Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 754/9233/17

провадження № 61-48979св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 травня 2018 року у складі судді Таран Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, вибула з її володіння без волі власника.

Будинок за вказаною адресою на підставі рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста» включений до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва в додатку 3 вказаного рішення, а отже, належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

30 січня 2015 року розпорядженням Деснянської районної державної адміністрації № 48 будинок за вищевказаною адресою закріплено за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва».

Квартиру надано ОСОБА_2 відповідно до ордера № 44679 серії Б, виданого 24 липня 1984 року на підставі рішення виконкому Мінської районної ради народних депутатів від 09 липня 1984 року № 371/2 на сім`ю з чотирьох осіб.

За інформацією відділу державної реєстрації актів цивільного стану ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , всі інші особи, які проживали у цій квартирі, також померли.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 лютого 2016 року № 55, посвідченого приватним нотаріусом Криворучком В. П., продавець ОСОБА_3 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 5 указаного договору від 15 лютого 2016 року № 55, відчужувана квартира належить продавцю ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві держадміністрації 05 липня 2004 року згідно з розпорядженням (наказом) № НОМЕР_2 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року і записане у реєстрову книгу за № 7674.

Разом із тим, за інформацією Деснянської районної державної адміністрації м. Києва, зазначена спірна квартира не проходила приватизацію та свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_2, не реєструвалось та не видавалось. Відповідно до інформації, наданої КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації», право власності на квартиру НОМЕР_1 не реєструвалось, інформаційна довідка на ОСОБА_3 не видавалась.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вищевказана квартира на даний час зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2016 року № 435, посвідченого приватним нотаріусом Строгою М. Д.

Ураховуючи викладене, заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 3 просив витребувати у ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Києва квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року в позові заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3 в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_3 не визнавалось недійсним та не скасовувалось, а тому відсутні підстави для витребування спірної квартири у ОСОБА_1 . Доказів підроблення або видачі свідоцтва, інформаційної довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації, довідки КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» внаслідок зловживання владою або службовим становищем, встановлених відповідним вироком суду, прокурором надано не було. Крім того, факт належності до комунальної власності територіальної громади м. Києва квартири АДРЕСА_1 не доведено. Доказів щодо реєстрації спірного нерухомого майна як комунальної власності, що слугувало б підставою для задоволення віндикаційного позову відповідно до статей 387, 388, 1212, 1213 ЦК України, не надано.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07 травня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Прокурором не надано доказів на підтвердження права комунальної власності на спірну квартиру і вибуття квартири з володіння поза волею власника, прийнявши до уваги те, що свідоцтво про право власності на житло на ім`я ОСОБА_3 не оскаржувалось та недійсним у судовому порядку не визнавалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2018 року заступник прокурора міста Києва подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 29 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення щодо оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 не приймалися, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось, що підтверджується листом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 2016 року № 102/0/11-3847. За даними Київського міського бюро технічної інвентаризації вищевказана квартира на праві власності за будь-ким не реєструвалася. Зазначена квартира є неприватизованою, перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва та нікому з часу смерті наймачів в установленому законом порядку не надавалась.

Відповідно до листа Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради від 22 червня 2017 року оформлення та видача вищевказаного свідоцтва про право власності відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації не здійснювалась.

Суд, приймаючи оскаржуване рішення, зазначив, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_3 та державна реєстрація права власності за відповідачем ОСОБА_1 не визнавались недійсними та не скасовувались.

Судами попередніх інстанцій не надано оцінки тому факту, що рішення щодо оформлення документів на приватизацію спірної квартири не приймалися, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалось, а свідоцтво, що стало підставою для реєстрації права власності на комунальну квартиру за ОСОБА_3 , датовано 05 липня 2004 року - за життя законного наймача вказаної квартири.

Вищевказане свідоцтво про право власності уповноваженим органом взагалі не видавалось, а тому вказане свідоцтво не породжує правових наслідків і є недійсним за своєю правовою природою.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подала.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника прокурора міста Києва підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, під № 25 значиться будинок АДРЕСА_3 (а. с. 9 - 10).

Розпорядженням Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 30 січня 2015 року № 48 закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» майно, що віднесене до сфери управління Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, у тому числі будинок АДРЕСА_3 (а. с. 11-14).

24 липня 1984 року Виконавчим комітетом районної ради м. Києва видано ордер № 44679 серії Б на ім`я ОСОБА_2 , сім`я якої складається із чотирьох осіб ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ), на право зайняття трьох кімнат житловою площею 41,95 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому районної ради народних депутатів від 09 липня 1984 року № 371/2 (а. с. 32).

Згідно з актовими записами про смерть, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 55-67).

Відповідно до акта, складеного комісією у складі працівників ЖЕД-306, 29 жовтня 2014 року квартира АДРЕСА_1 опечатана (а. с. 22).

Згідно з довідкою КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва» від 02 лютого 2016 року, у квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані ОСОБА_8 з 25 жовтня 1984 року та знята з реєстрацією в зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 , її дочка ОСОБА_6 , зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_5 і знята з реєстрації 26 січня 2016 року у зв`язку зі смертю, на даний час у квартирі ніхто не зареєстрований (а. с. 22а).

Відповідно до свідоцтва право власності на житло від 05 липня 2004 року видано на ім`я ОСОБА_3 відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації згідно з розпорядженням (наказом) від 05 липня 2004 року № НОМЕР_2. Дане свідоцтво зареєстроване за № 7674 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року (а. с. 44-45).

Згідно з інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 01 лютого 2016 року, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована на ім`я ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, 05 липня 2004 року, розпорядження № НОМЕР_2 (а. с. 46).

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 22 травня 2017 року, згідно з даними реєстрових книг Київського міського бюро технічної інвентаризації в м . Києві квартира АДРЕСА_1 а на праві власності не реєструвалася (а. с. 53).

Згідно з довідкою КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду» Деснянського району м. Київ від 05 лютого 2016 року № 1023/10, довідка видана ОСОБА_3 в тому, що квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві власності, будинок знаходиться на балансі ЖЕК-306, у квартирі ніхто не зареєстрований (а. с. 47).

05 лютого 2016 року ОСОБА_3 відчужив за договором купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4 . У договорі зазначено, що квартира, що відчужується, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 05 липня 2004 року згідно з розпорядженням (наказом) від 05 липня 2004 року № НОМЕР_2 та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року, і записане у реєстрову книгу № 7674 (а. с. 34 - 35).

26 квітня 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено запис за розглядом матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень, а саме: 08 лютого 2016 року невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа чужим майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка є державною власністю та перебуває на балансі КП «Керуючи компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», що перебуває у сфері управління Деснянської райдержадміністрації (а. с. 72).

Листом Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 02 червня 2016 року повідомлено Київську місцеву прокуратуру № 3, що квартиру АДРЕСА_1 було надано ОСОБА_2 відповідно до ордера № 44679 серії Б, виданого 24 липня 1984 року на підставі рішення виконкому Мінської районної ради народних депутатів від 09 липня 1984 року № 371/2 на сім`ю з чотирьох осіб, із яких всі померли в період з 2012 року по 13 листопада 2015 року та були зняті з реєстрації місця проживання. Згідно з актом від 02 лютого 2016 року, затвердженим начальником ЖЕД-306, 29 жовтня 2015 року квартира АДРЕСА_1 була опечатана представником Деснянського РУГУ Міністерства внутрішніх справ м. Києва.

За інформацією Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 квітня 2016 року, наданою КП «Керуюча компанія обслуговування житлового фонду Деснянського району м. Києва», у квартирі НОМЕР_1 незаконно перебувають сторонні особи, які називають себе власниками квартири. З`ясовано, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2016 року ОСОБА_3 продав квартиру ОСОБА_4 .

Відчужувана квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 05 липня 2004 року згідно з розпорядженням від 05 липня 2004 року № НОМЕР_2 та зареєстрованого за № 7674 Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року. Також встановлено, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_2 не зареєстровано та не видавалось. Квартира АДРЕСА_1 не приватизована (а. с. 17 - 20).

Згідно з листом Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 17 травня 2017 року, з дня набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» через відділ приватизації державного житлового фонду та створення ОСББ Управління житлово-комунального господарства не проходила приватизація квартири АДРЕСА_1 , розпорядження про передачу житла у власність від 05 липня 2004 року № НОМЕР_2 відсутнє, свідоцтво про право власності на зазначену квартиру не видавалося. Житловий будинок АДРЕСА_3 належить до територіальної громади м. Києва та перебуває в комунальній власності (а. с. 15).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, власниками квартири АДРЕСА_1 були: ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 21 березня 2016 року; ОСОБА_10 на підставі договору купівлі-продажу від 22 лютого 2016 року; ОСОБА_4 на підставі дублікату договору купівлі-продажу від 11 лютого 2016 року (а. с. 48 - 52).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Частинами першою, п`ятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», власник приватизованого житла має право розпорядитися квартирою (будинком) на свій розсуд: продати, подарувати, заповісти, здати в оренду, обміняти, закласти, укладати інші угоди, не заборонені законом. Порядок здійснення цих прав власником житла регулюється цивільним законодавством України.

Згідно зі статтею 15 Житлового кодексу України на виконавчі комітети районних, міських, районних у містах рад здійснюють управління житловим фондом місцевих рад, прийняття рішень про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду місцевої ради, видача ордерів на жиле приміщення.

Відповідно до пункту 7 статті 92 Конституції Україниправовий режим власності визначається виключно законами України.

Статтею 41 Конституції Українита статті 319 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і право розпоряджатися майном належить лише власникові майна.

Відповідно до статті 321 ЦК України встановлює принципи непорушності права власності. Відповідно до цієї норми право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді і управління цим майном здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до частини першої статті 24 ГК Україниуправління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

За змістом статті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК Українизастосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Судами встановлено, що відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 22 травня 2017 року, згідно з даними реєстрових книг Київського міського бюро технічної інвентаризації в м. Києві квартира АДРЕСА_1 а на праві власності не реєструвалася.

Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 затверджено переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Києва згідно з додатками 1-10 до цього рішення, під № 25 значиться будинок АДРЕСА_3 (а. с. 9).

Відповідно до листа від 02 червня 2016 року № 056/95-2062 Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради Київської міської державної адміністрації оформлення та видача свідоцтва про право власності відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації не здійснювалася.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05 лютого 2016 року ОСОБА_3 продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 . Відчужувана квартира належала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації 05 липня 2004 року згідно з розпорядженням від 05 липня 2004 року № НОМЕР_2, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 липня 2004 року за № 7674.

Також встановлено, що свідоцтво про право власності на житло від 05 липня 2004 року за № НОМЕР_2 не зареєстровано та не видавалось. Квартира АДРЕСА_1 не приватизована.

Відповідно до статі 10 Закону України від 21 травня 1997 року «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР сільські, селищні, Київська міська рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_3 в спірній квартирі зареєстрований не був, а тому не міг набути право особистої приватної власності на квартиру. Також судом не надано належної уваги доводам заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 3, що зазначена квартира перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва.

Крім того, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанцій не надав належної оцінки тому, що спірна квартира вибула із володіння власника - територіальної громади м. Києва поза її волею.

Згідно з вимогами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада, яка діє від імені територіальної громади міста Києва.

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Залишаючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову без змін, апеляційний суд не звернув уваги, що жодних розпоряджень місцевими органами влади на підставі якого видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру не приймалось, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється або припиняється. Свідоцтво про право власності не породжує виникнення у суб`єкта відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.

Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, розгляд справи апеляційним судом проведено не повно, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк