Справа № 522/10571/18

Провадження № 2/522/1731/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання Вадуцкої В. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одеса, у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 18.06.2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 , уточнена 12.09.2018 року, згідно якої позовні вимоги були пред`явлені також до ОСОБА_3 та позивач доповнила позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, позовною вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири (т.1, а.с.90-96)

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 20 жовтня 2001 року між нею та відповідачем 1 - ОСОБА_2 , укладено шлюб, який був зареєстрований у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, про що зроблено актовий запис № 1137. Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 30.04.2014 року вказаний шлюб розірвано.

Позивач указала, що за час шлюбу вони з відповідачем ОСОБА_2 , набули у спільну сумісну власність наступне майно:

- Квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; Автомобіль марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року випуску, Автомобіль марки Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 .

Позивачка зазначає, що спірне майно було придбане під час перебування у шлюбі з відповідачем 1- ОСОБА_2 , а отже на майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.

Також позивач зазначала, що 10.09.2018 року, шляхом отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав, їй стало відомо, про відчуження відповідачем1 - ОСОБА_2 , спільного майна, а саме: квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження зазначеного, позивач надала довідку, 04.08.2018 року з якої вбачається, що приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ланіна Вікторія Іванівна посвідчила договір купівлі-продажу, серія та номер: 1883, виданий, (Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42389396 від 04.08.2018 року, за яким право власності зареєстровано за ОСОБА_3 .

Позивач стверджувала, що станом на 04.08.2018 року, дату укладення договору купівлі-продажу, серія та номер: 1883, відповідачу 1 - ОСОБА_2 , було достовірно відомо, про звернення позивача до суду з даним позовом про визнання право власності на 1/2 частину відчужуваної за договором квартири, а отже і про відсутність її згоди на відчуження спірного майна. Окрім того, на момент посвідчення договору ухвалою суду від 25.06.2018 року було забезпечено її позов шляхом накладення арешту на квартиру. Вказану ухвалу суду було зареєстровано 27.06.2018 року та оприлюднено 03.07.2018 року.

За вказаних обставин позивач вважає, що квартира була відчужена відповідачем 1 - ОСОБА_2 , під час наявності спору та розгляду судом вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя, а також, що ОСОБА_2 , здійснив відчуження указаної квартири на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї та не на її потреби. Відтак позивач стверджує, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , має бути врахована при поділі майна подружжя.

Оскільки сторони не дійшли згоди стосовно користування та розпорядження набутим під час шлюбу майном і відповідач не визнає, що спірне майно є спільним сумісним, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, звернулася з вимогами:

- про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04.08.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною, реєстровий № 1883;

- про визнання об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступного майна: квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіля марки Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 ; автомобіля марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року випуску;

- про визнання в порядку поділу майна набутого за час шлюбу за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 права власності за кожним на 1/2 частину квартири за наступною адресою: АДРЕСА_1 ;

- про визнання в порядку поділу майна набутого за час шлюбу за ОСОБА_1 права власності на автомобіль марки Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 ;

про покладення судових витрат на ОСОБА_2 , та стягнення на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору.

Також в судовому засіданні представник позивачки повідомив, що відповідач здійснив продаж наведеної квартири та автомобіля марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року випуску на власний розсуд, належну частину грошей позивачці за продане майно не повернув та використав вказані гроші на власний розсуд.

Ухвалою суду від 23.06.2018 року було вирішено питання про відкриття провадження в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні 31 серпня 2018 року.

Ухвалою суду від 25.06.2018 року за клопотанням позивача було забезпечено позов та накладено арешт на спірну квартиру (т.1, а.с.38).

Розгляд справи 31.08.2018 року був відкладений на 16.10.2018 року за клопотанням представника позивача з наданням часу на ознайомлення з відзивом представника відповідача, підготовки відповіді на відзив. Також суд зобов`язав представника відповідача ОСОБА_2 подати до канцелярії суду відзив із відміткою про його вручення іншим учасникам процесу.

Відзив на позов було подано представником позивача 31.08.2018 року (т.1, а.с.55-84), згідно якого посилались на пропуск позивачем строків позовної давності та необґрунтованість позову.

Представником позивача 12.09.2018 року було подано до суду відповідь на відзив відповідача (т.1, а.с.85-88), згідно якої заперечували пропуск ними строків давності.

До суду 27.09.2018 року надійшли заперечення на відповідь на відзив (т.1, а.с.107-108), згідно яких представник відповідача наполягав на порушення позивачкою строків давності, вказуючи, що в позові остання конкретно не повідомляє ні дату, ні час чи подію, коли їй стало відомо про порушення її прав. Також не вбачає порушення прав позивачки з приводу автомобіля марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 .

16.10.2018р. до суду були подані заперечення на заяву про зміну предмету позову (т.1, а.с.120).

У підготовчому засіданні 16.10.2018 року уточненні вимоги ОСОБА_1 були прийняті судом як збільшення позовних вимог; також було залучено до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_3 . Розгляд справи було відкладено на 26.11.2018 року.

Представником відповідача 02.11.2018 року було подано відзив на уточнений позов (т.1, а.с.153).

23.11.2018 року представником позивача було подано відповідь на відзив.

У судовому засіданні 26.11.2018 року представник позивача - ОСОБА_4 (по ордеру серії ОД №392452 від 19.05.2018 року) заперечував проти прийняття зустрічного позову, посилався на те, що строк передбачений для подання зустрічного позову, встановлений ст. 193 ЦПК України, був пропущений. Питання щодо поновлення пропущених строків подання зустрічного позову стороною відповідача не ставилось. Посилався на положення ч.4 ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням нею процесуальних дій, тому зустрічний позов просив залишити без розгляду. Зазначив, що зазначене не перешкоджає відповідачу звернутись із відповідним позовом в загальному порядку.

Представник відповідача - ОСОБА_5 (по довіреності від 29.08.2018 року) у судовому засіданні просив прийняти до розгляду раніше подану ними зустрічну позовну заяву.

Ухвалою суду від 26.11.2108 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 було залишено без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 було задоволено частково та ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2018 року скасовано з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про прийняття зустрічного позову (т.1, а.с.204-206).

Після повернення 05.09.2019 року матеріалів цивільної справи до суду першої інстанції розгляд справи було призначено на 28.10.2019 року.

28.10.2019 року за клопотанням представника відповідача - ОСОБА_6 розгляд справи було відкладено на 09.12.2019 року.

Ухвалою суду від 09.12.2019р. зустрічний позов ОСОБА_2 було повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 10.12.2019 року за клопотання представника позивача було витребувано докази із Головного управління державної фіскальної служби України в Одеській області податкові розрахунки сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого із них податку в період із 01.01.2015 року по 04.08.2018 року стосовно громадянина України ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ). Розгляд справи відкладено на 30.01.2020 року.

У підготовче засідання призначене на 30.01.2020 року сторони не з`явилися, 21.01.2020 року на електрону адресу суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Джулай Д.О. про об`єднання справ в одне провадження, в якому просив об`єднати в одне провадження цивільну справу №522/10571/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_7 про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя та цивільну справу №522/170/20 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 автомобіля, посилаючись на те, що позовні вимоги даних справ стосуються одних і тих же сторін, однорідність та взаємовиключність позовних вимог, крім того, позовні вимоги обох позивачів у справах ґрунтуються на однакових доказах та обґрунтуваннях.

Ухвалою суду від 31.01.2020 року вказані справи об`єднанні в одне провадження.

Витребувані докази до суду були подані 17.02.2020 року (т.2, а.с.79-90) та 14.01.2020 року (т.1, а.с.96-100).

Підготовче засідання 18.02.20 року відкладено, у зв`язку з ненадходженням справи №522/170/20.

Справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 автомобіля булла передана судді 11.03.2020 року.

Згідно обґрунтувань зустрічного позову (т.2, а.с.108-132), ОСОБА_2 зазначав, що за час шлюбу вони із ОСОБА_1 набули у спільну сумісну власність - Автомобіль марки Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , та просить суд визнати за ним право власності на 1/2 указаного автомобіля без його реального поділу.

Щодо проданого автомобіля марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року представник відповідача у судовому засіданні повідомив, що продаж був здійснений за згодою колишньої дружини - позивачки, її згода презюмується, позову про визнання недійсним договору продажу автомобіля вона не подала, а відтак вказаний автомобіль не враховується під час поділу майна подружжя.

У підготовче засідання 16.03.20 року сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року підготовче провадження по справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 27.05.2020 року.

Через неявку відповідачів 27.05.2020 року розгляд справи був відкладений на 09.07.2020 року.

У судовому засіданні були присутні представник позивача - ОСОБА_8 та представник відповідача - ОСОБА_6 .. Відповідачка ОСОБА_7 до суду не з`явилась, була сповіщена про час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомила та заяв по суті справи не подавала.

Суд, із урахуванням думок присутніх представників сторін, з огляду на положення ч.1,3 ст. 223 ЦПК України, ухвалив слухати справу за відсутності відповідачки ОСОБА_7 ..

Представник позивача первісні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на те, що спірне майно було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час їх перебування в шлюбі, проте її колишній чоловік без згоди та відома позивачки відчужив автомобіль Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року, та квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Звертав увагу на те, що дії щодо відчуження майна з боку відповідача були недобросовісними та останньому було відомо про існування відповідного спору про поділ майна на час, зокрема, відчуження квартири. Відповідач отримав ухвалу суду про відкриття провадження у справі та копію ухвали суду про забезпечення позову 23.07.2018 року, проте 04.09.2018 року здійснив правочин із відчуження квартири на користь своєї доньки, що вочевидь, на думку представника, є порушенням, а тому має бути визнаний недійсним. Про відчуження автомобіля позивачка дізналась 24.05.2018 року, оскільки хоч і його була титульним володільцем, проте не користувалась ним. Заперечував проти зустрічного позову, просив відмовити.

Представник відповідача заперечував проти первісних вимог ОСОБА_1 та вважає, що вони не ґрунтуються на відповідних доказах, та автомобіль Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року, був відчужений за згодою позивачки (доказів протилежного не надано), а отже він не може бути предметом розгляду. При цьому, не заперечував того, що письмової згоди позивачки на відчуження автомобіля у них не має. З приводу квартири, вказував, що підстав для визнання договору відчуження квартири не має, та позивачка має право лише на компенсацію. Представник відповідача не заперечував того, що відчуження квартири відбулось після отримання відповідачем копії ухвали суду про відкриття провадження по даній справі. Оскільки позивачкою не визнається право ОСОБА_2 на автомобіль Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, просив задовольнити їх зустрічний позов.

Заслухавши пояснення та дослідивши докази, Судом встановлено наступні обставини.

20 жовтня 2001 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, який був зареєстрований у Міському відділі реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, про що зроблено актовий запис № 1137 про що свідчить Свідоцтво про шлюб Серія НОМЕР_5 від 20 жовтня 2001 року.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 30.04.2014 року у справі № 522/3175/14-ц вказаний шлюб розірвано.

За час шлюбу сторонами по справі у спільну сумісну власність було набуто наступне майно:

- квартира за адресою: АДРЕСА_1 , згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у формі інформаційної довідки №125029364 від 23.05.2018 року,квартира куплена на підставі Договору купівлі-продажу від 18 травня 2005 року, р№ У-168 посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К..

Право власності на вказану квартиру було зареєстроване в реєстрі за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Згідно Звіту про оцінку двокімнатної квартири, загальною площею 57,9 м.кв., розташованої за адресою АДРЕСА_1 , проведеного ТОВ «Оціночна фірма «АБАКУС» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України, № 186/18 від 02.03.2018року) ринкова вартість указаної квартири станом на 22.11.2018року становить 1 606 482,00грн.;

- автомобіль марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року випуску. Згідно листа Територіального сервісного центру № 5152 від 24.05.2018 року № 31/15/5152-1084, вказаний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 та перереєстрований на іншого власника 15.05.2014 року.;

Згідно Звіту №02/05 Про оцінку транспортного засобу від 31.05.2018 року, проведеного ТОВ «Оціночна фірма «АБАКУС» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України, № 186/18 від 02.03.2018року) ринкова вартість вказаного автомобілю станом на 15.05.2014 року становила 231 512,00 грн.;

-автомобіль марки Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 , зареєстрований 22.01.2015 за ОСОБА_1 , згідно Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_6 .

Згідно Звіту №1-05/18 Про оцінку транспортного засобу від 31.05.2018 року, проведеного ТОВ «Оціночна фірма «АБАКУС» (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності, виданий Фондом державного майна України, № 186/18 від 02.03.2018року), ринкова вартість вказаного автомобілю становить 223 750,00 грн.

04.08.2018 року згідно Договору купівлі продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною, зареєстрований в реєстрі № 1883, ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 за 1 222 779 грн.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 42389396 від 04.08.2018 року, за яким право власності зареєстровано за ОСОБА_3 .

Враховуючи, що ухвалою суду від 23 червня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Ухвалою суду від 25 червня 2018 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстрована на ім`я ОСОБА_2 - до розгляду справи по суті. Копію ухвали для виконання направлено до Управління державної реєстрації юридичного Департаменту ОМР, банкам та сторонам для відома. Вказану ухвалу зареєстровано 27.06.2018 року та оприлюднено 03.07.2018 року.

Враховуючи той факт, що Відповідач 1 у наданому суду відзиві на позовну заяву від 10 серпня 2018 року визнав факт отримання ним 23 липня 2018 року копії позовної заяви та Ухвали суду від 23 червня 2018 року, суд дійшов висновку, що станом на 04.08.2018 року - дату Договору купівлі продажу реєстровий № 1883, - ОСОБА_2 , було достовірно відомо про наявність спору щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд не приймає до уваги доводи відповідача 1 про те, що спірна квартира буда відчужена за згодою ОСОБА_1 викладеною у форм заяви, посвідченої Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Михайлюченко С.О., 12.04.2017року, зареєстрована в реєстрі №519, бланк НМА 502728, враховуючи той факт, що ОСОБА_1 , 18.05.2018 року подана до Головного територіального управління юстиції в Одеській області Заява про відмову від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та про відкликання її згоди на продаж. Згідно штемпелю на Заяві, її було отримано Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області 18.05.2018року.

Також суд враховує, що ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом до суду, чим висловила своє ставлення до наданої раніше згоди на відчуження спірної квартири та небажання її відчуження. Також суд враховує, що Відповідач 1 після відчуження спірної квартири протягом тривалого часу розгляду судом справи не здійснив будь-яких дій щодо повернення позивачці частини отриманих коштів за продану квартиру.

Також суд враховує наступне. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно із частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Той факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно відповідачу було відомо.

Вказана правова позиція наведена також у Постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у справі № 6-2552цс16 від 18 січня 2017 року

Відповідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.п.23, 24 своєї постанови від 21.12.2007 року N11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Отже, виходячи з того, що в України діє загальний режим спільності майна подружжя, згідно з яким майно, набуте в шлюбі, вважається таким, що належить подружжю, то у зв`язку з цим речі, набуті за час шлюбу, автоматично підпадають під режим спільного майна подружжя.

Посилання відповідача1 - ОСОБА_2 , на строк позовної давності, судом оцінюється критично, так як перевіряючи дотримання позивачем строку позовної давності, суд вважає, що він не пропущений, оскільки відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з того дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 своєї постанови від 21.12.2007 року N11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (ст.ст. 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішення суду законної сили ( ст.ст. 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч.2 ст. 72 СК України).

Крім того, суд приймає до уваги пояснення представника позивача та позивача ОСОБА_1 , що право на звернення до суду з позовом про поділ майна було реалізоване нею, після отримання відомостей з Територіального сервісного центру № 5152 (лист від 24.05.2018 року № 31/15/5152-1084) та виявлення факту продажу відповідачем 1 ОСОБА_2 , автомобіля Honda Accord, який було набуто ним під час шлюбу з позивачкою.

Таким чином, право на позов у позивача виникло тоді, коли ОСОБА_1 , дізналась про порушення свого права власності, а саме з травня 2018 року.

Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягає захисту.

Відповідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що таке майно як - квартира за адресою: АДРЕСА_1 , ринковою вартістю - 1 606 482,00грн.; автомобіль марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року випуску, ринковою вартістю - 231 512,00 грн.; автомобіль марки Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, ринковою вартістю - 223 750,00 грн., було придбане сторонами за спільні кошти під час перебування їх у шлюбі, спільного проживання та ведення сумісного господарства, а отже на це майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.

Суд вбачає, що продаж відповідачем 1 ОСОБА_2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 на користь відповідача 2 ОСОБА_3 , за Договором купівлі продажу від 04.08.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною, зареєстрований в реєстрі № 1883, є дією, спрямованою на позбавлення позивача за первісним позовом права на частку спільної сумісної власності на це нерухоме майно. Суд зважає на той факт, що продаж нерухомого майна був вчинений при наявності спору щодо спірного майна, тобто без її згоди та дії судового рішення про накладення арешту на таке нерухоме майно.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до ч. 2ст. 65 Сімейного кодексу України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Пунктами 4.1.- 4.2 глави 1 розділу 4 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20585, встановлено, що правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо документ, що посвідчує право власності, оформлений на ім`я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена. Якщо в заяві про згоду на відчуження спільного майна зазначено прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи, на відчуження якого дається згода, нотаріус при посвідченні відповідного договору зобов`язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві.

У пункті 4.3 цього Порядку зазначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно п. 4.4. зазначеного Порядку правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).

Частиною 1 ст. 69 Сімейного Кодексу України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Статтею 70 Сімейного Кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Статтею 71 даного Закону передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними у натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 5 постанови № 20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" передбачено, що розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є, зокрема, майно, нажите подружжям за час шлюбу.

Як роз`яснено у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Згідно ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч.1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Зазначені норми процесуального права узгоджуються і з положеннями статті 20 ЦК України, згідно якої право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Отже, суд, враховуючи фактичні обставини справи стосовно відчуження відповідачем 1 спільного майна подружжя з подальшим привласненням отриманих коштів, які також враховані позивачем при пред`явлені вимог, приходить до переконання, що первісний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо зустрічного позову, та з підстав викладених вище, суд вважає за необхідне відмовити у його задоволені.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.1 Першого Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.11, 15, 16, 203, 207, 215, 216, 319, 321, 325, 328, 334, 361, 368, 372 Цивільного кодексу України, ст. 57-59, 60-63, 69, 70, 71, 74 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 43-44, 49, 76 - 81, 82, 83, 89, 90, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 )до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_8 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - задовольнити.

Визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 04.08.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ланіною Вікторією Іванівною, зареєстровано в реєстрі № 1883.

Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно:

-квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , заг . пл .. 57,9 кв.м., житл. пл.. 45,2 кв.м.;

-автомобіль марки Honda Civic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 ;

-автомобіль марки Honda Accord, д/н НОМЕР_1 , 2003 року випуску.

Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнати:

-за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1/2 частину квартири за наступною адресою: АДРЕСА_1 , заг. пл.. 57,9 кв.м., житл. пл.. 45,2 кв.м.;

-за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки HondaCivic, д/н НОМЕР_2 , 2006 року випуску, номер шасі НОМЕР_3 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 8 810,00грн. (вісім тисяч вісімсот десять гривень 00 копійок).

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 20.07.2020 року.

Суддя Л.В. Домусчі