Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 563/826/17-ц

провадження № 61-44651св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 рокуу складі судді Загородько Н. А. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року

у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Боймиструк С. В., Шимків С. С., касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 02 квітня 2019 рокуу складі судді Опришка П. З. та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2019 рокуу складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання домоволодіння об`єктом спільної сумісної власності.

Позовна заява мотивована тим, що з квітня 1998 року між ним та ОСОБА_3 виникли фактичні подружні відносини, які полягали у веденні спільного побуту та бюджету. 14 вересня 1999 року за час спільного проживання вони придбали житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і земельну ділянку за цією ж самою адресою.

27 лютого 2000 року він та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, який 22 січня 2007 року було розірвано. Спільних дітей від шлюбу вони не мають.

У подальшому, 06 серпня 2013 року ОСОБА_4 зареєструвала право на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 за собою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

18 жовтня 2016 року між співвласниками на підставі відповідної ухвали Корецького районного суду Рівненської області у справі № 563/1024/16-ц за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про виділення в натурі 1/2 частки житлового будинку визнано мирову угоду між сторонами та виділено ОСОБА_4 і ОСОБА_5 належні їм ідеальні частки в натурі.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбуміж ним та ОСОБА_3 з квітня 1998 року до моменту офіційної реєстрації шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати об`єктом спільної сумісної власності сторін 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки, на якій розташована ця частка будинку.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Корецького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року закрито провадження у справі в частині вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 19 грудня 2017 року ухвалу Корецького районного суду Рівненської області від 06 листопада 2017 року скасовано, а справу в цій частині вимог передано на розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвалою Корецького районного суду Рівненської області від 23 січня 2018 року зупинено провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю до набрання законної сили судовим рішенням у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією без реєстрації шлюбу.

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року у задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без шлюбу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на період 1998-2000 років, протягом якого позивач просив встановити факт проживання сторін однією сім`єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю, положення СК України, що передбачали набуття особами, які проживали без реєстрації шлюбу, спільного сумісного майна, що прирівнювалося до майна подружжя, ще не діяли. Оскільки чинний на той час КпШС УРСР не передбачав правової можливості встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому встановлення зазначеного факту не породжує відповідних речово-правових наслідків.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що повно і правильно встановивши обставини справи та з`ясувавши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Також апеляційний суд зазначив, що підстави для застосування при вирішенні спірних правовідносин положень статті 17 Закону України «Про власність» відсутні, оскільки не доведено, що спірна 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 разом із земельною ділянкою є придбаною внаслідок спільної праці сторін як сім`ї. Також відсутні докази того, що між сторонами існувала письмова угода з приводу придбаного майна.

Ухвалою Корецького районного суду Рівненської області від 30 жовтня 2018 року відновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю.

Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 02 квітня 2019 року у задоволенніпозову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сам по собі факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу, який також не знайшов свого підтвердженння, не не може бути підставою для визнання права власності на половину цього майна, доказів надання коштів на купівлю житла позивачем не надано.

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 02 квітня 2019залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що за наявності неоспореного договору купівлі-продажу, укладеного 14 вересня 1999 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з однієї сторони (покупці) та ОСОБА_6 з другої сторони (продавець), яким встановлено право власності відповідача на спірне майно, показання свідків, що сторони проживали разом, вели спільний побут, господарство і бюджет, а також, що позивач отримував доходи, які дозволяли би йому самостійно придбати житловий будинок та земельну ділянку, не спростовують правильності висновків суду попередньої інстанції про необґрунтованість позову.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У вересні 2018 року та у вересні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нові рішення про задоволення його позовних вимог.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року.

Витребувано цивільну справу № 563/826/17-ц з Корецького районного суду Рівненської області.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У жовтні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 02 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2019 року.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в частині позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглядав апеляційну скаргу щодо фактів, які стосуються визнання права власності на спірне нерухоме майно, а не встановлення факту проживання сторін однією сім`єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю.

Таким чином, апеляційний суд, вийшовши за межі розгляду справи, порушив вимоги статті 367 ЦПК України. Також апеляційний суд не дослідив письмовий доказ, а саме нотаріально засвідчену заяву-пояснення ОСОБА_7 про обізнаність із тим, що в 1999 році позивач, який діяв як представник відповідача, передавав гроші в рахунок оплати за договором купівлі-продажу будинку та не врахував його при перегляді рішення суду першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про неможливість встановити факт проживання чоловіка та жінки однією сім`єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю у період 1998-2000 роках, неправильно застосував норми матеріального права, оскільки законодавство передбачає правову можливість встановлення факту проживання однією сім`єю до набрання чинності СК України, що відображено у позиціях Верховного Суду України, викладених у постановах: від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13, від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, прийнятими для врегулювання неоднакового застосування норм права в подібних правовідносинах.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 02 квітня 2019 рокута постанову Апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2019 року мотивована тим, що, незважаючи на подане його представником клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні, розгляд апеляційної скарги здійснено без його участі та без участі його представника - ОСОБА_8 , що позбавило його можливості брати участь в апеляційному провадженні на рівних засадах з іншою стороною та як наслідок призвело до порушення права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Також суди, не врахувавши показання свідків, проігнорувавши частину письмових доказів, які у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_3 без спільних трудових зусиль з ним, спільних доходів, які в подальшому були об`єднані для набуття спірного майна, не змогла б придбати 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 із земельною ділянкою, на якій він розташований, допустили порушення норм процесуального права, не застосувавши статтю 17 Закону України «Про власність» та роз`яснення пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» допустили неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року, в якому зазначено, що оскаржені судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

14 вересня 1999 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з однієї сторони (покупці) та ОСОБА_6 з другої сторони (продавець) укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 й земельної ділянки, на якій він розташований. За його умовами покупці придбали кожен по 1/2 частці житлового будинку та земельної ділянки, сплативши 20 440 гривень. Договір нотаріально посвідчений і зареєстрований в реєстрі за № 2-61 (а. с. 115-117).

ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 лютого 2000 року до 22 січня 2007 року.

06 серпня 2013 року ОСОБА_4 зареєструвала право на 1/2 частку будинку за собою в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

18 жовтня 2016 року ухвалою Корецького районного суду Рівненської області у справі № 563/1024/16-ц визнано мирову угоду, укладену між співвласниками будинку і земельної ділянки, за якою ОСОБА_3 виділено у власність приміщення, позначені на плані в технічному паспорті № 1-2 кухня, № 1-3 житлова, № 1-7 туалет, № 1-8 душова, № 1-9 кухня.

Приміщення № 1-1 коридор, № 1-6 коридор визначено у спільне користування до укладення договору відчуження ОСОБА_4 , але не пізніше 01 червня 2018 року, тоді як після цієї дати вони виділяються у власність відповідача.

Тобто житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржені судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР, які були чинними на час придбання спірного майна.

Розглядаючи позови, пов`язані із спільною власністю осіб, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства у спільній сумісній власності могло перебувати не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є у спільній сумісній власності (пункти 1, 2 статті 17, стаття 18 Закону України «Про власність»).

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 ЦК України).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте за час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв`язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого членами сім`ї, необхідно установити не лише факт спільного проживання сторін справи, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних (незареєстрованих) шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

Тільки встановлення судом таких обставин свідчитиме про правильне застосовування положення частини першої статті 17 Закону України «Про власність», чинного на час спірних правовідносин.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1026цс15, підстав відступити від яких Верховним Судом не встановлено.

Зазначене правило підлягає застосуванню для оцінки фактичних обставин справи за умови, якщо юридичний факт, з яким пов`язується виникнення права власності, мав місце до 01 січня 2004 року, коли набули чинності положення СК України, зокрема й стаття 74 цього Кодексу, із запровадженням якої пов`язується зміна правового регулювання підстав набуття майна у спільну власність особами, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли обґрунтованого висновку, що інститут спільного проживання осіб як чоловіка і жінки було введено в національне законодавство СК України, який набрав чинності одночасно з набранням чинності ЦК України. КпШС УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року, таких положень не містив.

Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження своїх вимог про визнання об`єктом спільної сумісної власності 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки, на якій розташована ця частка будинку,позивач мав надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення ним певних коштів на його придбання.

Сам лише факт отримання позивачем заробітної плати не може бути доказом участі у придбанні спірного майна, а показання свідків не можуть підтверджувати обставини участі коштами у придбанні цього майна та щодо розміру такої участі.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених вимог закону, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження проживання його та відповідача однією сім`єю в усталених відносинах, що притаманні подружжю з квітня 1998 року до 27 лютого 2000 року та того, що спірне майно було набуто ними внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 належить ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 14 вересня 1999 року, посвідченого нотаріально і зареєстрованого в реєстрі за № 2-61, договір його сторонами чи іншими заінтересованими особами не оспорювався, не визнався недійсним і не розривався, тому підстав спростовувати зазначений правочин показаннями свідків чинним законодавством не передбачено.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що розгляд апеляційної скарги здійснено без його участі та без участі його представника - ОСОБА_8 , що позбавило його можливості брати участь в апеляційному провадженні на рівних засадах з іншою стороною та як наслідок призвело до порушення права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод) не заслуговують на увагу, оскільки суд, вивчивши причини поважності відсутності сторони позивача у судовому засіданні, розглянув повторне клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи та визнав причини його неявки неповажними, що є виключним повноваженням апеляційного суду (частина друга статті 372 ЦПК України).

Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 29 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 21 серпня 2018 року, рішення Корецького районного суду Рівненської області від 02 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 20 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк