ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2020 року

Київ

справа №200/1892/19-а

адміністративне провадження №К/9901/13054/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами адміністративну справу №200/1892/19-а

за позовом ОСОБА_1 до Слов`янського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, постановлену у складі: головуючого судді Абдукадирової К.Е., та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року, ухвалену у складі: головуючого судді Блохіна А.А., суддів Геращенка І.В., Сіваченка І.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

1. 05 лютого 2019 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Слов`янського міськрайонного Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - Слов`янський міський ВДВС ГТУЮ в Донецькій області, відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк»), із вимогами:

1.1. визнати протиправними дії старшого державного виконавця Слов`янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Донецькій області щодо вилучення транспортного засобу «Opel Astra JTS», 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 ;

1.2. скасувати постанову старшого державного виконавця Слов`янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Донецькій області від 16 січня 2019 року «Про опис та арешт майна боржника» в частині вилучення транспортного засобу «Opel Astra JTS», 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 і передачі його на відповідальне зберігання;

1.3. зобов`язати старшого державного виконавця Слов`янського ВДВС ГТУЮ в Донецькій області припинити розшук транспортного засобу «Opel Astra JTS», 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 .

2. 28 лютого 2019 року позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій просив заборонити примусове відчуження та/або реалізацію транспортного засобу «Opel Astra JTS», 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 до закінчення розгляду справи, обґрунтовуючи її тим, що на його адресу надходять погрози з боку кредитора про примусову реалізацію майна.

3. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року, залишеною без змін постановою від 16 квітня 2019 року, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено:

3.1. ужито заходи забезпечення позову шляхом заборони Слов`янському міськрайонному ВДВС ГТУЮ в Донецькій області вчиняти дії щодо примусового відчуження та/або реалізації транспортного засобу «Opel Astra JTS», 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням у справі.

4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що вартість транспортного засобу «Opel Astra JTS», 2006 року випуску, арешт на який накладено оскаржуваною постановою, значно перевищує розмір заборгованості позивача, погашення якої відбувається у межах виконавчого провадження.

5. Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача, що така неспіврозмірність, у випадку примусової реалізації транспортного засобу в рахунок погашення боргу, призведе до неможливості ефективного захисту/поновлення порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, якщо позов буде задоволено.

ІI. Провадження в суді касаційної інстанції

6. Уважаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені із порушенням вимог процесуального закону, ПАТ КБ «Приватбанк» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року та ухвалити нову, якою у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

7. На обґрунтування вимог касаційної скарги третя особа зазначила, що, забезпечуючи позов, суд у відповідній ухвалі повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або ж ефективний захист чи відновлення порушених прав позивача.

8. Скаржник доводить, що вжитий судом першої інстанції захід забезпечення позову не відповідає критеріям співмірності та адекватності, а мотиви, якими керувався суд першої інстанції, задовольняючи заяву, ґрунтуються виключного на доводах, заснованих на припущеннях заявника, які не підтверджених жодними доказами.

9. Скаржник також переконує, що заходи забезпечення позову вживаються із дотриманням балансу інтересів сторін, для чого суд першої інстанції мав би оцінити співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками заборони вчиняти певні дії і шкодою правам та інтересам іншої сторони, якої така заборона може завдати.

10. Водночас, на переконання скаржника, інтересів ПАТ КБ «Приватбанк», який є стягувачем у виконавчому провадженні, у межах якого на вказаний транспортний засіб був накладений арешт, суди попередніх інстанцій не врахували, у зв`язку з чим застосували непропорційний захід забезпечення позову, що грубо порушує майнові інтереси банку.

11. Позивач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

12. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Бевзенку В.М., суддям Шарапі В.М., Данилевич Н.А.

13. Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

14. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 08 травня 2020 року, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача в цій справі, призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

15. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Шевцовій Н.В.

16. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду - від 16 липня 2020 року, у зв`язку з відпусткою судді Шевцової Н.В., призначений повторний автоматизований розподіл указаної касаційної скарги.

17. За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 липня 2020 року касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О. Р., суддям Кашпур О. В., Уханенку С. А.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

18. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у тому числі щодо меж касаційного перегляду, унесені зміни.

19. Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону від 15 січня 2020 року №460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

20. З урахуванням викладеного, розглядаючи цю справу, Суд керується положеннями КАС України, що діяли до набрання чинності змін, унесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX.

21. Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

22. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

23. Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

24. Види забезпечення позову визначає стаття 151 КАС України, за змістом частини першої якої позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

25. Згідно з частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

IV. Позиція Верховного Суду

26. Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що заходи забезпечення позову можуть бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними й співмірними з позовними вимогами.

27. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

28. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, заборони відповідачу здійснювати певні дії.

29. Отже, такий спосіб забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії може бути застосований, зокрема, якщо вчинення таких дій може спричинити значну шкоду правам чи інтересам позивача, поновлення або захист яких неминуче буде пов`язане із труднощами та перешкодами, спричиненими вчиненням таких дій.

30. З урахуванням викладеного в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав чи інтересів, будуть значними.

31. Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників процесу переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

32. Предметом позову, забезпечити який просив позивач, є постанова старшого державного виконавця Слов`янського міськрайонного ВДВС ГТУЮ в Донецькій області від 16 січня 2019 року «Про опис та арешт майна боржника» в частині вилучення транспортного засобу «Opel Astra JTS», 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_1 і передачі його на відповідальне зберігання.

33. Обґрунтовуючи позов, позивач зазначав, що додаткові обмеження на майно, на яке накладено арешт, застосовуються у разі необхідності, ураховуючи значення майна для власника (володільця), необхідності його використання тощо. Позивач доводив, що необхідності вилучення транспортного засобу не було, адже він його не приховував.

34. Таким чином, порушення своїх прав позивач убачав, насамперед, у необґрунтованому вилученні транспортного засобу і саме на захист цього права був поданий позов. Водночас позивач не заперечував щодо наявності підстав для його арешту.

35. З урахуванням викладеного, Суд зазначає, що вжитий судом захід забезпечення позову у вигляді заборони Слов`янському міськрайонному ВДВС ГТУЮ в Донецькій області вчиняти дії щодо примусового відчуження та/або реалізації транспортного засобу не співвідноситься з предметом позову, у якому постанову про арешт майна позивач оскаржує лише в частині вилучення майна та передачі його на відповідальне зберігання іншій особі.

36. Суд також зазначає, що в заяві про забезпечення позову позивачем не було зазначено про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення його прав у такий мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.

37. Задовольняючи вказану заяву, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обмежився констатацією того, що вартість об`єкта арешту перевищує обсяг вимог стягувача. Водночас суди не давали оцінку змісту негативних наслідків у випадку невжиття заходів, про які просить позивач, імовірності їхнього настання, співвідношенню предмету позову з імовірними труднощами й перешкодами, яких би неминуче зазнав позивач під час відновлення своїх прав у випадку задоволення позову, у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

38. Ураховуючи викладене, Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, дійшов висновку про те, що, у цьому випадку, передбачені процесуальним законом підстави для забезпечення позову відсутні, у зв`язку з чим оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

39. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд;

40. Частинами першою, третьою статті 351 КАС України (у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

41. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

42. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

43. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

44. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 04 березня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року скасувати.

45. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

46. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко