Справа№ 22-1434
Головуючий у 1 інстанції-Кунцік О.С.
Категорія - 40 Доповідач в апел.інстан. - Штефаніца Ю. Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2007 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: Кота І.Н.
суддів: Богонюка М. Я., Штефаніци Ю. Г.
при секретарі: Раб О.В., з участю позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Симбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2006 року, -
встановила:
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відділу освіти Старосамбірської райдержадміністрації про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що працював вчителем фізкультури Старосамбірської ЗСШ № 1 і наказом № 58 пар.1-к від 04.10.2004 року відділу освіти Старосамбірської райдержадміністрації звільнений з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни з 4 жовтня 2004 року за п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Накладення дисциплінарних стягнень та звільнення з роботи вважає незаконними, розцінює це як форму розправи над ним з боку дирекції Старосамбірської ЗСШ № 1 за вимушене попереднє поновлення його на посаді в 2003 році, яка постійно переслідує його, провокує конфліктні ситуації та штучно створює негативне ставлення до нього з боку учнів школи, на підставі чого просить суд скасувати оспорюваний наказ, як незаконний, поновити його на роботу в раніше займаній ним посаді вчителя фізичної культури Старосамбірської ЗСШ № 1 з оплатою заробітної плати за час вимушеного прогулу та компенсувати моральну шкоду.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено за їх недоведеністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю задоволити його позовні вимоги. На обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом неповно з’ясовані обставини, що мають суттєве значення для справи, належно не встановлені ті обставини справи, на які суд покликається як на доведені, висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи, а саме рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.(а.с. 252-255).
Зокрема ОСОБА_2 зазначає у скарзі, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні його позовних вимог, необгрунтовано врахував наявність у нього дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни, залишивши поза увагою те, що даний захід дисциплінарного впливу ним оскаржено в судовому порядку і остаточного судового рішення з цього приводу не прийнято.
Окрім того, апелянт вважає недоведеним факту порушення ним методики проведення уроку фізкультури 22 вересня 2004 року з учнями 5-В класу Старосамбірської ЗСШ № 1, настання негативних наслідків для здоров’я учнів, з якими проводився цей урок та факту систематичного порушення ним трудової дисципліни.
Звертає увагу на те, що його звільнення відбулось без скерування подання та згоди Львівської обласної незалежної профспілки, членом якої він являється, та без розгляду питання про його звільнення на комісії по трудових спорах, чим, на його думку, грубо порушено трудове законодавство щодо проведення порядку звільнення.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 на підтвердження доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи скарги в межах апеляційного оскарження, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для її задоволення.
В супереч доводам апелянта, суд першої інстанції з достатньою повнотою і всебічністю дослідив наявні у справі та надані сторонами докази на підтвердження та спростування позовних вимог ОСОБА_2, дав їм належну оцінку в своєму рішенні та дійшов обгрунтованого висновку про законність звільнення ОСОБА_2 з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни, у відповідності до п. 3 ст. 40 КЗпГІ України.
Згідно п. 3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 23 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", за передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працював вчителем фізкультури Старосамбірської СЗШ № 1 з березня 2000 року та на підставі наказу № 13 від 02.03.2004 року притягнутий до дисциплінарної відповідальності у виді догани за халатне відношення до виконання службових обов’язків(а.с. 163).
Рішенням Старосамбірського районного суду від 27 вересня 2004 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 щодо неправомірності накладення на нього цього дисциплінарного стягнення. Дане рішення апеляційним судом Львівської області від 17 січня 2005 року залишено без змін, а отже, в супереч доводам апелянта, у відповідності до ст. ст. 223 і 319 ЦПК України, рішення суду першої інстанції набрало законної сили та є чинним, а тому правомірність накладення на ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення сумніву не викликає(208-212;213-215).
Поряд з цим, судом встановлено, що ОСОБА_2 наказом відділу освіти Старосамбірської рай держадміністрації за № 58 параграф 1-к від 04.10.2004 року звільнений з роботи за систематичне порушення трудової дисципліни за п. 3 ст. 40 КЗпП України. Зі змісту цього наказу випливає, що підставою для звільнення позивача були акти та звіти комісії із спеціального розслідування групового нещасного випадку(а.с. 9).
Сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів: актами спеціального розслідування групового нещасного випадку від 22 вересня 2004 року(а.с. 175, 179-181, 184-197), звітом роботи комісії і спеціального розслідування групового нещасного випадку в Старосамбірській ЗСШ № 1(а.с. 202-203), показаннями та поясненнями свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та інш.(а.с. 66, 67-72), медичними картами стаціонарних хворих беззаперечно встановлено, що при проведенні уроку фізкультури 22 вересня 2004 року у 5-В класі Старосамбірської СЗШ № 1, в наслідок халатного ставлення до виконання службових обов’язків, ОСОБА_2 було допущено порушення вимог плі.1.1, 2.3, 3.1, 5.2 Інструкції з охорони праці під час проведення занять з фізичної культури і спорту, затвердженої директором школи 13.02.2004 року та п.п.1.3, 3.4, 3.5, 3.7, 3.10, 3.26 Посадової інструкції № 1 від 13.02.2004 року, що призвело до фізичного перевантаження учнів під час виконання фізичних вправ та звернення за наданням медичної допомоги.
Суд цілком обгрунтовано поклав в основу свого рішення зазначені докази, оскільки вони є послідовними, однозначними, узгоджуються між собою та не викликають сумніву у своїй об’єктивності і достовірності.
Посилання апелянта на необ’єктивність медичних висновків щодо діагнозу, з яким учні звернулись по медичну допомогу, вірно не взяті судом до уваги, оскільки факт розладу здоров’я дітей внаслідок їх фізичного перевантаження під час уроку фізкультури, що проведений ОСОБА_2 з порушенням методики та заходів безпеки, беззаперечно встановлений. Формулювання діагнозу в даному випадку не має суттєвого значення для оцінки його дій.
Таким чином, підставність звільнення ОСОБА_2 за п. 3 ст. 40 КЗпП України знайшла своє підтвердження в судовому засіданні.
Що стосується покликань апелянта на порушення процедури його звільнення, а саме: невинесення даного питання на розгляд комісії по трудових спорах та відсутність згоди профспілкового органу, то вони не заслуговують на увагу, оскільки дані обставини були предметом перевірки суду першої інстанції, який обгрунтовано відхилив їх, як безпідставні та виклав у рішенні належні обгрунтування такого висновку.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується та зазначає, що позивач за захистом свого порушеного права та інтересів безпосередньо звернувся до районного суду, що відповідає ст. 232 КЗпП України.
Процедура звільнення ОСОБА_2 не суперечить і вимогам ст. 43 КЗпП України, оскільки він не є членом профспілкового органу, який був створений та діяв в організації, де він працював.
Відсутність згоди вільної профспілки Всеукраїнського об’єднання солідарних трудовиків, членом якої є позивач, на звільнення ОСОБА_2, обгрунтовано не взято судом першої інстанції до уваги з огляду як на вимоги ст. 431 КЗпП України С. І., так і з підстав відсутності підтверджень належної реєстрації даної профспілкової організації (а.сІЗО), а також, з огляду на необгрунтованість її відмови у наданні такої згоди, що відповідно до ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не перешкоджає роботодавцю звільнити працівника без згоди виборчого органу профспілки.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі, виплати йому середньої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, та вважає, що суд повно і всебічно дослідив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку зібраним доказам, а оскаржуване рішення увалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 квітня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.