П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1546/19

Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача – судді Косцової І.П.,

суддів – Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі – ГУ ДФС у Миколаївській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2019 року №Ф-19387-17.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що оскаржувана вимога є незаконною, оскільки з 2011 року він не здійснює підприємницьку діяльність, а з липня 2017 року працює в ТОВ «Корпорація Бугскі карєри», яке сплачує за нього необхідні податки, в тому числі єдиний внесок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року, яке ухвалено за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику (повідомлення) сторін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки запис про припинення підприємницької діяльності позивача внесено до реєстру лише у лютому 2019 р., до вказаної дати на позивача покладено обов`язок із сплати єдиного внеску, а отже оскаржувана вимога винесена законно та обґрунтовано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для вирішення спору, неправильне застосування норм матеріального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення у справі, не врахував, що 01 лютого 2019 року він припинив підприємницьку діяльність, а отже з відповідної дати є  особою, яка повністю виконала зобов`язання по податковим платежам. Вважає, що податковий орган не мав правових підстав приймати оскаржувану вимогу після зняття його з обліку, як приватного підприємця. Зауважив, з 2011 року він не здійснює підприємницьку діяльність, а отже  не зобов`язаний сплачувати нараховану відповідачем суму податкового зобов`язання. Зазначив, що з липня 2017 року  він працює сторожем у ТОВ «Корпорація Бугскі карєри», яке сплачує за нього усі необхідні податки та збори, у тому числі єдиний внесок.

Головне управління ДФС у Миколаївській області не скористалось правом на подання відзиву до апеляційної скарги.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами, на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 15.09.2009 року.

Згідно даних інформаційної системи ДФС, станом на 31.01.2019 р., за позивачем  рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску  у сумі 18 276,72 грн.

20 лютого 2019 року ГУ ДФС у Миколаївській області прийняло вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19387-17, якою позивачу визначено грошове зобов`язання із сплати єдиного внеску на суму 18 276,72 грн.

01 лютого 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, внесено запис №25210060002008223 про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-19387-17 від 20.02.2019 року незаконною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апелянта і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляції, з огляду на наступне.

Пунктом 2 ч.1 ст. 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 р. №2464-VІ (далі - Закон №2464-VІ) встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VІ, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 ст. 4 Закону №2464-VІ передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VІ визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 2 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI встановлено, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (зміни до пункту цієї статті внесені з 01 січня 2017 року).

За приписами ч.5 ст.8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Аналіз наведених вище положень Закону №2464-VI свідчить, що з 2017 року фізичні особи - підприємці, в тому числі і ті, які не одержували доходів, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, мінімальний розмір якого з 1 січня 2017 року становить 704 грн. на місяць (22% від 3200 грн.), а з 2018 року 819,06 грн. на місяць (22% від 3723 грн.).

Варто відзначити, що до 1 січня 2017 року підприємці, які не отримували доходи в звітному місяці, мали право не сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 20.04.2015 року №449 (далі – Порядок №449) та ст.25 Закону 2464-VI  визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо, зокрема, платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Враховуючи, що позивач у 2017-2018 роках був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, що підтверджується витягом з ЄДР, з 01 січня 2017 року в нього виник обов`язок щодо сплати єдиного внеску навіть у разі не отримання доходу.

Відповідно до ч.8 ст.4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” фізична особа – підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Оскільки запис про припинення підприємницької діяльності позивача внесено до реєстру 01 лютого 2019 р., то саме з цієї дати позивач не повинен сплачувати єдиний внесок.

Доводи апелянта, що в спірний період часу він перебував у трудових відносинах та єдиний внесок за нього сплачував його роботодавець, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки чинним законодавством не передбачено, що підприємець, за якого єдиний внесок платить роботодавець як за найманого працівника, може не сплачувати єдиний внесок за себе.

Крім цього, судова колегія вважає за необхідне  зауважити, що відповідно до ч.16 ст.25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Відтак, спірна вимога прийнята податковим органом за наявності для цього підстав, у межах своїх повноважень та у законний спосіб, тому підстави для визнання цієї вимоги протиправною та її скасування відсутні.

Резюмуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою, відповідно до ст. 316 КАС України для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя Косцова І.П.

Судді Осіпов Ю.В. Скрипченко В.О.