22-ц/804/2306/20

264/7450/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Єдиний унікальний номер 264/7450/19

Номер провадження 22-ц/804/2306/20

07 липня 2020 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Донецького апеляційного суду у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.,

суддів Зайцевої С.А.,

Пономарьової О.М.

секретар Галстян Г.Г.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року, у складі судді Матвєєвої Ю.О.,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2019 року позивачка звернулась до суду позовом про визнання права на жиле приміщення, зазначив що 05.09.1961 року її батькові ОСОБА_3 на підставі ордеру була видана квартира АДРЕСА_1 . До списку осіб, які вселяються за ордером з право на площу також внесені позивачка, її матір ОСОБА_4 та брат ОСОБА_2 . Після смерті батька, основним квартиронаймачем визнано мати сторін- ОСОБА_4 . В квартирі також зареєстрований відповідач. З письмового дозволу матері, в 2017 році ОСОБА_1 вселилась до спірної квартири та почала постійно проживати разом з нею та вітчимом ОСОБА_5 однією сім`єю, вони мали взаємні права та обов`язки, ОСОБА_1 піклувалась за ними, готувала їжу, придбала необхідні продукти харчування, ліки, допомагала в оплаті комунальних послуг. 13.01.2019 року вітчим ОСОБА_5 помер, та вони з матір`ю залишились проживати вдвох. Маючи наміри зареєструватись за адресою свого постійного місця проживання, як член сім`ї наймача, позивачка разом з матір`ю 13.11.2019 року звернулись до Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради, однак у зв`язку з відсутністю згоди на реєстрацію відповідача ОСОБА_2 , у реєстрації місця проживання було відмовлено. ІНФОРМАЦІЯ_1 її мати ОСОБА_4 померла. Відповідач ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає більше двадцяти років, у зв`язку з чим отримання його згоди на вселення, відповідно до вимог ст.65 ЖК не потрібно. Зазначила, що нерухомого майна у власності в даній квартирі не має, проте, квартира є постійним її місцем проживання з 2017 року, при вселені було дотримано порядок вселення, тому в неї виникло право на користування квартирою. Враховуючи вищевикладене, з урахуванням змінених підстав позову, просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року позовна заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 768,40грн.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач зазначає, що позивач в своєму позові зазначила, що з 2017 року з дозволу матері ОСОБА_4 вона проживає в спірній квартирі. В той період в квартирі були зареєстровані та мешкали: ОСОБА_4 .. ОСОБА_5 , ОСОБА_2 . Ні ОСОБА_5 , ні ОСОБА_2 згоди позивачці на вселення до спірної квартири не давали. Висновок суду, що ОСОБА_5 письмової згоди на вселення на надав, однак, не заперечував проти вселення позивачки, матеріалами справи не підтверджено, свідки в судовому засіданні також з цього приводу не свідчили.

Позивачка не довела спільне проживання з наймачем, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків. У спірній квартирі відсутні її речі, вона не надала доказів медичного обслуговування за даною адресою, незважаючи на те, що сама у заяві вказує на наявність у неї серцево-судинного захворювання, яке може бути встановлено лише за допомогою медичного обстеження.

Відповідач ставить під сумнів письмовий доказ у вигляді записки від 10.10.2017 року , згідно якого ОСОБА_4 надає дозвіл ОСОБА_1 на постійне проживання у спірній квартирі, оскільки відсутні докази, що саме ОСОБА_4 був написаний даний текст, який ніде не зареєстрований.

Крім того, вважає, що позивач не довела факт постійного та тривалого проживання у спірній квартирі, ведення спільного господарства із ОСОБА_4 , участь у витратах та утримання спірної квартири, відсутність у неї іншого житла.

З 10.02.1979 року ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 , у власності якого є житловий будинок, де до 15.11.2019 року була зареєстрована та з 1992 року постійно проживала позивач, за даної адресою вона отримує пенсію. Окрім того, будинок АДРЕСА_2 був придбаний подружжям ОСОБА_6 у період шлюбу ,тобто ОСОБА_1 має право володіння, користування та розпорядження цим майном.

На підставі рішення колегії Кальміуської районної адміністрації Маріупольської міської ради №14 від 29.01.2020 року ЖПК «КК Кальміуська» у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_4 змінений договір найму на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 . Він на теперішній час єдиний мешканець, позивачка понад 6 місяців не приходила до квартири, та не має до неї відношення.

Представник позивача адвокат Дорошенко М.А. надала відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначила, що відповідно до вимог ст. 65 ЖК наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які там проживають разом з ним вселити в займане ним до пояснень свідків, ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживав з 2006 року, а тому його згода на вселення ОСОБА_1 на вселення до квартири відповідно до ст. 65 ЖК не потребувалась.

Окрім того, свідки судовому засіданні пояснили, що між ОСОБА_5 та позивачкою були теплі стосунки, ОСОБА_1 за ним доглядала, оскільки він після інсультів мав проблеми зі здоров`ям. Свідки бачили, як позивачка купляла та несла до квартири продукти харчування. В свою чергу відповідач жодного свідка не заявив, який би міг підтвердити його слова.

Щодо посилань на відсутність доказів написання письмової згоди на вселення особисто основним квартиронаймачем, невідповідність форми згоди від 10.10.2017 року та вірної дати її написання, представник позивача зауважив, що законодавством не встановлено форми, в якій має бути викладена згода на вселення члена сім`ї до квартири згідно ст. 65 ЖК, у зв`язку з чим вона викладена у вільній формі. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не ставив під сумнів факт написання цієї заяви особисто ОСОБА_4 , клопотань щодо призначення експертизи не заявлялось.

Щодо відсутності в квитанціях на оплату комунальних послуг даних позивачки,- зазначає, що саме у ОСОБА_1 знаходились квитанції на оплату комунальних послуг в спірній квартирі з травня 2018 року по листопад 2019 року на користь ТОВ «Місто для людей Маріуполь», ТОВ «Азовгаз» КП «МПУ ВКХ», ККП «Маріупольтепломережа», КП «Комунальник», АТ «ДТЕК Донецькі електромережі». Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 підтвердила, що її донька допомагала сусідам оплачувати квартплату через інтернет, ОСОБА_1 також зверталась за допомогою по оплаті комунальних послуг.

Також ОСОБА_1 зазначила, що відповідач після смерті матері виганяв її з квартири та влаштовував сварки. Наприкінці 2019 року замінив замки в квартирі, обмежив доступ до особистих речей позивачки . На теперішній час позивачка не має постійного місця проживання та вимушена проживати у друзів та родичів.

На доводи відповідача, що позивачка перебуває у шлюбі, та має будинок АДРЕСА_2 , зазначила, що ОСОБА_1 з чоловіком не проживає однією сім`єю з 2017 року, вказаний будинок був придбаний її чоловіком на підставі договору купівлі-продажу за власні кошти. У свою чергу, згідно інформації з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно будь-якої власності у позивача не має. Окрім того, відповідно до розпорядження КМУ від 07.02.2018 року №79-р «Про внесення змін у додатки 1 і2 розпорядження КМУ від 07.11.2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» с. Чермалик Волноваського району входить до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, а тому проживати там на сьогоднішній день позивачка не може.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням відкрито. Учасникам справи направлено копії ухвали про відкриття провадження та апеляційної скарги, яку ОСОБА_1 отримала особисто 01 липня 2020 року, відповідач ОСОБА_2 отримав копію ухвали про відкриття провадження від 23.06.2020 року та копію апеляційної скарги - 01.07.2020 року (а.с.170-171).

Позивачка, про дату, час і місце розгляду справи апеляційним судом повідомлена належним чином, у судове засідання суду апеляційної інстанції 07 липня 2020 року не з`явилась, надала заяву про слухання справи за її відсутність.( а.с. 178-179)

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_9 , які просили задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі, заперечення представника позивачки адвоката Дорошенко Т.М., яка просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення залишити без змін, заслухавши свідка ОСОБА_10 , перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення у повному обсязі не відповідає.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що квартира АДРЕСА_1 на підставі копії ордеру НОМЕР_1 від 05.09.1961 року була видана ОСОБА_3 . У списку осіб, що вселяються за ордером з правом на площу включені дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_1 , син ОСОБА_2 ( а.с.15)

На даний час квартира не приватизована та відноситься до державного житлового фонду.

Згідно свідоцтва про народження позивачки та свідоцтва про укладення шлюбу, виданого 10.02.1979 року Палацом одруження м. Жданова, батьками позивачки ОСОБА_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та з 10 лютого 1979 року вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 ( а.с.16,17)

Згідно паспортних даних позивачки, ОСОБА_1 з 02.07.1992 року по 15.11.2019 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 . Відповідно до штампу виконавчого комітету Чермалицької сільської Ради Волноваського району Донецької області, Україна, 15.11.2019 року знята з реєстрації місця проживання. ( а.с.11-12)

20.11.2019 року позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Згідно особового рахунку НОМЕР_2 на квартиру по АДРЕСА_1 , основним квартиронаймачем є ОСОБА_4 , у квартирі також зареєстровані: з 15.02.1980 року- син ОСОБА_2 . У період з 08.11.2012 року по 13.01.2019 року в квартирі був зареєстрований чоловік квартиронаймача ОСОБА_5 ( а.с. 19)

Відповідно до змісту копії записки від 10.10.2017 року, ОСОБА_4 дозволяє своїй дочці ОСОБА_1 вселитися на постійне місце проживання до квартири АДРЕСА_1 . Дана записка не містить адресата, до кого вона скерована та відомостей, щодо її реєстрації або отримання будь-яким державним органом, або іншою особою ( юридичною або фізичною). ( а.с.14)

Згідно акту №597 від 19.11.2019 року про фактичне проживання, за підписами двох сусідів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та посвідченого головою КСН «Центральний І», ОСОБА_1 без реєстрації фактично проживає в АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_4 . Відомостей щодо часу проживання, та з якого строку позивач постійно проживає у даному приміщенні акт не містить. ( а.с.13)

13 листопада 2019 року ОСОБА_4 подана заява до Департаменту адміністративних послуг про реєстрацію місця проживання її дочки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та надана згода на реєстрацію. Відмітка про згоду ОСОБА_2 на реєстрацію відсутня. Інспектором Департаменту адміністративних послуг відмовлено у реєстрації місця проживання із посиланням на пп.4 п.18 постанови КМУ №207 від 02.03.2016 року. ( а.с. 20)

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 23.11.2019 року Кальміуським районним у м.Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис №1674.( а.с. 29)

Договор-замовлення №2380 від 23.11.2019 року на організацію та проведення поховання, накладна на товари ритуальної належності на загальну суму 6530,00грн. виписані на ім`я ОСОБА_1 . Позивачкою також надані фіскальні чеки ТОВ «Маріупольський ритуальний дім» від 23.11.2019 року на суму 3190,00грн., на суму 2840,00грн., та КП «Комбінату комунальних підприємств» від 23.11.2019 року на суму 923,00грн.( а.с.30-32)

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 20.11.2019 року, наданої за РНОКПП ОСОБА_1 , інформація про наявність у позивачки нерухомого майна відсутня.( а.с. 21)

Відповідно до копій квитанції , наданих позивачем, комунальні послуги по спірній квартирі, а саме- на користь ТОВ «Місто для людей Маріуполь» за період з травня 2018 року по листопад 2019 року, на користь ТОВ «Азовгаз» за період з грудня 2018 року по листопад 2019 року, на користь КП «МПУ ВКХ» за період з грудня 2018 року по вересень 2019 року, на користь ККП «Маріупольтепломережа» за період з березня по листопад 2019 року, на користь КП «Комунальник» за період з травня по листопад 2019 року, на користь АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» за період з листопада 2018 року по листопад 2019 року,- здійснені від імені ОСОБА_4 ( а.с. 87-98)

Згідно довідки, виданою бухгалтерією працівнику ПАТ «ММК ім. Ілліча», з заробітної плати ОСОБА_2 стягувались платежі в рахунок комунальних послуг за користування газом по АДРЕСА_1 , ТОВ « Маріупольгаз» з 2002 року по 2013 рік у загальній сумі 1147,12 грн ( а.с.59); за користування гарячою водою та теплопостачання по АДРЕСА_1 , на користь ТОВ Маріупольтеплосеть з 2002 року по лютий 2013 року рік у загальній сумі 5142,30 грн. ( а.с.60); у рахунок квартирної плати по АДРЕСА_1 , на користь МЖКП Іллічівського району з 2002 року по лютий 2013 року у загальній сумі 2840,59 грн. ( а.с.61)

Відповідачем також надані квитанції на оплату комунальних послуг по спірній квартирі на користь ЖКП Іллічівського району за період з січня 2017 року по листопад 2019 року, в яких платником значиться ОСОБА_16 (а.с. 62-71),а також квитанції оплату комунальних послуг на користь ККП «Маріупольтепломережа», КП «Комунальник», ТОВ «Азовгаз» за грудень 2019 року, на користь КП «МПУ ВКХ» за листопад та грудень 2019 року. ( а.с. 72, 73)

Згідно відповіді ТОВ «Місто для людей Маріуполь» №2266 від 26.02.2020 року, договору про утримання будинків і споруд, прибудинкової території від 02.10.2017 року, додаткової угоди від 10.02.2020 року, управителем будинку АДРЕСА_1 з 01.12.2017 року було призначено ТОВ «Місто для людей Маріуполь». На підставі додаткової угоди договір буде вважатися розірваним з 01.03.2020 року.( а.с.109)

Як вбачається зі свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого Іллічівським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Маріуполя, шлюб між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_18 було розірвано 21.12.1998 року.( а.с. 129)

Представник відповідача у судовому засіданні наголошувала, що відповідач шлюб розірвав, з дружиною не проживає з кінця 1990-х років та постійно мешкав у спірній квартирі.

Згідно довідок начальника ЖЕК Маріупольського міського житлового управління №830 від 22.10.2008 року, директора ЖКП «КК «Кальміуська» №389 від 15.02.2017 року, ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 .(а.с. 130-131)

Згідно довідки ЖКП по ремонту і експлуатації житлового фонду Іллічівського району м. Маріуполя №555 від 10.06.2013 року, ОСОБА_2 зареєстрований в АДРЕСА_1 . Склад сім`ї: мати ОСОБА_4 , чоловік матері ОСОБА_5 .

Рішенням колегії Кальміуської районної адміністрації Маріупольської міської ради №14 від 29.01.2020 року ЖКП «КК «Кальміуська» дозволено змінити договір найму на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю наймача ОСОБА_4 ( а.с. 132)

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

За приписами стаття 64 ЖК Української РСР (далі ЖК) члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст. 65 ЖК наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Відповідно до ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Отже, за приписами ЖК вимагається існування сімейного зв`язку між наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним.

У свою чергу, член сім`ї (у сімейно-правовому аспекті) - це особа, яка має тісний правовий зв`язок із сім`єю, що ґрунтується на шлюбі, спорідненні, усиновленні, характеризується спільністю життя та інтересів, веденні спільного господарства, наявністю взаємних прав і обов`язків, передбачених сімейним законодавством.

Задовольняючи позов, суд обґрунтував свої висновки, зокрема, поясненнями свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

Разом з цим, пояснення свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 щодо проживання позивачки у 2017-2019 роках у спірному приміщенні, які оцінені апеляційним судом у сукупності з іншими доказами, не є належними доказами, оскільки ґрунтуються лише на свідченнях, що вони бачили часто позивачку, оскільки були вхожі до даної квартири, остання допомагала матері прати, прибирала в квартирі, приносила продукти харчування.

При цьому свідок ОСОБА_14 пояснила, що до смерті вітчима ОСОБА_5 (січень 2019 року) позивачка майже постійно проживала в цій квартирі, а після його смерті стала жити в квартирі постійно. Чи давала позивачка гроші за оплату квартиру, вона не бачила. Аналогічні пояснення дала свідок ОСОБА_13 та допитаний свідок в апеляційному суді ОСОБА_10 .

Жоден свідок не давав свідчень щодо ведення спільного господарства позивачки з її матір`ю, проте, пояснили, що позивачка отримувала пенсію у селі, тобто за місцем своєї реєстрації. Відповідно до квитанцій, наданих позивачем, вони сплачені від імені ОСОБА_4 . Посилання свідка ОСОБА_8 , на те, що у зв`язку з тим, що вона допомогала сусідам сплачувати комунальні послуги за допомогою Інтернету, та ОСОБА_1 , також приходила до неї з грішми та квитанціями на оплату житлово-комунальних послуг спірної квартири, не свідчить про те, що грошові кошти належали саме позивачці.

Отже, само по собі проживання позивачки у спірній квартирі у будь-якому випадку не свідчить про набуття нею самостійного права користування спірною квартирою. У свою чергу, доказів щодо порядку користування жилим приміщенням позивачка також не надала.

Не заперечуючи, що позивачка відвідувала матір та допомагала їй, як гарна дочка, відповідач категорично заперечує як проти обставин, що позивачка з 2017 року постійно проживала в даній квартирі, так і реєстрації позивачці в неї.

Судова колегія також вважає, що акт №597 від 19.11.2019 року про фактичне проживання, за підписами лише двох сусідів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 та посвідченого головою КСН «Центральний І», згідно якого ОСОБА_1 без реєстрації фактично проживає в АДРЕСА_1 , разом з матір`ю ОСОБА_4 , також не може бути належним доказом та є недостовірним, оскільки відомостей щодо часу проживання та з якого строку позивач постійно проживає у даному приміщенні, акт не містить.

Аналогично, не можна вважати належним доказом копію записки від 10.10.2017 року, що ОСОБА_4 дозволяє своїй дочці ОСОБА_1 вселитися на постійне місце проживання до квартири АДРЕСА_1 , оскільки вона не містить адресата, до кого вона скерована, та відомостей щодо її реєстрації або отримання будь-яким державним органом, або іншою особою ( юридичною або фізичною).

У свою чергу, позивачка з 10 лютого 1979 року одружена з ОСОБА_6 , з 02.07.1992 року була зареєстрована в будинку АДРЕСА_2 , який було придбано з чоловіком під час шлюбу, що нею не заперечується.

За змістом ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Отже, з оглядом до даних норм сімейного права вважається , що будинок АДРЕСА_2 ,є спільною власністю подружжя ОСОБА_6 , яке презумується.

Іншого, у передбачений законом спосіб, позивачем не спростоване.

У свою чергу, само по собі зняття позивачки з реєстрації у даному будинку 15.11.2019 року, тобто за 5 дній до пред`явлення даного позову до суду, суд розцінює як штучне створення факту відсутності іншого житла.

До того ж, позивачка до 15.11.2019 року зберігала за собою місце своєї реєстрації в будинку, який придбаний у період шлюбу, що є доказом її постійного місця проживання, за свідченнями свідків отримувала пенсію за місцем своєї реєстрації, та це також має правове значення для вирішення спору.

За таких обставин позивач не довела, що з 2017 року саме постійно проживала з матір`ю та усіма іншими членами сім`ї, зокрема, відповідачем, однією сім`єю, що вони вели спільне господарство, що нею був дотриманий порядок вселення в квартиру; відсутні письмові згоди на її вселення як відповідача так ОСОБА_5 (вітчима), який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ; не надано доказів обумовленої угоди між нею та наймачем цього жилого приміщення щодо порядку користування ним. Суд у свою чергу, не обговорював дані питання, що призвело до помилкового висновку про набуття позивачкою самостійного права на користування спірним приміщенням.

Доводи суду ,що відповідач тривалий час не проживає у даному приміщенні, отже, не потрібна його згода на вселення ,не ґрунтується на законі.

Відповідно до ч.1. та ч. 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Крім того, питання визнання особи такою, що втратила право на жиле приміщення, вирішується виключно в судовому порядку.( ст. 72 ЖК)

На стороні позивача можуть виступати наймач, члени його сім`ї, в тому числі ті, за якими зберігається право на користування житлом як за тимчасово відсутніми. Особи, які користуються жилою площею тимчасово, тобто не мають самостійного права на нього (піднаймачі, тимчасові мешканці), не мають права на пред`явлення такого позову.

Позивачем може бути також наймодавець (житлово-експлуатаційна організація тощо).

Разом з цим, право користування відповідача спірним приміщенням ніким не спростоване, позовних вимог до нього з цього приводу не заявлялось.

Отже, він був членом сім`ї наймача квартири ОСОБА_4 , та позивач мала отримати він нього письмову згоду на вселення у дану квартиру на правах члена сім`ї.

Доводи позивачки, що місце розташування будинку АДРЕСА_2 знаходиться на лінії зіткнення, у зв`язку з чим вона там проживати не може, судова колегія не приймає, оскільки дана обставина не може вважатись визначальною з оглядом на предмет спору. Крім того, даний населений пункт відповідно до розпорядження КМУ від 07.02.2018 року №79-р «Про внесення змін у додатки 1 і 2 розпорядження КМУ від 07.11.2014 року № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» не входить до переліку населених пунктів, населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження, позивачка отримувала там пенсію, та не була позбавлена можливості зареєструватись в м. Маріуполі, як внутрішньо переміщена особа.

За таких обставин, враховуючи усі встановлені обставини, судова колегія вважає, що судове рішення підлягає скасуванню повністю з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 травня 2020 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України.

Повний текст постанови складений 10 липня 2020 року.

Судді: Г.Л. Гаврилова

С.А. Зайцева

О.М. Пономарьова