справа № 761/869/20 головуючий у суді І інстанції Макаренко І.О.

провадження № 22-ц/824/6290/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В.,

суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А.,

з участю секретаряМариненко Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року про відмову у забезпеченні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2020 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

27.01.2020 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана представником - ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Заява обґрунтована тим, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, оскільки право власності на спірне майно зареєстроване за відповідачем, а тому, він має можливість відчужити його на користь третіх осіб з метою уникнення його поділу.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою, ОСОБА_1 , через представника - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою задовольнити заяву. При цьому, апелянт посилається на те, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, спірне майно може бути відчужене відповідачем, оскільки нерухоме майно та транспортний засіб зареєстровані за відповідачем, а на момент подання заяви про накладення арешту, шлюб між сторонами розірвано. В мережі інтернет вона побачила оголошення про продаж іх спільної квартири, тому вважає, що відповідач намагається уникнути поділу майна.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

17.03.2020 року до суду надійшов відзив ОСОБА_3 , згідно якого вважає апеляційну скаргу безпідставною, необгрунтовною, та такою, що не підлягає задоволенню. Посилаючись на судову практику зазначає, що позивачем не додано жодного документа, який би підтверджував існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Крім того, вважає, долучену до апеляційної скарги роздруківку з інтернету, яка до суду першої інстанції не надавалась, неналежним та недопустимим доказом.

Представник позивача в судовому засіданні просив апеляційну скаргу задовольнити, заяву про забезпечення позову задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано суду жодних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

Колегія суддів з вказаним висновком в повній мірі погодитися не може, враховуючи наступне.

У частині другій статті 149 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції помилковими, оскільки суд не врахував, що між сторонами наявний спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, оскільки на даний час право власності на спірне майно зареєстровано за відповідачем, шлюб розірвано, а обраний позивачем вид забезпечення позову - «накладення арешту на майно» співмірний із предметом позову.

Посилання представника відповідача на судову практику на думку колегії суддів, не можуть бути застосовані у даній справі, оскільки стосуються інших правовідносин, що виникли між іншими сторонами за інших обставин.

Також, колегія суддів критично розцінює пояснення представника відповідача щодо неналежності доказу - роздруківки з сайту продажу нерухомості, оскільки сама позивач могла його створити з метою забезпечення позову, так як з роздруківки вбачається, що оголошення про продаж було виставлене (2019 рік) ще до звернення до суду з позовом про поділ майна та подання заяви про забезпечення позову. Крім того, стороною відповідача не було надано жодного доказу на спростування інформації викладеної у оголошені про продаж.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції про відмову у накладені арешту підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог заяви про забезпечення позову.

При цьому колегія суддів враховує також те, що забезпечення позову вживається судом не лише з метою уникнення істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, а і задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно:

- квартиру

АДРЕСА_7 за адресою: АДРЕСА_8 ;

- 1/3 частки квартири АДРЕСА_3 ;

- групу приміщень АДРЕСА_6 ;

- гараж (машиномісце) АДРЕСА_5 ;

- транспортний засіб Mitsubishi Outlander, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN номер: НОМЕР_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: С.В. Лівінський

В.А. Нежура