Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 754/11103/16-ц

провадження № 61-18262св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Хрещатик»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду

м. Києва, у складі судді Панченко О. М., від 26 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів Мережко М. В., Савченка С. І., Фінагеєва В. О., від 10 вересня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до

ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов мотивовано тим, що з 12 квітня 1996 року по 19 лютого 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у період якого подружжям було набуто у власність:

- автомобіль Volkswagen Transporter, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ;

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 43 93 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 97, 3 кв. м., житловою площею 52, 8 кв. м;

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 90, 90 кв. м, житловою - 46, 80 кв. м;

- грошові кошти на банківських рахунках в сумі 724 100, 26 грн та 14 340, 69 доларів США.

Посилаючись на те, що після розірвання шлюбу діти залишаються проживати з нею, враховуючи їх хворобливий стан, необхідність у особливому лікуванні, харчуванні, санаторно-курортному лікуванні, беручи до уваги те, що відповідач сплачує аліменти на утримання дітей в недостатньому розмірі, а також той факт, що він приховав майно, що є об`єктом спільної сумісної власності, витратив кошти, які є спільною сумісною власністю на власний розсуд, позивач вважала, що суд при поділі спільного майна подружжя може відступити від рівності часток та просила визнати за нею право власності на:

- квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 90, 90 кв. м, житловою площею 46, 80 кв. м;

- 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 97, 3 кв. м, житловою площею 52, 8 кв. м;

- 1/2 частину грошових коштів у розмірі 362 050, 13 грн;

- 1/2 частину грошових коштів у розмірі 7 170, 34 доларів США, що станом на 11 липня 2016 року за курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 174 095, 97 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 362 050, 13 грн та 7 170, 34 доларів США, що станом на 11 липня

2016 року відповідно до курсу Національного банку України становить 174 095, 97 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності на 1/2 частину грошових коштів в розмірі 362 050, 13 грн та 7 170, 34 доларів США, що станом на 11 липня 2016 року за курсом НБУ становить 174 095, 97 грн та їх стягнення із ОСОБА_2 , закрито у зв`язку з відмовою позивача від цієї частини позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 26 травня 2017 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 90, 90 кв. м, житловою площею 46, 80 кв. м та на 1/2 частину трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , загальною

площею 97, 3 кв. м, житловою - 52, 8 кв. м. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із достатності правових підстав для відступу від рівності часток при поділі спільного майна подружжя, з урахуванням того, що після розірвання шлюбу діти сторін проживають з матір`ю та відповідач сплачує аліменти на їх утримання за рішенням суду, син сторін ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства, навчається на денній формі навчання, потребує додаткової матеріальної допомоги, а крім того ОСОБА_2 приховав спільне майно.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, а рішення Деснянського районного суду

м. Києва від 26 травня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд враховуючи, що діти сторін проживають разом із позивачем, яка їх матеріально утримує, а син сторін ОСОБА_3 потребує додаткових витрат, аліменти, які одержує позивач для утримання дітей є недостатніми для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування, погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відступу від рівності часток при поділі спільного майна подружжя.

Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 20 липня 2017 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи ухвалу апеляційного суду, колегія суддів виходила зокрема з того, що судами при здійсненні поділу спільного сумісного майна подружжя не враховано спільні борги, якими обтяжено це майно.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 18 листопада 2019 року про виправлення помилки, апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року - без змін.

Приймаючи постанову від 10 вересня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, а тому підлягають задоволенню.

Визначаючи розмір частки ОСОБА_1 у спільному майні подружжя та відступаючи від рівності часток, колегією суддів враховано, що позивачем особисто сплачено більше половини суми наданого кредиту на придбання квартири, діти сторін проживають разом з позивачем, яка їх матеріально утримує, син сторін ОСОБА_3 потребує додаткових витрат, а розмір аліментів, які сплачує відповідач на утримання дітей є недостатнім для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім того, апеляційним судом враховано визнання ОСОБА_2 пред`явлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 26 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду

від 10 вересня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 13 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 754/11103/16-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

В листопаді 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми статей 60, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статей 77, 81, 206, 382 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)

В мотивувальній частині оскаржуваної постанови апеляційний суд розміри платежів по кредиту, сплачені сторонами, визначив з помилками та неточностями, при цьому в порушення вимог статей 77 та 81 ЦПК України не послався на належні та допустимі докази їх сплати.

Заявник вважав, що суди в оскаржених судових рішеннях не зазначили, яка саме з викладених у статті 70 СК України підстав відступу від засад рівності часток подружжя у спільному майні ними застосована.

Встановлюючи недостатній розміру аліментів, суди не врахували, що за виконавчим провадженням по сплаті аліментів на утримання дітей обліковується переплата в розмірі 20 680, 53 грн, крім того він несе інші витрати пов`язані з утриманням дітей: придбання продуктів харчування, іграшок, оплата вартості відпочинку дітей тощо.

Посилання позивача на скрутне матеріальне становище спростовується наявністю у її власності рухомого та нерухомого майна. Розмір та джерела доходів позивача, наявність інвалідності у сина ОСОБА_3 на час розгляду справи судом, та перелік додаткових витрат, яких він потребує судами не встановлено.

Колегія суддів апеляційної інстанції відхилила всі клопотання сторони відповідача щодо залучення додаткових доказів, при цьому прийняла докази сторони позивача, чим порушила принцип змагальності сторін.

Стверджує, що позов він не визнавав, а лише висловився про можливість мирного врегулювання спору.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому позивач посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва

від 26 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду

від 10 вересня 2019 року залишити без змін.

Вважає, що оскаржувані судові рішення є справедливими, з огляду на те, що від шлюбу сторони мають трьох дітей, які після розірвання шлюбу проживають з нею та потребують додаткової матеріальної допомоги, а сума коштів сплачена особисто нею в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором є більшою.

Також просить касаційний суд врахувати, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ОСОБА_2 визнавав факт того, що на його рахунках в

АТ «КБ «Хрещатик» перебували спільні кошти, про які їй відомо не було, та які були витрачені відповідачем на власні потреби.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 квітня 1996 року.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва в справі № 754/9851/15-ц від 19 лютого 2016 року, яке набрало законної сили

01 березня 2016 року, шлюб між сторонами розірвано.

Сторони є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року в справі № 756/4503/15-ц, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання:

- сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 700 грн щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту подачі позову до суду і до досягнення дитиною 23 років на час його навчання в учбовому закладі;

- сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та дочки ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1 500 грн щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття;

- ОСОБА_1 до досягнення сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі

500 грн щомісячно.

Судами встановлено, що син сторін у справі ОСОБА_3 , є інвалідом з дитинства.

За час перебування у шлюбі подружжям було придбано нерухоме майно, яке є предметом поділу:

- трикімнатна квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 97, 3 кв. м, житловою площею 52, 8 кв. м;

- трикімнатна квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 90, 90 кв. м, житловою площею

46, 80 кв. м.

Як встановив суд першої інстанції ОСОБА_2 не заперечував, що на його рахунках в банку «Хрещатик» під час перебування у шлюбі з позивачем перебували кошти, які були ним зняті та витрачені на потреби сім`ї та ремонт автомобіля.

ОСОБА_2 19 грудня 2006 року укладено договір іпотечного кредиту з

АТ КБ «Хрещатик» на придбання квартири за адресою

АДРЕСА_3 . Поручителем за вказаним договором є

ОСОБА_1 . Договір у кладений в межах Положення про порядок фінансово-кредитної підтримки молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію ) житла в м. Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 18 листопада 2004 року № 570\1980. Відповідно до умов договору, позичальник, ОСОБА_2 сплачує уповноваженому банку 237 635, 34 грн. В подальшому до договору внесені зміни, відповідно до яких позичальник має сплатити суму кредиту 135 424 грн.

Апеляційним судом встановлено, що заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2006 року, укладеним між ОСОБА_2 та

АТ «КБ Хрещатик», станом на 12 червня 2019 року відсутня. Загальна сума позики за вказаним кредитним договором складала 316 847, 12 грн. Доплата (державна) складає 124 353, 12 грн . Під час шлюбу сторонами сплачено 35 207 грн (перший внесок) та 73 848 грн, ОСОБА_1 сплатила особисто 94 519, 29 грн, а ОСОБА_2 сплатив 24 126, 71 грн.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і надалі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі -

СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Саме такий висновок про застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі

№ 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. (стаття 70 СК України).

Щодо вимоги про поділ квартири АДРЕСА_2

Ухвалюючи рішення у цій частині, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що квартира АДРЕСА_2 підлягає поділу у рівних частках між колишнім подружжям, оскільки придбана під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а останнім не спростовано презумпцію спільності майна подружжя.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги в цій частині без задоволення, а оскаржених судових рішень без змін.

Щодо вимоги про поділ квартири АДРЕСА_3

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в цій частині, суд першої інстанції виходив із достатності правових підстав для відступлення від рівності часток при поділі даного спільного майна подружжя.

При цьому, місцевим судом було враховано, що від шлюбу сторони мають трьох дітей, які після розірвання шлюбу батьків залишились проживати із матір`ю. Син сторін ОСОБА_3 , 1997 року народження, є інвалідом із дитинства, навчається на денній формі навчання, потребує додаткової матеріальної допомоги, а на банківських рахунках ОСОБА_2 , відкритих в АТ КБ «Хрещатик», під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем перебували кошти, щодо яких відповідач визнав факт використання частково на сім`ю, а частково на ремонт автомобіля.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційним судом також вказано на недостатність розміру аліментів, які сплачує відповідач на утримання дітей, для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування, враховано, що ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було сплачено кошти в більшому розмірі ні відповідачем та ОСОБА_2 в судовому засіданні 26 травня 2017 року позовні вимоги в частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_1 визнав.

Згідно вимог статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд зазначає про те, що проживання дітей з ОСОБА_1 , з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та положення статті 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя при поділі спільного майна.

Подібні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 06 березня 2019 року по справі № 200/15089/16-ц (провадження № 61-4287св18),

від 27 грудня 2019 року по справі № 297/2837/17 (провадження

№ 61-7846св19), від 02 березня 2020 року по справі № 448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19) та від 29 квітня 2020 року по справі № 200/15089/16-ц (провадження № 61-4287св18).

Обов`язок по утриманню батьками своїх дітей може виконуватись як в добровільному порядку, так і у примусовому - при виконанні рішення суду про стягнення аліментів.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року по справі № 756/4503/15-ц, яка набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей.

ОСОБА_2 не заперечував свого обов`язку щодо утримання дітей, в ході розгляду цієї справи та справи № 756/4503/15-ц, надавав докази участі в їх утриманні та виконання рішення суду про стягнення аліментів.

За відсутності належних та допустимих доказів наявності у ОСОБА_2 заборгованості по сплаті аліментів, враховуючи, що позивач не зверталась до суду із позовом про збільшення їх розміру, або стягнення з відповідача додаткових витрат, посилання суду апеляційної інстанції на недостатній розмір аліментів, як на підставу для відступу від рівності часток подружжя при поділі спільного майна є помилковим.

Також помилковим є посилання судів на визнання ОСОБА_2 позовних вимог щодо присудження позивачу квартири АДРЕСА_3 з огляду на те, що згідно технічного запису фіксування судового засідання 26 травня 2017 року на стадії судових дебатів ОСОБА_2 погодився на поділ спірного нерухомого майна шляхом визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру по АДРЕСА_3 у разі визнання за ним права власності на іншу квартиру по АДРЕСА_2 .

Посилання суду першої інстанції на те, що зі слів ОСОБА_2 частину коштів розміщених на рахунках в АТ «КБ «Хрещатик» він витратив на сім`ю, а частину на ремонт автомобіля не є підставою для відступу від рівності часток подружжя при поділі спільного майна, а від вимог про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 362 050, 13 грн та 7 170, 34 доларів США позивач відмовилась.

Разом із тим Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду щодо наявності підстав для відступу від рівності часток при поділі майна подружжя із пропорційним врахуванням розміру сплачених сторонами, як спільно так і кожним окремо, коштів в рахунок виконання зобов`язань за договором іпотечного кредиту № 37/06-197М від 19 грудня 2006 року, вартості об`єкту інвестування - квартири АДРЕСА_3 , загальної суми позики; розміру державної компенсації за кредитом та вважає, що в порядку поділу спільного майна подружжя необхідно визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3, а за ОСОБА_2 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_3 .

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню в частині поділу квартири АДРЕСА_3 з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та визнання в порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності

на 2/3 та 1/3 частини цієї квартири відповідно.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про поділ квартири АДРЕСА_3 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) право власності на 2/3 (дві третіх) частини квартири АДРЕСА_3 .

В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) право власності на 1/3 (одну третю) частину квартири АДРЕСА_3 .

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня

2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович