Справа № 752/9541/19

Провадження № 2/752/1869/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 червня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) про захист честі та гідності, визнання інформації недостовірною та її спростування, -

в с т а н о в и в:

у травні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив:

-визнати недостовірною, такою, що порушує принцип презумпції невинуватості, та такою, що порочить честь, гідність, інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) в передачі «Секретний фронт» від 12.12.2018 року (адреса в інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_1);

-зобов`язати ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) спростувати інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) в передачі «Секретний фронт» від 12.12.2018 року (адреса в інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_1);

-зобов`язати ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) публічно вибачитись за інформацію щодо ОСОБА_1 , яка продемонстрована в сюжеті ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) в передачі «Секретний фронт» від 12.12.2018 року (адреса в інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_1).

В мотивування вимог посилався на те, що в передачі «Секретний фронт» від 12.12.2018 року був сюжет про ОСОБА_1 (адреса в інтернеті ІНФОРМАЦІЯ_1), в якому з 34 хвилини по 40 хвилину було повідомлено про те, що «37-річний юрист з Дніпропетровська ОСОБА_1 інсценізував власну смерть та отримав 10 000 000,00 грн.» В тексті звучать слова шахрайство, аферист і тому подібні. Також в сюжеті йде мова про його матір та зазначено, що вона «начебто упізнала в мерці сина». Зазначив, що в даному контексті слово «начебто» свідчить про те, що його матір під час впізнання обманювала слідство та інших зацікавлених осіб, і це при тому, що ще 20.11.2015 року досудове слідство та прокуратура винесли три постанови про закриття кримінального провадження, якими було встановлено зовсім протилежне.

Вважав, що з тексту сюжету не витікає жодних висновків, крім тих, що він разом з мамою та сестрою вчинив шахрайство в особливо великих розмірах, що є порушенням закріпленої національним законодавством України та Конвенцією про захист прав і основоположних свобод презумпції невинуватості, отже, поширена інформація є недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, зокрема, порочить його честь і гідність.

У відзиві на позов та додаткових поясненнях відповідач проти заявленого позову повністю заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні.

При цьому посилався на те, що позивачем не доведено, що власником веб-сайту за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 є ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) і що саме товариством було розповсюджено оспорювану інформацію, адже ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) не є автором передачі «Секретні матеріали», оскільки виробником передачі є ТОВ ТВК «Пілот Продакшн».

Крім того, вказав на те, що позивачем не зазначено конкретну інформацію, фрази сюжету, розміщеного в мережі Інтернет, які він вважає недостовірними та просить спростувати і яким це чином порушує його особисті немайнові права, при тому, що наведена у сюжеті інформація базувалась на озвученій начальником управління прокуратури Дніпровської області Олександром Панченком інформації під час брифінгу з деталями, наведеними в сюжеті, розміщеному за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1.

Також, зазначив, що інформація, поширена в сюжеті, міститься також в інших перевірених ЗМІ, зокрема, ТСН, Телеканал 112, газета «Факти та рекомендації», gazeta.ua.

У відповіді на відзив позивач наполягав на задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідачем є саме ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV), а не ТОВ ТВК «Пілот Продакшн», котре згідно умов укладеного між товариствами договору самостійно контролює та забезпечує дотримання приписів чинного законодавства при виробництві передачі (аудіовізуального твору), а не як при трансляції, адже трансляцію здійснює ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV).

Крім того, в котре з посиланням на практику ЄСПЛ, вказав на порушення відповідачем презумпції невинуватості.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 17.05.2019 року відкрито провадження у справі з призначенням розгляду в порядку загального позовного провадження у цивільній справі з проведенням підготовчого судового засідання на 18.09.2019 року (а.с. 22-23).

Ухвалою від 18.09.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено судовий розгляд справи на 18.11.2019 року (а.с. 71).

18.11.2019 року справа не розглядалась, розгляд справи призначено на 24.02.2020 року (а.с. 78).

24.02.2020 року на задоволення клопотання представника позивача щодо надання часу на ознайомлення з долученими до матеріалів справи документами у справі оголошено перерву до 03.06.2020 року (а.с. 98).

В судовому засіданні позивач позов підтримав та просив суд його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Успенська Г.С. в судовому засіданні проти позову заперечила та просила суд відмовити у й ого задоволенні.

Заслухавши сторін, оглянувши фрагмент телевізійного ефіру на електронному носії, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Судом встановлено, що в мережі Інтернет на веб-порталі «Youtube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 12.12.2018 року в передачі «Секретний фронт» з 34 по 40 хвилини була поширена інформація відносно ОСОБА_1 .

Під час відтворення в судовому засіданні електронного носія CD фрагменту з вказаної передачі, судом було з`ясовано, що дійсно у передачі «Секретний фронт» містяться фрази «за повідомленням прокуратури 37-річний юрист з Дніпропетровська ОСОБА_1 два роки тому застрахував власне життя на понад мільйон доларів, після чого загадково зник. За даними прокуратури, інсценувавши власну смерть, аферист хотів позбутися боргів», «матір ОСОБА_1 написала заяву до міліції, а згодом начебто упізнала тіло свого сина у трупі чоловіка, який потрапив під потяг».

Позивач вважає, що зазначена інформація є недостовірною, її поширення порочить його честь та гідність.

Оцінюючи вказану вище інформацію, суд приходить до наступного.

Матеріалами справи підтверджено, що матеріал був оприлюднений для доведення до широкого кола громадськості.

При цьому суд критично оцінює твердження відповідача про те, що останнім не було поширено вказаної інформації.

Так, ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ІСТV) згідно договору № 32763 про створення за замовленням і використання об`єктів права інтелектуальної власності та передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на них від 10.05.2017 року замовляло та зобов`язувалось прийняти і оплатити сценарій, твір (аудіовізуальний твір (телевізійна передача) під назвою «Секретний фронт») та права на них, створених ТОВ ТВК «Пілот Продакшн» (а.с. 30-36).

Заперечуючи проти позову, ТОВ «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ІСТV) з посиланням на положення ст. 48 Закону України «Про телебачення та радіомовлення», вказало, що усі передачі, які транслювались чи ретранслювались або була забезпечена їх трансляція чи ретрансляція у повній та незмінній формі повинні бути записані і зберігатись протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

Тобто, на думку суду, відповідач не заперечував виходу такої передачі в ефір, а лише послався на те, що копія запису не зберіглася. Відповідач не надав доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України про те, що відеозапис на наданому позивачем диску є сфальшованим. Також не надано будь - яких доказів про те, що запис сюжету було записано, але не випущено в ефір, а диск надано лише позивачу.

Навпаки, відповідач зазначав, що позивач до них звертався, проте, із заявою, а не скаргою, як того вимагає закон, а тому, оскільки від відповідача скарга на зміст передачі не надходила, зі сплином часу ефірна версія телевізійної передачі не зберіглась.

Окрім того, за клопотанням позивача, в судовому засіданні був оглянутий відеоматеріал передачі за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 12.12.2018 року, розміщений на офіційному сайті (ІСТV) із зазначенням його логотипу. Таким чином, суд надійшов до висновку про те, що позиція відповідача про те, що оспорювана інформація не була розповсюджена ним, ґрунтуються на припущеннях та не відповідають встановленим обставинам справи, а тому не приймається судом до уваги.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством ( ст. 201 ЦК України).

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких право на повагу до гідності та честі ( ст. 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п. 2 ст. 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. the United Kingdom» від 26.11.1991 року № 13585/88). У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (п. 46 рішення у справі «Газета «Україна-Центр» проти України» заява від 15.07.2010 року № 16695/04).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст має право на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації.

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Судом встановлено, що згідно листа Прокуратури Дніпропетровської області № 04/2/5-1480-19 від 02.08.2019 року 07.07.2015 року прес-службою прокуратури Дніпропетровської області було організовано брифінг начальника управління прокуратури Дніпропетровської області Олександра Панченка, під час якого останній проінформував присутніх представників засобів масової інформації про хід досудового розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому відносно чоловіка, який з метою отримання 10 млн. гривень страхових виплат інсценував власну смерть. У той же день на офіційному веб-сайті прокуратури області було розміщене інформаційне повідомлення про проведений брифінг. Крім того, даним листом повідомлено, що за результатами досудового розслідування 27.11.2015 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська направлено у порядку ст. 291 КПК України обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12013042020000317 відносно вказаного вище громадянина, його матері та сестри за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК України. Судовий розгляд обвинувального акту на теперішній час триває.

Вказане, на думку суду, спростовує твердження позивача, котрим він обґрунтовував свій позов про те, що кримінальні провадження проти нього та його матері закриті.

Крім того, в сюжеті весь час іде відсилка на те, що інформація подається за даними прокуратури, тобто не йдеться та не стверджується про винуватість у вчиненні кримінального правопорушення позивачем, а в контексті самої тематики сюжету, є оціночними судженнями, сформованими за наслідками дій позивача, тобто є оцінкою дій. Вказані висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями. Крім того, оспорювана інформація не була спотвореною за змістом.

До того ж, як вбачається з матеріалів справи, інформація, поширена в сюжеті, була розповсюджена також в інших ЗМІ, зокрема, 112.ua, газета «Факти та рекомендації», gazeta.ua (а.с. 37-40).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства є, зокрема, визначена ст. 12 ЦПК України змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорювань право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнані права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом з тим, слід зазначити, що в судовому засіданні не знайшли підтвердження а ні підстави для звернення до суду за захистом свого цивільного права через його порушення, невизнання або оспорювання, як і сам факт порушення, невизнання або оспорювання права, свобод чи законних інтересів, а ні посилання позивача на обґрунтування своїх правових вимог.

Тому, суд вважає, що вказана вище інформація не підлягає визнанню недостовірною та, як наслідок, спростуванню та публічному вибаченню за неї.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на зазначене, суд надходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 76-81, 141, 197-198, 200, 206, 259, 263-265, 352, 351 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна комерційна телерадіокомпанія» (ICTV) про захист честі та гідності, визнання інформації недостовірною та її спростування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суду м. Києва. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко