Справа №2-4/07 р.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

06 березня 2007 року                                      Буринський районний суд Сумської області

в складі:           головуючого судді  Куцан В.М.

при секретарі Калина Т.М. з участю -      представника позивачки ОСОБА_1.

відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Буринь справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Позивачка звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. мотивуючи свої вимоги тим, що 25.06.1984 року, з вини відповідача сталася дорожня транспортна пригода, в наслідок чого вона отримала тяжкі тілесні ушкодження. Після отриманих травм, вона стала інвалідом першої групи, потребує стороннього догляду, що змушує її докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідач обіцяв відшкодувати заподіяну шкоду в сумі 2000 руб. до 28.02.1990 року, про що надав розписку, але до теперішнього часу цього не зробив. Вважає, що положення ст.ст.268,1167 є підставами для стягнення з відповідача моральної шкоди.

Позивачка свої вимоги підтримала, просила справу слухати без її участі, про що надала суду заяву.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, пояснивши, що 25.06.1984 року відповідач вчинив злочин, збивши позивачку мотоциклом і втік з місця пригоди. Тільки в 1990 році його знайшли і при цьому ОСОБА_2 пообіцяв потерпілій відшкодувати витрати пов'язані з отриманими тілесними ушкодженнями в сумі 2000 рублів, надавши при цьому розписку. Позивачка є його сестрою і в 2005 році, коли він тимчасово взяв її на проживання до себе, знайшов в неї документи по даному факту ДТП, серед яких була розписка відповідача. При цьому позивачка повідомила, що ніяких грошових коштів від ОСОБА_2. не отримувала. У зв'язку з цим з його ініціативи було подано позов. Вважає, що відповідач повинен відшкодувати позивачці моральну шкоду заподіяну з його вини внаслідок ДТП.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, пояснивши, що дійсно 25.06.1984 року коли він їхав на своєму мотоциклі, збив позивачку, яка перебігала перед ним дорогу. Він її відвіз у лікарню, але про факт ДТП до міліції не повідомив і тільки в кінці 1989 року він зізнався, що скоїв ДТП. Відносно нього була порушена кримінальна справа, яка взимку 1990 році була закрита, а його передано на поруки трудовому колективу. Перед закриттям справи слідчий йому повідомив, що він повинен відшкодувати заподіяну потерпілій шкоду, у зв'язку з чим восени 1989 року він разом із ОСОБА_5. їздив до ОСОБА_4, щоб віддати їй гроші, але вона їх не взяла, сказала, щоб положив їй на книжку в Ощадбанк. В січні 1990 року він написав розписку про те, що на протязі місяця відшкодує їй 2000 рублів. Дану суму позивачка визначала сама. Через декілька днів він позичив у брата 1000 рублів та зняв із своєї ощадкнижки 1000 рублів і ці кошти поклав в ощадний банк на рахунок який вказала ОСОБА_4. При цьому вона написала йому розписку, про те, що вона не має до нього ніяких претензій. Чек з Ощадбанку він віддав слідчому, а той долучив його до матеріалів справи. Розписку позивачки він зберігав близько п'яти років, а тепер не знає де вона ділася. Восени 2005 року до них додому приїхав представник позивачки, повідомив, що він її брат, і так як кошти, які вони поклали їй на книжку обезцінилися, необхідно щоб він віддав їй 2000 грн.

Представник відповідача, підтримуючи заперечення та доводи ОСОБА_2 зазначив, що позов є безпідставним, так як минув строк позовної давності, а також законодавством на момент вчинення відповідачем злочину, а також і на момент закриття справи не передбачалося відшкодування моральної шкоди.

Свідок ОСОБА_6. показав, що в 1990 році він був ІНФОРМАЦІЯ_1, де в той час працював відповідач ІНФОРМАЦІЯ_2. Приблизно в кінці 1989 року відповідач йому повідомив, що збив на своєму мотоциклі позивачку, у зв'язку з чим він їздив в Путивльській РВВС до слідчого, який повідомив, щоб ОСОБА_2 обов'язково відшкодував потерпілій заподіяну шкоду. Саме це він і сказав йому коли повернувся в м. Бурйнь. В подальшому колектив звернувся до органів досудового слідства з клопотанням про передачу ОСОБА_2. їм на поруки. Після закриття справи і прийняття на поруки відповідача, ОСОБА_4 ні з яким заявами та скаргами про те, що він їй не відшкодував заподіяну шкоду не зверталася.

Свідок ОСОБА_5. показав, що восени 1989 він разом з відповідачем їздив до позивачки, щоб він віддав їй грошові кошти в сумі 2000 рублів в рахунок спричиненої шкоди. Тоді ОСОБА_4 з гроші не взяла. Знає, що ОСОБА_2 потім їздив з дружиною і поклав ці кошти на рахунок потерпілої в Ощадбанк. Пізніше він бачив розписку Есманової про те, що вона претензій до ОСОБА_2. не має.

Свідок ОСОБА_7 показала, що взимку 1990 року вони з відповідачем їздили в м. Путивль, де він поклав в Ощадбанку на рахунок позивачки близько 2000 рублів, отриманий касовий чек відповідач віддав слідчому для приєднання дол. матеріалів справи.

Свідок ОСОБА_8. пояснив, що,в 1989 році, точної дати вже не пам'ятає, позичив відповідачу 1000 рублів, які він повинен був віддати потерпілій в результаті ДТП.

Свідок ОСОБА_9. пояснив, що в 1990 році працював з відповідачем в одному авто підприємстві. В лютому місяці 1990 році бачив розписку, яку надала позивачка, про те, що вона немає до ОСОБА_2 претензій, яку в той час її обговорювали всі присутні працівники.

Свідок ОСОБА_10. дав аналогічні покази.

Суд, вислухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши обставини справи, представлені докази та давши їм оцінку, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 25 червня 1984року ОСОБА_2, керував власним мотоциклом і в АДРЕСА_1 Путивльського району Сумської області, вчинив наїзд на позивачку, в наслідок чого їй були спричинені тяжкі тілесні ушкодження, у зв'язку з чим за даним фактом була порушена кримінальна справа за ст.215 ч.2 КК України ( в редакції 1960 року), яка 31.01.1990 року була закрита на підставі п.4 ч.1 ст.51 КК України (1960 р.) з передачею відповідача на поруки трудовому колективу, що підтверджується поясненнями сторін, свідків, листом від 31.01.1990 р. Путивльського РОВД, листами №НОМЕР_1, НОМЕР_2 УВС України в Сумській області, а з довідки МСЕК, листа №НОМЕР_3 Путивльської ЦРЛ та витягу з історії хвороби вбачається, що позивачці 22.01.1991 року була призначена 1-а група інвалідності з підстав - загальне захворювання.

Пунктом четвертим прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, встановлено, що даний Кодекс застосовується до цивільних правовідносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що на момент спричинення відповідачем тілесних ушкоджень позивачці в результаті дорожньо - транспортної пригоди діяв Цивільний кодекс Української РСР, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосовувати положення саме цього Закону.

Статтею 76 ЦК Української РСР встановлено, що право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Загальні підстави відшкодування заподіяної шкоди встановлені ст.440 ЦК Української РСР, а обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки визначений ст. 450 цього ж Закону.

Разом з цим, підстави відшкодування моральної (немайнової) шкоди, виникли тільки після прийняття Закону №3188-12 від 06.05.1993 року, яким було доповнено Цивільний кодекс Української РСР статтею 440 ¹.

Аналогічну позицію висловив і Пленум Верховного Суду України в своїй постанові №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», а саме в п.2 зазначивши, що спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень та у випадках передбачених ст.7, 440-1 ЦК Української РСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди...

Враховуючи викладене, суд вважає, що на момент вчинення відповідачем злочину і прийняття рішення в кримінальній справі правових підстав для стягнення моральної шкоди не було.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність. Ці положення Закону були виписані і в ч.2 ст. 5 Цивільного кодексу України, на положення статей 268, 1167 якого посилається позивачка.

Таким чином, здійснивши системний аналіз норм, що застосовуються до вказаних вище правовідносин, суд вважає, що вимоги позивачки про стягнення з відповідача моральної шкоди, яка була спричинена внаслідок отримання нею тілесних ушкоджень в ДТП не ґрунтуються на Законі, а тому її позов задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає за необхідне вказати, що позиція відповідача та його представника, про те, що до вимог позивачки необхідно застосовувати загальний строк позовної давності передбачений ст. 71 ЦК Української РСР, тобто три роки, є безпідставною, так як відшкодування моральної шкоди належить до вимог, що впливають із порушення особистих немайнових прав, на які строки давності поширюються лише у випадках, передбачених ст.8З ЦК Української РСР.

Керуючись ст.ст.5,6,10,15,212 ЦПК України, ст.58 Конституції України, ст.ст.440, 440 , 450 ЦК Української РСР, ст.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ППВСУ від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», суд -

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди в сумі 20000 грн. відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Сумської області через Буринський районний суд шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.