Ухвала

16 липня 2020 року

м. Київ

справа № 633/366/17

провадження № 61-9450ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що 20 лютого 1999 року між сторонами було зареєстровано шлюб. За період проживання у шлюбі ними як подружжям було внесено на депозит у банківські установи грошові кошти. Зокрема, позивач вказує, що кошти були внесені на депозитні рахунки відкриті у ПАТ КБ «ПриватБанк», у ПАТ «ВТБ Банк» та ПАТ «Державний ощадний банк України». Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 15 листопада 2017 року шлюб між ними було розірвано.

Відповідач відмовляється провести добровільний розподіл майна, що є спільною власністю, набутою у шлюбі, у зв`язку з чим позивач вимушена звертатися до суду.

Посилаючись на викладені обставини, з урахуванням уточнень, просила визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 190 012,48 грн, що знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору № SAMDNWFDOO71428611901 від 26 грудня 2016 року, провести розподіл спільного сумісного майна подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності по Ѕ частині грошових коштів, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі договору № SAMDNWFDOO71428611901 від 26 грудня 2016 року у сумі 190 012,48 грн; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 на підставі Онлайн-депозиту № 18014227021 від 15 вересня 2017 року.

Провести розподіл спільного сумісного майна подружжя наступним чином: визнати за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності по Ѕ частині грошових коштів у розмірі 70 000,00 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 на підставі Онлайн-депозиту № 18014227021 від 15 вересня 2017 року; визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн, що були зняті 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 з депозитного рахунку № НОМЕР_3 , відкритого у ПАТ «ВТБ Банк на ім`я ОСОБА_1 , на підставі Договору банківського вкладу № R4116/43015D/HA00 «Конструктор+» від 01 вересня 2016 року; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку коштів в сумі 50 000,00 грн.

Заочним рішенням Печенізького районного суду харківської області від 28 березня 2019 року позов задоволено. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 190 012 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 на підставі Договору № SAMDNWFD0071428611901 від 26 грудня 2016 року. Проведено розподіл спільного сумісного майна подружжя наступним чином: визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності по Ѕ частині грошових коштів у розмірі 190 012 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 на підставі Договору № SAMDNWFD0071428611901 від 26 грудня 2016 року.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 на підставі Онлайн-депозиту № 18014227021 від 15 вересня 2017 року. Проведено розподіл спільного сумісного майна подружжя наступним чином: визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_1 право власності по Ѕ частині грошових коштів у розмірі 70 000 грн, які знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_2 , відкритому у ПАТ «Державний ощадний банк України» на ім`я ОСОБА_1 на підставі Онлайн-депозиту № 18014227021 від 15 вересня 2017 року.

Визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 100 000, що були зняті 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 з депозитного рахунку № НОМЕР_3 , відкритого у ПАТ «ВТБ Банк» на ім`я ОСОБА_1 на підставі Договору банківського вкладу № R4116/43015D/HA00 «Конструктор+» від 01 вересня 2016 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частку коштів в сумі 50 000,00 грн, що були зняті 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 з депозитного рахунку № НОМЕР_3 , відкритого у ПАТ «ВТБ Банк» на підставі Договору банківського вкладу № R4116/43015D/HA00 «Конструктор+» від 01 вересня 2016 року.

Постановою Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року заочне рішення Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2019 року скасовано в частині задоволення позову про стягнення коштів в сумі 50 000,00 грн, що були зняті 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 з депозитного рахунку № НОМЕР_3 , відкритого у ПАТ «ВТБ Банк» на підставі Договору банківського вкладу № R4116/43015D/HA00 «Конструктор+» від 01 вересня 2016 року і ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

За змістом пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 2 частини першої статті 274 ЦПК України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом спору у даній справі є поділ майна подружжя загальною вартістю 360 000,00 грн та станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот

п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00*250=525 500,00).

Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, частини четвертої статті 274 ЦПК.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Переглядаючи справи в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Касаційна скарга не містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печенізького районного суду Харківської області від 28 березня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко