ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2010 р. № 5020-3/311
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, суддіРазводової С.С.(доповідач),
суддівПлюшко І.А., Бернацької Ж.О.
розглянувши касаційну скаргу СПД ФО –ОСОБА_4
нарішення господарського суду м. Севастополя від 14.12.09р.
у справі№ 5020-3/311
за позовом СПД ФО –ОСОБА_5
до СПД ФО –ОСОБА_4
третя особаОСОБА_6
провизнання договору недійсним
За участю представників сторін
від позивача не з'явилися,
від відповідача не з'явилися,
від третьої особи не з'явилися
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду м. Севастополя з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, про визнання недійсним договору позики.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 14.12.2009 року у справі № 5020-3/311 (суддя Головко В.О.) відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду першої інстанції, СПД ФО –ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду м. Севастополя від 14.12.09р. змінити, посилаючись на порушення та невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 01.10.2007 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Позичальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Позикодавець) укладений договір позики (далі по тексту –Договір), згідно з умовами якого Позикодавець передає Позичальникові у власність грошові кошти в сумі 7000000,00 грн. (сім мільйонів гривень 00 копійок), а Позичальник зобов’язується повернути Позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики).
На дату укладання Договору, виходячи з офіційного курсу української гривні стосовно долара США установленого Національним банком України, що становить 5,05 грн. за 1 долар США, сума позики еквівалентна 1 386 138,61 доларів США.
Згідно п. 5 Договору позичальник зобов’язаний повернути Позикодавцеві позику (кошти в тій же сумі, що були передані йому Позикодавцем) у строк до 30 червня 2008 року.
Відповідно до п.п. 11, 12 Договору, позика вважається повернутою в момент безпосередньої передачі коштів Позикодавцеві або зарахування грошової суми, що була отримана, на його банківський рахунок. Позикодавець зобов’язаний видати Позичальникові розписку на підтвердження факту повернення позики та (або) передати свій екземпляр оригіналу цього договору та оригінал розписки, за якою гроші були отримані Позичальником. Знаходження у Позичальника двох екземплярів договору та (або) оригіналу розписки про отримання грошей Позичальником є доказом повернення позики.
З розписки, яка видана ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_5 повернув борг за договором позики у сумі 7000000,00 грн., тобто виконав зобов’язання у повному обсязі.
Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, з метою забезпечення виконання зобов’язань Боржника перед Заставодержателем за договором позики, укладеним між Заставодержателем як кредитором (позикодавцем) та Боржником (як позичальником) 01.10.2007, між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (заставодержатель), Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (заставодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (боржник) 01.10.2007 був укладений договір застави частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (далі –Договір застави,
Згідно положень зазначеного Договору застави Боржник отримав від Заставодержателя позику у сумі 7000000,00 грн. та зобов’язався повернути борг у термін до 30.06.2008, а Заставодавець передав у заставу належні йому майнові права –частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий берег".
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.
Частинами 2 та 3 статті 215 Цивільного кодексу України унормовано, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на діюче законодавство, повинен установити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання установленої форми угоди; правоздатність сторін по угодах; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (пункт 1 Роз'яснення).
Правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.
Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону встановлені в параграфі 2 глави 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, є:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 Цивільного кодексу України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З огляду на викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив, що враховуючи умови спірного договору позики (пункт 4 Договору), належним доказом, що підтверджує факт передачі ОСОБА_4 ОСОБА_5 позики у вигляді грошей в сумі 7000000,00 грн., є розписка.
Згідно пункту 12 Договору позики, оригінал розписки підлягає передачі Позичальникові (ОСОБА_5В.).
Відповідно до тверджень відповідача грошові кошти, які надавалися ним у позику ОСОБА_5, повернуті.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у ОСОБА_5 має бути два екземпляра договору позики та (або) оригінал розписки про отримання грошей від ОСОБА_4, оскільки саме такі документи, згідно з пунктом 12 Договору, є доказами повернення позики.
Проте, суд зазначив, що згідно пояснень ОСОБА_5 останній не має жодних оригіналів документів, що стосуються спірного правочину: ані екземпляру договору позики, ані розписки, та ніколи їх не мав, а тому вказане свідчить про неукладеність договору позики.
Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Суд підставно дійшов висновку про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту передачі грошей (позики) ОСОБА_4 ОСОБА_5, як і факту їх повернення ОСОБА_5 ОСОБА_4
На підставі викладеного судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що договір позики від 01.10.2007 є неукладеним.
Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину, правочин, який не вчинено, не може бути визнаний недійсним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.
Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, відповідає нормам матеріального і процесуального права та підстав для його зміни або скасування не має.
Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1115, 1117 , 1119 - 11111, Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу СПД ФО –ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду м. Севастополя від 14.12.09р. по справі № 5020-3/311 залишити без змін.
Постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя С.С. Разводова
Судді І.А. Плюшко
Ж.О. Бернацька