КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 року

м. Київ

справа № 761/5118/17

провадження № 22-ц/824/9520/2020

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач),

суддів - Поливач Л.Д., Махлай Л.Д.

за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.

учасники справи:

позивач - громадська організація «Собор православних жінок України»

відповідач - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року у складі судді Юзькової О.Л.

у справі за позовом громадської організації «Собор православних жінок України» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року голова громадської організації «Собор православних жінок України» - Вітренко Н.М. звернулася до суду з позовом, в якому просила зобов`язати ОСОБА_1 та ТОВ «Сівер Україна» усунути перешкоди позивачу у користуванні нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що Громадська організація «Собор православних жінок України», починаючи з 28 жовтня 2016 року позбавлена свого права користування нежитловим приміщенням АДРЕСА_2 , що орендоване у ТОВ «Сівер Україна» згідно договору оренди №6 від 01.01.2012 року, у зв`язку з протиправною діяльністю відповідача ОСОБА_1 .

Стверджувала, що ОСОБА_1 силовим шляхом захопив офісні приміщення, що належать на праві власності ТОВ «Сівер Україна», в тому числі і приміщення, орендоване громадською організацією, та не допускав до користування ним, а також майном та документацією, що в ньому знаходяться. По даному факту відкрито кримінальне провадження №12016100100013756, внесене до ЄРДР від 29.10.2016 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 та ТОВ «Сівер Україна» усунути перешкоди ГО «Собор православних жінок України» у користуванні нежитловим приміщенням, що є предметом спору.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 23 серпня 2018 року представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивував тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Вказував, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам ОСОБА_1 про нікчемність договору оренди, укладеного між позивачем та ТОВ «Сівер Україна», а також відсутності у товариства будь-яких прав стосовно спірного майна.

Звертав увагу колегії суддів на те, що в період з 2005 року по 2017 рік єдиним законним власником спірного нерухомого майна був саме апелянт, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які містяться в матеріалах справи.

Стверджував, що судом першої інстанції проігноровано рішення, що набрало законної сили, а саме рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року, яким скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року в частині вирішення позовних вимог ТОВ «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Благодійна організація «Благодійних фонд «Християнський», Прогресивна соціалістична партія України про визнання недійсним договору купівлі-продажу. Відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Сівер Україна» до вказаних осіб.

Також звертав увагу колегії суддів на рішення адміністративних судів у справах №826/1848/15, №826/20988/13-а, якими доводився факт правомірності здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно за ОСОБА_1 .

Вказував, що позивач не повідомляв апелянта, як нового власника нерухомого майна, про бажання продовжити договір оренди на визначених між ГО «Собор православних жінок України» таТОВ «Сівер Україна» умовах, з огляду на що, права позивача порушеними не визнавав.

Окрім того, вважав що справа не підлягала розгляду в порядку цивільного судочинства зважаючи на те, що апелянт є фізичною особою-підприємцем.

У жовтні 2017 року представником позивача подано пояснення на апеляційну скаргу, в яких останній просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Посилався на те, що реєстрація права власності ОСОБА_1 на спірне нежитлове приміщення була здійснена на підставі договору купівлі-продажу, який на той момент рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 квітня 2007 року у справі №2-1413/07 було визнано недійсним. Зазначав, що під час розгляду справи судом першої інстанції не було встановлено обставин, які б свідчили про визнання договору оренди нікчемним (недійсним), також відповідачем ОСОБА_1 не надано суду доказів, які б свідчили про розірвання договору оренди.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в частині вимог до ТОВ «Сівер Україна» скасовано, провадження у цій частині закрито з підстав того, що справа в цій частині підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до Господарського процесуального кодексу України

Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року в частині вимог до ОСОБА_1 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо вимог до ОСОБА_1 . Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції, зобов`язуючи останнього усунути перешкоди ГО «СПЖУ» у користуванні спірним нежитловим приміщенням шляхом надання фактичного доступу до цього приміщення, не перевірив належним чином доводи сторін та не виклав відповідні висновки щодо їх оцінки.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на доводи ОСОБА_1 , що він зареєстрований як фізична особа-підприємець, спір між позивачем і ним як власником нерухомого майна, яким користується позивач, має розглядатися в порядку господарського судочинства, а також на необхідність з`ясувати, які відносини виникли між позивачем та ОСОБА_1 , він чинить перешкоди позивачу у користуванні нерухомим майном як фізична особа, чи як фізична особа-підприємець, яку діяльність щодо цього майна він здійснює.

06 липня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , в якому останній просить, зокрема, розглядати справу за його відсутності.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , укладений 01 січня 2012 року між ГО «СПЖУ» та ТОВ «Сівер Україна», є чинний, отже, позивач має право користуватися орендованим приміщенням та вимагати усунення порушення своїх прав. ОСОБА_1 не скористався правом пред`явлення зустрічного позову про визнання договору оренди спірного нежитлового приміщення недійсним.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22 липня 2003 року, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2004 року, визнано право власності ТОВ «Сівер Україна» на приміщення площею 286,3 кв.м та площею 276,4 кв.м, розташовані на АДРЕСА_3 .

18 січня 2005 року ТОВ «Сівер України» зареєструвало право власності на зазначені приміщення у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності за реєстровим номером № 5227-П.

01 січня 2012 року між ТОВ «Сівер Україна» та ГО «СПЖУ» укладено договір оренди № 6, згідно з яким товариство передало, а громадська організація прийняла у тимчасове платне користування нежиле приміщення АДРЕСА_4 кімната АДРЕСА_5 загальною площею 10,3 кв.м, що розташоване на АДРЕСА_3 .

Відповідно до пункту 1.2. цього договору переданий в оренду об`єкт належить наймодавцю на праві колективної власності на підставі реєстраційного посвідчення №009848 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 18 січня 2005 року за реєстровим № 5227-П.

Згідно з пунктом 4.1. договору договір оренди укладається на п`ять років з моменту підписання договору.

Строк дії договору оренди продовжено до 31 грудня 2017 року.

Зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 02 грудня 2016 року встановлено, що місцезнаходження ГО «СПЖУ» зареєстроване у кімнаті АДРЕСА_7 .

Водночас, з матеріалів справи убачається, що рішеннями Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2004 року були задоволені позови ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до Благодійної організації «Благодійний фонд «Християнський» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалами Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2004 року змінено спосіб і порядок виконання рішень, а саме визнано за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 права власності кожного на 1/3 частину нежилих приміщень АДРЕСА_12, АДРЕСА_8 АДРЕСА_9 .

На підставі даних ухвали суду ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 07 вересня 2004 року були видані реєстраційні посвідчення.

27 вересня 2004 року між ОСОБА_3 , який діяв особисто та як представник ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень АДРЕСА_8,АДРЕСА_13,АДРЕСА_14 загальною площею 564,50 кв.м, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1 134,70 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 .

Право власності ОСОБА_1 на зазначені приміщення 04 жовтня 2004 року зареєстроване БТІ, про що зроблено запис в реєстрову книгу №57П-53 за реєстровим №5227-П.

16 листопада 2004 року ухвали Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 серпня 2004 року скасовані за нововиявленими обставинами, одночасно скасована реєстрація приміщень в БТІ на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 .

Згідно Інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно 01 травня 2005 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову ТОВ «Сівер Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Благодійна організація «Благодійний фонд «Християнський», Прогресивна соціалістична партія України про визнання недійсним договору купівлі-продажу недійсним відмовлено.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 червня 2015 року, позов ОСОБА_1 до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Скасовано рішення Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 05.12.2013 за № 8684694.

Зобов`язано Реєстраційну службу Головного управління юстиції у м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.11.2013 за реєстраційним № 4161260 відповідно до вимог чинного законодавства України та з урахуванням висновків суду.

Окрім того, Вищим адміністративним судом України встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровано 04.10.2004 року право власності на нежилі приміщення АДРЕСА_8,АДРЕСА_13,АДРЕСА_14 загальною площею 564,50 м, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1134,70 м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , тобто за позивачем зареєстроване право власності на конкретні приміщення нерухомого майна із встановленням його частки від загальної площі нерухомого майна.

Разом з тим, за ТОВ «Сівер Україна» на підставі рішення суду зареєстроване право власності на нерухоме майно 18.01.2005 року: на приміщення площею 286,3 кв.м та площею 276,4 кв.м. під літерою «А», розташовані у АДРЕСА_3 , тобто товариство на праві власності має інше нерухоме майно.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, шляхом усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, право власності може бути захищено лише у разі доведення факту його порушення.

У позовній заяві зазначено, що позивач знаходиться за юридичною адресою у спірному нежитловому приміщенні, його працівники не можуть потрапити до спірних приміщень та ці приміщення не можуть використовуватись ним на власний розсуд через дії ОСОБА_1 , який чинить перешкоди у користуванні ГО «СПЖУ» орендованим приміщенням. Ця обставина під час розгляду справи не оспорювалася ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з презумцією правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 посилається на те, що спір у даній справі підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Окрім того, 10 жовтня 2017 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_2 було заявлено клопотання про закриття провадження у справі.

Обґрунтовуючи підстави для закриття провадження у справі, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 згідно відомостей Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований як фізична особа-підприємець: номер запису 2 068 000 НОМЕР_1 , вид діяльності Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний).

При цьому зауважив, що ОСОБА_9 використовує спірну нерухомість у своїй комерційній діяльності, на підтвердження чого долучив до матеріалів клопотання копії договорів оренди нежилих приміщень АДРЕСА_9 .

Також 06 липня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання представника ОСОБА_1 , до якого останній долучає копію договору оренди №3 від 29 листопада 2019 року на нежитлове приміщення загальною площею 23 кв.м кімната АДРЕСА_11 .

Як убачається з позовної заяви, вимога про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням заявлена до ОСОБА_1 , як до фізичної особи, який, вважаючи себе власником спірного приміщення, чинить позивачу перешкоди у користуванні останнім.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено ГПК України.

Так, у редакції, чинній на час звернення до суду, ГПК України надавав право на звернення до господарського суду юридичним особам (стаття 1, частина друга статті 21). Відповідачами могли бути юридичні особи, а у випадках, передбачених цим кодексом, - фізичні особи, яким пред`явлено позовну вимогу (частина третя статті 21).

ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, передбачає, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (пункт 6 частини першої статті 20).

Отже, законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до статті ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього кодексу.

Фізична особа здійснює право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Наявність статусу підприємця не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10, від 5 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц).

Колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 як фізична особа на підставі договору купівлі-продажу придбав нежитлові приміщення АДРЕСА_8,АДРЕСА_13,АДРЕСА_14 загальною площею 564,50 кв.м, що складає 50/100 частин від нежилих приміщень площею 1 134,70 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; право власності на нежитлові будівлі зареєстровано за ОСОБА_1 у 2005 році, а як ФОП відповідач зареєстрований з 29 липня 2015 року.

Згідно відомостей з Реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності, яку здійснює ОСОБА_1 є Код КВЕД 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний). У процесі припинення не перебуває.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 як фізична особа на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2004 року набув цивільних прав на спірне нежитлове приміщення та, вважаючи себе власником останнього, вчинив дії щодо заволодіння ним.

Тобто, у спірних правовідносинах ОСОБА_1 не діє як підприємець, а тому за суб`єктним складом сторін спір треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Доводи щодо юрисдикції господарського суду, наведені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №761/5115/17 та у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №761/4652/17.

Таким чином, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що станом на час укладення договору оренди спірного нежитлового приміщення між ТОВ «Сівер Україна» та ГО «СПЖУ», ТОВ «Сівер Україна» не мало права власності на це приміщення, позивач набув речове право на спірне нежитлове приміщення на підставі чинного договору оренди, а ОСОБА_1 створює перешкоди у реалізації цього права, що останнім під час розгляду справи не заперечувалось.

Обставин, які б підтверджували нікчемність цього договору, визнання його недійсним або розірвання сторонами, не встановлено, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України) - усунення перешкод у здійсненні права користування майном (негаторний позов). Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним, зокрема і у випадку, коли перешкоди у здійсненні зазначеного права чинить власник майна.

Отже, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, колегія уважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем стосовно відповідача ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Виходячи з викладеного, колегія суддів доходить висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 липня 2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_1 усунути перешкоди ГО «Собор православних жінок України» у користуванні нежитловим приміщенням - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «08» липня 2020 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді Л.Д. Поливач

Л.Д. Махлай