Справа № 22ц-2074
Категорія 20 Головуючий у 1-ій ін ст. - Тропак О.В.
Доповідач в апеляц. інстанції- Штефаніца Ю. Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Павлишина О.Ф.
Суддів: Штефаніци Ю. Г., Мусіної Т. Г.
При секретарі: Гуняк О.Я. за участі прокурора відділу прокуратури Львівської області Рогожнікової Н.Б., позивачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2008 року та додаткового рішення того ж суду від 01 липня 2008 року, -
встановила:
Рішенням Бродівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2008 року частково задоволено позов ОСОБА_3 до якого приєднався її син ОСОБА_4, заявлений до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, третіх осіб: ОСОБА_8, ОСОБА_9, приватного нотаріуса Бродовського районного нотаріального округу Матіяш Галини Петрівни, Бродівської ЖЕК, сектору ГІРФО Бродовського РВ ГУМВС України у Львівській області про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 22.02.2005 року недійсним, повернення незаконно втраченого житла та стягнення матеріальної і моральної шкоди та постановлено: стягнути з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_3 по 2300 грн. на відшкодування відповідно матеріальної та моральної шкоди.
Цим же рішенням ухвалено стягнути з: ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в розмірі 16 грн. та в дохід держави - 51 грн. судового збору і 22 грн.50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також - з ОСОБА_3 в дохід держави 122 грн.90 коп. судового збору.
Додатковим рішенням цього ж суду від 01 липня 2008 року суд ухвалив доповнити попереднє рішення, та постановив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та повернення незаконно втраченого житла відмовити.
Дане рішення оскаржили позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які в апеляційній скарзі зазначають, що таке є незаконним та необгрунтованим, оскільки суд не дослідив повно та всебічно надані позивачами докази, дав невірну оцінку встановленим обставинам справи, невірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Зокрема покликаються на те, що судом залишено поза увагою те, що доручення, на підставі якого відповідач ОСОБА_6 укладав договір купівлі-продажу спірної квартири, є недійсним, оскільки ні ОСОБА_3 ні інші співвласники цієї квартири дану довіреність не підписували, а сам договір з ними не узгоджувався. Зазначають, що судом не дано оцінки висновкам почеркознавчої експертизи.
Вважають, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд безпідставно не застосував норми ст. ст. 78 та 129 КпШС України щодо захисту прав неповнолітнього ОСОБА_4 на спірне житло та не дав оцінки правомірності знятгя позивачів із реєстрації. На думку апелянтів, судом безпідставно не враховано і те, що договір купівлі-продажу було укладено на вкрай невигідних для них умовах, за завідомо низькою ціною та дійшов помилкового висновку про те, що оспорюваний правочин відповідає вимогам ст. 203 ЦК України. Додаткове ж рішення, за ствердженням апелянтів, ухвалене у відсутність позивача ОСОБА_4, який не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.
Просять скасувати оскаржувані рішення районного суду та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, висновки прокурора Рогожнікової Н.Б. про законність рішення та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред’явлених сторонами позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із наступного.
У відповідності до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Як вбачається зі змісту позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4, останні звернулись до суду з позовними вимогами лише щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого нотаріусом Бродовського районного нотаріального округу 22.02.2005 року.
Суд першої інстанції, в супереч доводам апелянтів, з достатньою повнотою та всебічністю дослідив надані сторонами докази, вірно встановив фактичні обставини справи, спірні правовідносини та правильно застосував матеріальне і процесуальне право при вирішенні даного позову.
Зокрема судом беззаперечно встановлено, що 22.02.2005 року ОСОБА_6, діючи від імені продавця ОСОБА_3, на підставі нотаріально посвідченої довіреності, продав квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_11, про що було укладено відповідний договір купівлі-продажу з дотриманням вимог ст. 203, 626-628, 632, 638, 640, 655-657, 659 ЦК України. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Бродовського районного нотаріального округу Матіяш Г. П. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 641 та в Державному реєстрі правочинів за № 722441 (а.с. 6, 7).
Покликання апелянта на те, що даний договір було укладено відповідачем ОСОБА_6 без згоди інших співвласників квартири, у її відсутність без належних на то повноважень, а тому з цих підстав є недійсним, не грунтується на вимогах закону та не відповідає матеріалам справи.
У відповідності до змісту ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, а згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Розглядаючи даний спір в межах позовних вимог, судом не було виявлено обставин, які б давали правові підстави, з огляду на вимоги ст. 215 ЦК України, визнати оспорюваний правочин недійсним. Не наведено таких підстав і позивачем в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі.
В супереч думці апелянта, суд першої інстанції, виходячи із положень ст. ст. 237. 238, 239 ЦК України дійшов обгрунтованого висновку про те, що даний договір купівлі-продажу було укладено відповідачем ОСОБА_6, як належним представником ОСОБА_3, який діяв в межах наданих йому довіреністю повноважень, і зокрема на продаж саме спірної квартири та не був обмежений у визначенні ціни договору (а.с. 20). Дійсність цієї довіреності позивачем встановленим порядком не оскаржена та судом першої інстанції не встановлена, а тому правочин, що вчинений відповідачем на підставі цієї довіреності, тягне за собою правові наслідки, передбачені ст. 239 ЦК України, про що вірно зазначено в рішенні суду.
Судом враховано і те, що даний договір було укладено за письмовою і нотаріально посвідченою згодою іншого учасника спільної сумісної власності ОСОБА_12 (а.с. 18), тобто з дотриманням вимог ст. 369 ч.2 ЦК України.
Відсутність попередньої згоди органу опіки і піклування на відчуження спірної квартири, що на момент укладення оспорюваного договору на правах власності належала ОСОБА_3, та перебувала в користуванні неповнолітнього сина позивачки -ОСОБА_4, обгрунтовано не визнана судом підставою для визнання даного договору недійсним, оскільки отримання такої згоди у відповідності до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 року на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.02.2005 року не вимагалось.
З достатньою повнотою перевірялись судом і обставини щодо можливості укладення даного договору під впливом обману з боку ОСОБА_6., з огляду на положення ст. 230 ЦК України, на чому наполягала позивач. Однак ці обставини не знайшли свого підтвердження та обгрунтовано відхилені судом, з наведенням у рішенні суду належних мотивів.
За змістом ст. 215 ЦПК України та згідно роз’яснень, п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978р. № 3, з наступними змінами і доповненнями „ Про судову практику у справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав передбачених законом. Тому, в справі про визнання угоди недійсною позивачем має бути доведена, а судом встановлена наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною.
В цьому зв’язку, оскільки позивачами не доведено, а в судовому засіданні не було здобуто переконливих доказів про наявність визначених законом підстав для визнання оспорюваного правочину недійсними, суд обгрунтовано ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним.
Суд навів в своєму рішенні і належні мотиви щодо обставин правомірності зняття позивачів з реєстрації у спірній квартирі та дійшов грунтовного висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позовних вимог заявлених позивачем ОСОБА_3 до відповідача ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди(а.с. 218-219).
Колегія суддів не бере до уваги і покликання апелянтів щодо розгляду справи та ухвалення додаткового рішення від 01 липня 2008 року у відсутність ОСОБА_4, як підставу для визнання цього рішення незаконним, оскільки, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 241), останній належним чином був повідомлений судом про час та місце розгляду справи 20 червня 2008 року, а тому неявка його в суд, без повідомлення причини своєї відсутності, обгрунтовано не визнана судом поважною, що у відповідності до ч.2 ст. 169 ЦПК України не перешкоджало розгляду справи та не порушувало вимог ст. 27 ЦПК України.
Таким чином, оскаржувані рішення районного суду грунтуються на повно і всебічно перевірених та з’ясованих обставинах справи про дійсні права і обов’язки сторін щодо предмету спору, прийняті з дотриманням норм матеріального права та процесуального закону, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
З урахуванням зазначеного та керуючись ст. ст. 304, п.1ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. ст. 313-315 ЦПК України, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Бродівського районного суду Львівської області від 23 квітня 2008 року та додаткове рішення того ж суду від 01 липня 2008 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили, шляхом подання на неї касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.