Постанова

Іменем України

13 липня 2020 року

м. Київ

справа №757/26343/18-ц

провадження №61-21278св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів Ігнатченко Н. В., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яке в подальшому змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк), в якому просила суд стягнути з відповідача на її користь 357,18 доларів США нарахованих відсотків за період з 19 вересня 2014 року по 07 лютого 2018 року та 3 883 901,32 грн штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 3 % річних за кожен день прострочення за період з 29 травня 2017 року по 29 травня 2018 року.

Позов мотивовано тим, що 10 квітня 2013 року між нею та

ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір, за яким позивач передала банку грошові кошти в сумі 11 330 доларів США строком до 10 квітня 2014 року (365 днів) зі сплатою процентів за користування вкладом у розмірі 9,75 % річних.

10 вересня 2014 року позивач звернулася до банку з вимогою про розірвання договору та повернення депозитного вкладу, проте її заява була залишена без задоволення.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 червня 2015 року, яке набрало законної сили 08 вересня 2015 року, у справі № 758/13958/14-ц стягнуто з банку на користь позивача суму банківського вкладу та нараховані відсотки за депозитним договором у загальному розмірі 14 261,32 доларів США, що за курсом Національного банку України еквівалентно 300 486,01 грн.

Указане судове рішення відповідачем тривалий час безпідставно не виконувалось, лише 08 лютого 2018 року присуджені кошти були виплачені позивачу, а відтак, банк має нести відповідальність, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року у складі судді Писанця В. А. позов задоволено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки, штрафні санкції у вигляді пені в сумі 148 937,95 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 3 893 709,77 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, а саме сплату пені у розмірі трьох процентів вартості послуги за кожний день прострочення.

Установивши, що фактично зобов`язання з повернення банківського владу було виконано банком 08 лютого 2018 року, суд стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відсотки та штрафні санкції у вигляді пені за період з 29 травня 2017 року по 29 травня 2018 року, нарахованої на сам вклад та невиплачені відсотки, в сумі 148 937,95 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України становило 3 893 709,77 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 34 000 грн, нарахованої за період 29 травня 2017 року по 07 лютого 2018 року включно.

У задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у позові порушувалося питання саме про відшкодування відсотків (1 %) за договором банківського вкладу, після його розірвання з ініціативи позивача на підставі пункту 9 договору з 18 вересня 2014 року.

Позивачем не доведено, що між ним та відповідачем у договорі банківського вкладу погоджувався розмір відсоткової ставки після розірвання договору, то ці вимоги задоволені судом першої інстанції безпідставно. Як установлено в рішенні суду від 03 червня 2015 року, яке набрало законної сили у справі № 758/13958/14-ц, положеннями договору не передбачено нарахування на суму вкладу відсоткової ставки 1 %.

Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов 'язань за цим договором після закінчення терміну його дії.

ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача 357,18 доларів США нарахованих відсотків за період з 19 вересня 2014 року по 07 лютого 2018 року, втім ні позовна заява, ні рішення суду першої інстанції, ні інші процесуальні документи у справі не містять обґрунтування цих вимог, які були задоволені судом першої інстанції без жодного мотивування.

Вирішуючи питання щодо розміру грошового стягнення за даним позовом, суд першої інстанції, встановивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних їй за договором банківського вкладу та ухваленого рішення суду коштів у загальному розмірі 14 261,32 доларів США, що за курсом Національного банку України було еквівалентно 300 486,01 грн, неправильно обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки розрахунок пені за прострочення виконання грошового зобов`язання в межах позовних вимог мав обчислюватися починаючи з 29 травня 2017 року по 7 лютого 2018 року включно (255 днів).

З урахуванням періоду прострочення виконання зобов`язання, у тому числі тривалість часу виконання судового рішення про стягнення банківського вкладу, факт укладення договору в АР Крим та припинення там діяльності відповідача не з його вини, а також, звертаючи увагу на ту обставину, що обрахований розмір пені в 2 298 717,98 грн значно перевищує заподіяні позивачу збитки та розмір самого депозитного зобов`язання, визначеного на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, та беручи до уваги, що пеня підлягає стягненню у гривнях, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути позивач з відповідача, до суми 34 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника, не погоджуючись з рішенням апеляційного суду в частині зменшення розміру пені, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту цим судом постанову з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі дотримався приписів законодавства та правової позиції, викладеної у чисельних Постановах ВС, зокрема й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).

Разом з тим, апеляційний суд, зменшуючи розмір пені повинен був її зменшити до розміру 100 % сум вкладів. Даний підхід ґрунтується на сталій судовій практиці судів першої та апеляційної інстанції, а також Верховного Суду, які розглядаючи аналогічні справи, зменшували обсяг пені саме до розміру 100 % від суми вкладів.

Так, у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 761/46145/16-ц, від 01 жовтня 2018 року у справі № 761/42169/16-ц, Верховний Суд встановив, що стягнення судом пені на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 100 % вкладу, є обґрунтованим та прийнятним.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Апеляційний суд, зменшуючи обсяг пені до 34 000 грн, жодним чином не обґрунтував, яким чином він дійшов до даної суми, не навів методики розрахунку нової суми пені та не врахував тривалість періоду неповернення вкладу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» заперечує проти доводів заявника та просить залишити без змін прийняту апеляційним судом постанову, посилаючись на її законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова апеляційного суду оскаржується позивачем виключно в частині зменшення розміру пені, нарахованої на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим, Верховний Суд переглядає судове рішення в касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів касаційної скарги.

В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, у зв`язку з чим не перевіряються Верховним Судом у неоскарженій частині в касаційному порядку.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19) висловила правову позицію щодо стягнення пені та зазначила, що відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Оскільки відповідно до статей 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновків щодо стягнення з банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за прострочення зобов`язання з видачі клієнтові належних йому за договором банківського рахунку суми, яка обраховується від суми утримуваних банком коштів, тобто суми депозиту з нарахованими відсотками.

Аналогічні висновки про те, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі № 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19), від 15 квітня 2020 року у справі № 756/14910/16-ц (провадження № 61-14561св19).

Звертаючись до суду з даним позовом у травні 2018 року, позивач просила стягнути з відповідача 3 883 901,32 грн у якості штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 3 % річних за кожен день прострочення саме за період з 29 травня 2017 року по 29 травня 2018 року.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 3 червня 2015 року у справі № 758/13958/14-ц про стягнення з банку на користь позивача суму банківського вкладу та нараховані відсотки за депозитним договором було виконано відповідачем 08 лютого 2018 року, що не заперечувалося жодною із сторін.

Установивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних їй за договором банківського вкладу та ухваленого рішення суду коштів у загальному розмірі 14 261,32 доларів США, що за курсом НБУ було еквівалентно 300 486,01 грн, суд апеляційної інстанції правильно обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», в межах позовних вимог мав обчислюватися, починаючи з 29 травня 2017 року по 07 лютого 2018 року включно (255 днів) у національній валюті у розмірі 2 298 717,98 грн (300 486,01 х 3 % х 255 днів = 2 298 717,98 грн).

Визначаючи суму пені у національній валюті України - гривні, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що пеня є неустойкою і має штрафний, а не компенсаційний характер, вона не входить до складу основного зобов`язання, а її сплата та розмір визначені Законом України «Про захист прав споживачів» за неналежне надання виконавцем банківських послуг споживачеві, що відповідає висновкам постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визнає у межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, ураховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між інтересами сторін у справі, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Апеляційний суд, встановивши, що банк прострочив виконання зобов`язання з видачі ОСОБА_1 належних їй за договором банківського вкладу та ухваленого рішення суду, правильно обчислив розмір пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» і з урахуванням того, що розмір пені значно перевищує реальні збитки, зменшив розмір пені за вказаним договором до 34 000 грн.

Зменшуючи розмір пені (неустойки) до вказаного розміру, апеляційний суд врахував висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), завдання цивільного судочинства, конкретні обставини справи: розмір банківського вкладу; ступінь виконання зобов`язання боржником, а також засади справедливості, пропорційності, розумності.

Доводи позивача про те, що суд може зменшувати розмір пені лише до розміру 100% розміру неповернутого вкладу, колегія суддів відхиляє, оскільки стаття 551 ЦК України не пов`язує таке право суду із зазначеною умовою.

Доводи касаційної скарги в цій частині щодо занадто великого розміру зменшення неустойки не є підставою для скасування судового рішення, оскільки стосуються переоцінки фактичних обставин, доказів у справі, що в силу статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська