ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2020 р. Справа№ 910/11131/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 18.06.2020

розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 (повний текст рішення складено 08.01.2020)

у справі №910/11131/19 (суддя - Стасюк С.В.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

про стягнення 397746,25 грн

1. Зміст позовних вимог та заперечень

У серпні 2019 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (надалі по тексту - відповідач) про стягнення за період з серпня 2018 року по травень 2019 року 397746,25 грн з яких заборгованість за договором у розмірі 120601,58 грн, пеня у розмірі 17422,13 грн, штраф 10 % у розмірі 12060,16 грн, інфляційні втрати у розмірі 4619,64 грн, 3% річних у розмірі 1839,58 грн та неустойка за неповернення майна в сумі 241203,16 грн

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №139-10 від 01.10.2010 в частині здійснення своєчасної орендної плати за фактичне використання об`єкту оренди до моменту його повернення орендодавцю.

Відповідач у відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що відповідач протягом спірного періоду не користувався орендованим майном. Орендоване майно повернуто позивачу у травні 2016 року.

У відповідь на відзив, позивач вказав, що твердження відповідача про звільнення орендованого майна у травні 2016 року не відповідають дійсності, оскільки матеріали справи містять Акт приймання-передачі (повернення) майна до Договору оренди нерухомого майна від 01.10.2010 № 139-10 з якого вбачається, що орендоване майно було повернуто позивачу 11.05.2019.

2. Фактичні обставини, встановлені місцевим та апеляційним судом

01.10.2010 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності №139-10, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування без права передачі в суборенду, приватизації та переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - 1/8 частину вежі радіорелейного зв`язку (далі - майно), що обліковується на балансі Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку ДТГО «Південно-Західна залізниця» (балансоутримувач) та розміщене за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, провулок Урожайний, буд. 8-а, вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 31.05.2010 і становить за незалежною оцінкою 142089,38 грн

На виконання Договору 01.10.2010 сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі.

Згідно з п. 1.2 Договору майно передається в оренду для розміщення антен стільникового мобільного зв`язку.

Відповідно до п.3.1. договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 з урахуванням змін і доповнень до неї і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - липень 2010р. 3509,61грн Орендна плата за перший місяць оренди - жовтень 2010р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень, вересень, жовтень 2010р.

Згідно з п.3.2. договору нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

Відповідно до п.3.3. договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п.3.5. договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від Сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до п.3.6. договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Згідно з п. 3.7. договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.

Відповідно до п.3.8. договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості.

Згідно з п. 3.11. договору у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Відповідно до п. 10.1 Договору № 139-10 від 01.10.2010 цей Договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 01.10.2010 до 29.09.2013 включно.

Після закінчення терміну дії договору, питання продовження договору на новий термін вирішується у відповідності до вимог чинного законодавства, діючого на момент закінчення договору, за умови належного виконання орендарем умов договору при обов`язковій наявності письмової згоди балансоутримувача та дозволу органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди (п.10.4 договору).

Відповідно до п.10.9-10.10 договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох днів повертається орендарем балансоутримувачу. Майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.

Пунктом 10.11 договору передбачено, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

У подальшому між сторонами було укладено ряд додаткових угод до договору №139-10 від 01.10.2010, якими вносились зміни та доповнення до вказаного договору, а саме: Угода від 18.12.2012 (про внесення змін до п. 3.1 договору оренди щодо розміру орендної плати); Угода від 04.12.2013 (про продовження строку дії договору до 29.09.2014, про зміну розміру орендної плати); Угода від 12.11.2014 (про продовження строку дії договору до 01.04.2015); Угода від 01.04.2015 (про продовження строку дії договору до 01.08.2015); Угода від 28.09.2015 (про продовження строку дії договору до 31.12.2015).

Угодою від 28.09.2015 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області та відповідачем була укладена угода до Договору №139-10 від 01.10.2010, якою строк дії вказаного договору оренди було продовжено до 31.12.2015.

22.03.2016 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, укладено додатковий договір до договору №139-10 від 01.10.2010.

Відповідно до п.1 додаткового договору сторони встановили, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 01.10.2010 №139-10 є ПАТ «Укрзалізниця» та згідно з п. 2 договору останнє набуває всіх прав та обов`язків за Договором № 139-10 від 01.10.2010.

Згідно з п. 3 Додаткового договору від 22.03.2016 до договору № 139-10 від 01.10.2010 сторони дійшли згоди викласти відповідні пункти вказаного договору оренди у наступній редакції:

п. 3.1 «Орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, за базовий місяць розрахунку - листопад 2015 року становить 8572,68 грн (без ПДВ). Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2015 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Відповідно до Закону України від 25.12.2015 Про Державний бюджет України, п. 9 Прикінцевих положень на 2016 рік призупинено дію норми ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині індексації орендної плати, індексація орендної плати за цим договором у 2016 році призупиняється».

п. 3.6 «Орендна плата 100% перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця. Одержувач коштів - ПАТ «Укрзалізниця»/філія «Південно-Західна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця»/Ніжинська дистанція сигналізації та зв`язку, код ЄДРПОУ одержувача - 40081221, банк одержувача - ТВБВ №10024/0281 філії - Чернігвське обласне управління «Ощадбанк», МФО 353553, №рахунку НОМЕР_1 не пізніше 10 числа наступного за звітним».

Відповідно до додаткового договору від 22.03.2016 сторони погодили п.10.1 викласти в наступній редакції: «Цей договір діє з 01.12.2015 по 31.05.2016 включно».

Відповідно до додатку №1 до додаткового договору від 22.03.2016 до договору № 139-10 від 01.10.2010 орендна плата за базовий місяць оренди (листопад 2015 року) становить 8 572,68 грн (без ПДВ).

22.03.2016 між сторонами складено акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - 1/8 частину вежі радіорелейного зв`язку (майно), що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, провулок Урожайний, буд. 8-а, площею 12,5 кв.м., вартість якого визначена згідно висновком про вартість майна станом на 30.09.2013 і становить 143138,97 грн

Додатковим договором до договору оренди нерухомого майна №139-10 від 29.07.2016 сторони погодили, що строк дії Договору №139-10 від 01.10.2010 встановлений з 01.06.2016 по 31.07.2016.

Додатковим договором до договору оренди нерухомого майна №139-10 від 17.11.2016 сторони погодили, що строк дії Договору №139-10 від 01.10.2010 встановлений з 01.08.2016 по 31.12.2016.

23.05.2016 відповідач направив позивачеві лист №15/ЦТУ/80, в якому просив дозвіл на допуск на територію підприємства для своїх співробітників, а також дозвіл на в`їзд автомобілів для вивезення обладнання в зв`язку з виробничою необхідністю.

В подальшому в своєму листі від 16.09.2016, відповідач просив розглянути можливість внесення змін до вже існуючого договору оренди або укладення нових договорів оренди на об`єкти оренди в зв`язку з зацікавленістю відповідача у продовженні орендних правовідносин.

08.11.2016 листом №16/ЦТУ/196 відповідач просив позивача прийняти відповідне рішення про укладення нового договору оренди та переглянути ціну оренди по договору №139-10 від 01.10.2010.

12.12.2016 позивач направив на адресу відповідача лист-відповідь №НЗ-1-4/2583, в якому повідомив, що відповідно до діючого законодавства у позивача відсутня можливість укласти новий договір оренди, а в частині зміни ціни оренди необхідно звернутись до ПАТ «Укрзалізниця» та отримавши дозвіл укласти додатковий договір.

В подальшому відповідач неодноразово звертався з листами до позивача про продовження дії договору від 01.10.2010 №139-10.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2017 у справі №910/11067/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 160888,96 грн за період з червня 2016 року по травень 2017 року позовні вимоги задоволено повністю.

Місцевий суд під час розгляду справи №910/11067/17 дійшов висновку, що з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів наявності заперечень орендодавця про припинення дії договору №139-10 від 01.10.2010 протягом одного місяця після закінчення терміну його дії (31.12.2016), договір №139-10 від 01.10.2010 був продовжений на підставі ч. 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

25.06.2018 позивач звернувся до відповідача з листом №1326, в якому повідомив про наявність заборгованості зі сплати оренди за спірним договором.

При цьому, відповідно до вказаного листа плата за користування майном не вносилась більше 3 місяців, в зв`язку з чим позивач повідомив про розірвання договору оренди та вимагав сплатити заборгованість за договором оренди №139-10 від 01.10.2010; демонтувати обладнання з об`єкту оренди; повернути об`єкт оренди позивачеві та направити на адресу позивача акт приймання-передачі майна з оренди.

Вказаний лист відповідач отримав 02.07.2018, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, долученого до матеріалів справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11490/18 позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення заборгованості та санкцій у розмірі 229246,66 грн у зв`язку з неналежною сплатою платежів по договору оренди №139-10 від 01.10.2010, задоволено частково. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» повернути Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» орендоване майно, а саме: 1/8 частина вежі радіорелейного зв`язку, що розміщене за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, пров. Урожайний, 8-а, із підписанням акту приймання-передачі про повернення майна. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» 165263,04 грн заборгованості, 10943,18 грн пені, 16526,30 грн штрафу, 6271,07 грн інфляційних втрат, 2681,89 грн трьох процентів річних, 20470,32 грн неустойки, а також 5094,34 грн судового збору.

При розгляді справи №910/11490/18 судом встановлено, що в спірний період з червня 2017 року по грудень 2017 року та з січня 2018 року по липень 2018 року позивачем були нараховані відповідачу до сплати 165263,04 грн орендної плати. У визначений строк відповідач заборгованість не погасив, доказів погашення цієї суми заборгованості на час винесення рішення у справі відповідач суду не надав. Розрахунок заборгованості судом перевірено та встановлено, що останній проведено позивачем у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та чинного законодавства.

11.05.2019 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» був складений та підписаний обома сторонами акт приймання-передачі (повернення) майна до Договору оренди нерухомого майна від 01.10.2010 №139-10, відповідно до якого орендар передав, а балансоутримувач прийняв зі строкового платного користування нерухоме майно - 1/8 частини вежі радіорелейного зв`язку, що розміщене за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, пров. Урожайний, 8а.

В пункті 2 цього акту сторони погодили, що у орендаря станом на дату підписання акту існує заборгованість перед орендодавцем по орендній платі за договором оренди №139-10 від 01.10.2010.

31.05.2019 позивач направив на адресу відповідача претензію №НЮ-16-68/19п, в якій пропонував протягом 10 днів сплатити суму боргу з урахуванням пені та штрафу, що разом складає 366919,83 грн за користування об`єктом оренди до 11.05.2019 на розрахунковий рахунок регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» та надати відповідь в установлений законодавством термін.

Зазначена претензія отримана відповідачем 11.06.2019, про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу, долученого до матеріалів справи.

07.11.2019 виробничий підрозділ Ніжинської дистанції сигналізації та зв`язку регіональної філії «Південно-західної залізниці» Акціонерного товариства «Українська залізниця» направив на адресу відповідача лист, в якому просив погасити заборгованість за договором оренди №139-10 від 01.10.2010 станом на 30.09.2019 в сумі 285864,62 грн.

Як стверджує позивач, в результаті невиконання відповідачем його зобов`язань за договором у відповідача утворилася заборгованість по сплаті орендної плати за серпень - грудень 2018 року та січень - травень 2019 року у загальному розмірі 120601,58 грн.

На підставі п. 3.7, 3.8 договору позивачем здійснено нарахування пені у сумі 17422,13 грн та 10 % штрафу розмірі 12060,16 грн та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував 3% річних у сумі 1839,58 грн та інфляційні втрати у сумі 4619,64 грн.

Окрім того, позивачем заявлені до відповідача вимоги про стягнення неустойки у розмірі 241 203,16 грн на підставі ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України.

3. Короткий зміст рішення місцевого суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/11131/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» 241203,16 грн неустойки за неповернення майна, 3618,05 грн судового збору. У іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач після закінчення строку дії договору №139-10 від 01.10.2010 не повернув позивачу майно з орендного користування, а повернув його лише 11.05.2019, що підтверджується актом приймання-передачі (повернення).

При цьому, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача боргу по орендній платі у сумі 120 601,58 грн за договором №139-10 оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності від 01.10.2010, оскільки це є притягнення відповідача до подвійної юридичної відповідальності за одне й теж саме правопорушення.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення позову у відповідній частині, не підлягають задоволенню і позовні вимоги у частині щодо стягнення нарахованих позивачем пені у сумі 17422,13 грн та 10 % штрафу розмірі 12060,16 грн, 3% річних у сумі 1839,58 грн та інфляційних втрат у сумі 4619,64 грн.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/11131/19 і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об`єктивно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, таке рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.

Відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, п.3.11 договору.

Одночасно відповідач наголошує на тому, що орендна плата, яка має сплачуватись до моменту фактичного повернення майна з оренди, не є штрафною санкцією або мірою відповідальності.

Крім цього, відповідно до п. п. 3.7, 3.8 договору відповідач має право стягувати пеню та штраф, це не суперечить закону.

Позивач посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що орендна плата, яка має сплачуватись до моменту фактичного повернення майна з оренди, не є штрафною санкцією або мірою відповідальності за договором оренди, а являється умовою користування орендованим майном.

5. Доводи учасників справи щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач проти задоволення скарги заперечив, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі відповідача, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача, а рішення місцевого суду від 10.12.2019 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Відповідач зазначає, що неодноразово звертався до позивача з листами, якими спочатку повідомляв балансоутримувача про намір демонтувати та вивезти власне обладнання, що знаходилось на об`єкті оренди, а потім з повідомленням про звільнення об`єкта оренди.

Крім цього відповідач зазначає, що направляв на адресу позивача два примірника акта приймання-передачі (повернення) майна та жодної відповіді позивач не надав.

Відповідач вважає, що нарахування одночасно орендної плати і неустойки позивачем є притягненням до подвійної відповідальності відповідача.

У відповідь на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача та зазначив, що обов`язок відповідача щодо сплати орендної плати за час користування об`єктом оренди до моменту його повернення, як і право позивача нарахування неустойки за неповернення об`єкту оренди відповідачем передбачено договором оренди та Цивільним кодексом України. Крім того, пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, тоді як в межах одного виду відповідальності може застосовуватись різні санкції.

6. Надходження апеляційної скарги та її розгляд апеляційним судом

У лютому 2020 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/11131/19, просило скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача 120601,58 грн заборгованості за договором, 17422,13 грн - пені, 12060,16 грн - штрафу 10%, 4619,64 грн - інфляційних витрат, 1839,58 грн - 3% річних, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2020 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2020 поновлено пропущений строк на звернення з апеляційною скаргою, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019, справу призначено до розгляду на 19.03.2020.

У зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. з 16.03.2020 на лікарняному, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.03.2020 у справі №910/11131/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю. прийнято до свого провадження справу №910/11131/19 та повідомлено учасників справи №910/11131/19, що 19.03.2020 розгляд справи не відбудеться в зв`язку з запобіганням поширенню на території України коронавірусу COVID-19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 призначено справу до розгляду на 18.06.2020.

01.06.2020 від відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача з урахуванням наявних в матеріалах справи документів та доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу позивача.

До початку розгляду справи по суті від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника та за наявними у матеріалах справи документами.

В судове засідання 18.06.2020 з`явився представник позивача.

Представник Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином. При цьому, як зазначалось вище у своєму клопотання, відповідач просив суд апеляційної інстанції справу розглядати без участі його представника.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представник відповідача, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення місцевого суду від 10.12.2019 у справі №910/11131/19 скасувати і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

7. Джерела права й акти їх застосування

Конституція України

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Господарський кодекс України

Згідно з ч. 1,2,7 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч.ч. 3 та 7 ст. 179 Господарського кодексу України, укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачає, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Цивільний кодекс України

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Господарський процесуальний кодекс України.

За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8. Позиція апеляційного суду

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Матеріалами справи підтверджується факт укладання між позивачем та відповідачем договору №139-10 від 01.10.2010, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - 1/8 частину вежі радіорелейного зв`язку (майно), яке розміщене за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, провулок Урожайний, буд. 8-а. На виконання договору сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни, а також змінено орендодавця на ПАТ «Укрзалізниця».

Як встановлено Господарським судом міста Києва при розгляді справи №910/11067/17, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів наявності заперечень орендодавця про припинення дії договору №139-10 від 01.10.2010 протягом одного місяця після закінчення терміну його дії (31.12.2015), суд дійшов висновку, що договір був продовжений на підставі ч. 1 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При розгляді справи №910/11490/18 Господарським судом міста Києва встановлено, що позивач звернувся до відповідача з листом від 25.06.2018 № 1326 про відмову від договору та про повернення орендованого майна протягом 3х-днів з моменту отримання цього листа, що був отриманий відповідачем 02.07.2018.

Беручи до уваги, що Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" відмовилося від договору листом від 25.06.2018, останній має право на підставі ст. 782 Цивільного кодексу України вимагати повернення майна, у зв`язку з чим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/11490/18 зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Телесистеми України" повернути Публічному акціонерному товаристві "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" орендоване майно, а саме: 1/8 частина вежі радіорелейного зв`язку, що розміщене за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, пров. Урожайний, 8-а, із підписанням акту приймання-передачі про повернення майна.

Встановлені обставини згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказуванню та є приюдиційними у даній справі.

Тобто, строк дії договору №139-10 від 01.10.2010 припинився 02.07.2018, вказані обставини встановлені судом у справі №910/11490/18.

Водночас, за змістом ч. 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Судом встановлено, що 11.05.2019 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/11490/18 відповідач повернув відповідачу орендоване майно, що підтверджується актом приймання-передачі (повернення) від 11.05.2019 до договору оренди нерухомого майна №139-10 від 01.10.2010.

Відповідно до п. 3.11. договору сторони домовились, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Тобто, навіть після закінчення дії договору, відповідач зобов`язаний сплачувати на користь позивача орендну плату до моменту повернення майна за актом-приймання-передачі.

Таким чином, позивачем правомірно було нараховано до стягнення з відповідача орендну плату до підписання акта приймання-передачі.

Суд перевірив розрахунок орендної плати з урахуванням п. 3.3 договору оренди №139-10 від 01.10.2010 щодо порядку визначення орендної плати за кожний наступний місяць, та вважає його вірним.

Таким чином, заборгованість відповідача за договором за серпень - грудень 2018 року та січень - травень 2019 року у сумі 120601,58 грн, залишається непогашеною на даний час, позивачем належним чином відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України доведена і відповідачем не спростована, у зв`язку з чим дана позовна вимога про стягнення вищевказаних сум визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Позовні вимоги позивача про стягнення пені в сумі 17422,13 грн та 10% штрафу в розмірі 12060,16 грн підлягають задоволенню, оскільки, такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, що і передбачили сторони у п. п. 3.7, 3.8 договору.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань, чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 та від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Так, сторони передбачили у п. 3.7 договору, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати. Крім того, сторони передбачили, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10 % від суми заборгованості (п.3.8 договору).

Оскільки сторонами у п.3.7 та п.3.8 договору оренди визначено можливість одночасного стягнення пені та штрафу в розмірі 10%, тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача пені в сумі 17422,13 грн та 10 % штрафу в розмірі 12060,16 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок пені, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних витрат, наданий позивачем, судом перевірено та визнано обґрунтованим і арифметично правильним, а розмір є доведеним залученими позивачем до справи вищеописаними доказами, а також відсутністю їх спростування з боку відповідача.

Щодо стягнення неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення неустойки за період з серпня по грудень 2018 року та з січня по травень 2019 року (11.05.2019) при цьому відмовляючи у стягненні орендної плати, за той же період, і як наслідок у стягнені пені, 10% штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції керувався тим, що одночасне стягнення орендної плати та неустойки у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої за прострочення повернення орендованого майна, за один і той же період користування наймачем орендованим майном (за період з дня припинення дії договору оренди до дня повернення орендованого майна за актом) є неможливим, оскільки є притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне й те саме правопорушення, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України. На підтвердження вказаної правової позиції, суд першої інстанції послався на судову практику у справах Верховного Суду №910/12949/16 та 906/1037/19.

На переконання суду апеляційної інстанції вказана практика Верховного Суду не може бути застосована, оскільки обставини справ №910/12949/16 та №906/1037/16 є відмінними від обставин у цій справі №910/11131/19, а саме: при досліджені матеріалів справ та договору оренди, судами зазначено, що позивач просить стягнути неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов`язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст.614 Цивільного кодексу України. Натомість у цій справі №910/11131/19 стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення передбачено умовами договору.

Отже, висновки у справах №910/12949/16 та №906/1037/16 були зроблені виходячи з інших, ніж у цій справі (№910/11131/19) обставин, у зв`язку з чим не можуть братися до уваги, що не було враховано судом першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 10.11 договору сторони домовилися, що уразі невиконання орендарем обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Отже сторони даної справи, керуючись закріпленим статтями Цивільного кодексу України принципом свободи договору, самостійно врегулювали свої відносини при визначенні такої умови договору як повернення орендованого майна та узгодили у п. 10.11 договору умови виникнення у орендодавця права на стягнення неустойки за час прострочення, що узгоджується та відповідає змісту свободи договору, яка є основною із засад цивільного законодавства.

Таким чином, виходячи з норм ст. 627 Цивільного кодексу України, якою визначено, що сторони вільні у визначенні умов договору, враховуючи, що вказаний пункт договору сторонами не змінювався, а тому є обов`язковим до виконання сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за серпень - грудень 2018 року та січень - травень 2019 року за період неповернення об`єкту оренди є обґрунтованими, позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 241 203,16грн. Суд перевірив розрахунок неустойки та вважає його вірним.

9. Висновки апеляційного суду

На підставі вищевикладеного, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що викладені позивачем доводи в обґрунтування апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, внаслідок чого апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 скасуванню в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 120 601,58 грн, пені у розмірі 17 422,13 грн, штрафу 10 % у розмірі 12 060,16 грн, інфляційних втрат у розмірі 4 619,64 грн, 3% річних у розмірі 1 839,58 грн.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача 241 203, 16 грн неустойки за неповернення майна, рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/11131/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/11131/19 скасувати в частині відмови у стягненні з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" заборгованісті за договором у розмірі 120 601,58 грн, пені у розмірі 17 422, 13 грн, штрафу 10 % у розмірі 12 060, 16 грн, інфляційних втрат у розмірі 4 619, 64 грн, 3% річних у розмірі 1 839, 58 грн.

3. В цій частині прийняти нове рішення суду, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, Русанівський Бульвар, будинок 7, ідентифікаційний код 22599262) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, ідентифікаційний код 40075815) заборгованість за договором у розмірі 120 601 (сто двадцять тисяч шістсот одну) грн 58 коп, пеню у розмірі 17 422 (сімнадцять тисяч чотириста двадцять дві) грн 13 коп, штраф 10% у розмірі 12 060 (дванадцять тисяч шістдесят) грн 16 коп, інфляційні витрати у розмірі 4 619 (чотири тисячі шістсот дев`ятнадцять) грн 64 коп, 3% річних у розмірі 1 839 (одна тисяча вісімсот тридцять дев`ять) грн 58 коп.

5. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2019 у справі №910/11131/19 залишити без змін.

6. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Телесистеми України" (02154, м. Київ, Русанівський Бульвар, будинок 7, ідентифікаційний код 22599262) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ідентифікаційний код 40075815) 2 348 (дві тисячі двісті сорок вісім ) грн. 14 коп судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 8 949 (вісім тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) грн 29 коп судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

7. Видачу наказів у справі №910/11131/19 доручити Господарському суду міста Києва.

8. Матеріали справи №910/11131/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

9. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 06.07.2020

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

Є.Ю. Шаптала