповідність умовам для проживання. Крім того, в позові зазначав, що грошові кошти за продаж належної йому частки будинку по АДРЕСА_1 він не отримував.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 липня 2017 року залишеним без змін постановою апеляційного суду Одеської області від 04.09.2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено у зв`язку з відсутністю підстав для визнання недійсним договору. (а.с. 44-45)

Відповідно до договору дарування частини житлового будинку (а.с.15-17) від 02.12.2011 року, посвідченого в день продажу будинку по АДРЕСА_1 , приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д., укладеного між ОСОБА_2 , діючою від імені ОСОБА_5 та від імені ОСОБА_6 (дарувальники) та ОСОБА_1 (обдарований) дарувальники передали обдарованому ОСОБА_1 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 .

Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 від 12.07.2017 року в справі №500/7156/15-ц (а.с. 182-184 т. 1 справа №№500/7156/15-ц ) ОСОБА_1 відмовився від 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 , оскільки там проживала психічно хвора людина.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 18.01.2012 року (справа 2-654/12) визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомості, який складається з Ѕ частини незакінченого будівництвом житлового будинку, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.18).

Згідно матеріалів справи №500/7156/15-ц, а саме пояснень до позову ОСОБА_1 (а.с. 182 т. 1) ОСОБА_1 грошові кошти на Ѕ частину будинку АДРЕСА_3 не давав, а став власником будинку АДРЕСА_3 на підставі рішення Ізмаїльського міськрайонного суду від 18.01.2012 року.

В день ухвалення рішення суду тобто 18.01.2012 року, відповідно до довіреності від 18.01.2012 року, зареєстрованої в реєстрі за №3435, посвідченої приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д. ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 або ОСОБА_8 зокрема продати за ціну і на умовах на свій розсуд, але на найбільш сприятливих для нього всю належну йому на праві особистої власності частину житлового будинку під АДРЕСА_2 , у разі продажу вищевказаної частини будинку одержати відповідні гроші, укласти та підписати договір купівлі-продажу (а.с.9).

Згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку (а.с.13-14) від 06.11.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №5185, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфіменко М.Д., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , остання придбала 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 за 80 300 грн. Згідно п. 2.2 договору Продавець, своїм підписом під цим договором стверджує розрахунок за цим договором проведений в повному обсязі і не має ніяких претензій до покупця.

Згідно частини другої статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина перша статті 244 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити дії від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Тлумачення частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України дозволяє зробити висновок, що у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно.

При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України

Таким чином, оскільки відповідач не надала доказів виконання свого обов`язку, що встановлений статтею 1006 ЦК України про передачу грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу від 06.11.2012 року, суд приходить до висновку, що вказаний обов`язок підлягає виконанню.

Однак, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Представником відповідачки заявлено про застосування строку позовної давності як підставу для відмови в задоволенні позову.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»)

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини від 20 грудня 2007 року за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно договору купівлі-продажу частини житлового будинку (а.с.13-14) від 06.11.2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , остання придбала 7/16 частин житлового будинку по АДРЕСА_2 за 80 300 грн.

За умовами довіреності від 18.01.2020 року вона є дійсною до 18.01.2015 року, тобто, починаючи з 06.11.2012 року по 18.01.2018 року позивач мав право на звернення до суду за захистом своїх прав.

Однак він звернувся до суду з позовом лише 05.03.2019 року, отже, більше ніж через 6 років після укладення угоди купівлі-продажу та через чотири роки після припинення довіреності.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України строк позовної давності за вказаним позовом сплив 18 січня 2018 року.

При цьому суд не приймає до уваги посилання позивача, що він дізнався про укладення договору купівлі - продажу від 06.11.2012 року лише 21.04.2016 року після того, як приватний нотаріус надав на запит юридичної фірми копію договору купівлі-продажу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази зазначеного позивачем в обґрунтування його посилань. Інших доказів поважних причин пропуску строку позовної давності суду позивачем надано не було.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18.

За таких обставин суд приходить до висновку щодо відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу у зв`язку зі спливом строку позовної давності в зв`язку з тим, що відсутні поважні причини пропуску строку позовної давності.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідачки інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних, суд приходить до висновку, що оскільки ці вимоги є похідними від вимог про стягнення суми збитків, тому вони також задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст.ст.12,13,77,78,79,80,81,82 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або достовірності їх визнання.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь з ОСОБА_2 суми збитків з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних у розмірі 233 302,87 грн., необхідно відмовити через сплив строку позовної давності.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами частини 7 ст.141 ЦПК України та, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 11, 251-254, 256, 257, 260, 261, 267, 509, 625 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 141, 212-215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , до ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , про стягнення суми збитків, індексу інфляції та трьох відсотків річних – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 20 липня 2020 року.

Суддя:        Т.П.Пащенко