Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 521/5652/16-ц

провадження № 61-43967св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року, ухвалене у складі судді Гуревського В. К. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2018 року, прийняту у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»),

ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим.

Позовна заява мотивована тим, що 23 листопада 2006 року між

ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11082693000, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 197 285 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 808 246 ,26 грн, зі сплатою процентів у розмірі 8,99% річних терміном з 23 листопада 2006 року по 23 листопада 2016 року. Згодом, на підставі додаткової угоди від 11 січня 2011 року № 3, цей строк було продовжено до 23 листопада 2028 року.

Вказував, що 23 листопада 2006 року між ним та банком укладено договір поруки № 63906, за умовами якого він поручився за виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань у повному обсязі, в солідарному з позичальником порядку.

Посилаючись на довідку - розрахунок заборгованості по процентам за користування кредитом, надану банком, стверджував, що з 31 липня

2008 року, процентна ставка у розрахунку вказується у розмірі 17,98%, тобто у двічі більше, ніж визначено договором - 8,99%. Вважав, що банк не повідомив його, щодо суттєвих змін умов кредитного договору та не надав суду докази на підтвердження виконання пункту 9.2 кредитного договору.

Посилаючись на положення пункту 2.1. договору поруки, вказував, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, що є підставою для застосування положення частини першої статті 559 ЦК України.

За умовами кредитного договору, з наступними змінами відповідно до додаткових угод № 1 від 09 лютого 2009 року, № 2 від 13 травня 2010 року,

№ 3 від 11 лютого 2011 року, сторони встановили строк кредитування, а позичальник та поручитель зобов`язалися повернути суму кредиту з відповідними процентами до 23 листопада 2028 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів, який є невід`ємною частиною кредитного договору. Пунктом 1.1. додаткової угоди № 2

від 13 травня 2010 року до кредитного договору, визначено день сплати ануїтетного платежу 10 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов`язаний сплатити ануїтетний платіж.

Вказував, що заборгованість, у зв`язку з несплатою позичальником поточних щомісячних платежів із погашення кредиту та процентів за користування ним виникла з 10 липня 2014 року.

У зв`язку з порушенням позичальником графіка погашення платежів та виникнення заборгованості за кредитним договором, банк використав передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 11.1. кредитного договору право на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши 07 квітня 2015 року вимогу позичальнику та поручителю про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів.

При цьому позов про стягнення заборгованості за кредитним договором банк подав до суду 22 червня 2015 року.

Оскільки заборгованість із поточних щомісячних платежів щодо погашення кредиту та процентів за користування ним виникла у позичальника перед банком з 10 липня 2014 року, банк повинен був йому направити вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів, не пізніше 10 січня 2015 року.

Остаточно уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати поруку, укладену згідно договору поруки від 23 листопада 2006 року № 63906 між банком та ним, припиненою з моменту змін умов основного договору, а саме: з

31 липня 2008 року та у зв`язку з порушенням ПАТ «УкрСиббанк» шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано поруку за договором поруки № 63906, укладеним 23 листопада

2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , припиненою з моменту змін умов основного договору, а саме - з 31 липня 2008 року та у зв`язку з порушенням ПАТ «УкрСиббанк» шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

ішення суду мотивоване тим, що збільшення банком розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку без дотримання передбаченої пунктом 9.2 кредитного договору процедури розцінюється, як зміна умов основного зобов`язання, яка потягла збільшення обсягу відповідальності поручителя. Оскільки зміна процентної ставки в сторону збільшення відбулася вперше 31 липня 2008 року, тому поруку необхідно вважати припиненою саме з цієї дати.

Крім того, суд встановив, що станом на 10 липня 2014 року у позичальника виникла заборгованість з повернення кредиту щомісячними платежами. Спростовуючи доводи банку про те, що 07 квітня 2015 року ним направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, суд встановив, що боржник не отримував такого повідомлення, а банк на виконання вимог пункту 11.2 кредитного договору, доказів направлення та отримання повідомлення не надав. Натомість із позовом до боржника та поручителя про стягнення боргу банк звернувся 22 червня 2015 року, а тому в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» залишено без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про те, що банк в односторонньому порядку підвищив проценту ставку, визначену договором, без виконання вимог пункту 9.2 кредитного договору, що є підставою для застосування положення частини першої статті 559

ЦК України.

Крім того, оскільки з 10 липня 2014 року виникло прострочення заборгованості за кредитним договором, тому відповідно до статті 261

ЦК України почався перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом, при цьому належних та допустимих доказів на підтвердження направлення позичальнику вимоги банк не надав, а до суду з позовом звернувся поза межами строку, визначеного частиною четвертою статті 559 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2018 року ПАТ «Укрсиббанк» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 липня

2018 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій є суперечливими.

Банк вказує, що для застосування положення частини першої статті 559

ЦК України зобов`язання повинно бути змінено, що в даному випадку не відбулося. Порядок зміни відсоткової ставки є погодженим. В умовах кредитного договору порядок зміни відсоткової ставки зафіксований, відомий поручителю і він надав згоду відповідати за зобов`язаннями які виникнуть у майбутньому з первісних умов кредитного договору, а отже погодився з тим, що відсоткова ставка може бути змінена за умовами кредитного договору.

Крім того, поручитель підписав додаткові угоди від 13 травня 2010 року № 1 та від 11 січня 2011 року № 3 відповідно до умов яких надав згоду відповідати за зобов`язаннями боржника перед банком, що виникли з кредитного договору, існують в теперішній час і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Посилаючись на положення статті 1056-1 ЦК України, вказує, що даною нормою заборонено збільшення відсоткової ставки в односторонньому порядку і така заборона набрала законної сили з 10 січня 2009 року, а суди попередніх інстанцій застосували її з 31 липня 2008 року, тому висновки сформовано з неправильним застосуванням статті 1056-1 та частини першої статті 5 ЦК України, оскільки, в даному випадку, закон зворотної сили не має.

Вважає неправильними висновки судів про те, що шестимісячний строк на пред`явлення вимоги до поручителя (щодо всіх вимог) почав свій перебіг з дня виникнення прострочення (з дня невиконання зобов`язання), оскільки за приписами частини четвертої статті 559 ЦК України строк на пред`явлення вимог до поручителя починає свій перебіг щодо кожного щомісячного зобов`язання окремо, а щодо всіх вимог з моменту зміни строку/дати повернення кредиту в повному обсязі.

Стверджує, що суди попередніх інстанцій не досліджували питання, коли саме настав строк виконання основного зобов`язання та чи був він змінений на підставі відповідної письмової згоди.

Вказує, що суди не надали оцінку тому, що позивач у своїй заяві про зміну предмету позову визнавав факт направлення банком у квітні 2015 року вимоги про дострокове повернення кредиту.

Крім того, банк вважав, що підстави для припинення поруки, визначені частинами першою, четвертою статті 559 ЦК України, є взаємовиключними, та не можуть бути застосовані одночасно.

Відзив на касаційну скаргу, у встановлений судом строк не подано

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2019 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу з Малиновського районного суду м. Одеси.

У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

У квітні 2020 року справу № 521/5652/16-ц передано судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 23 листопада 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11082693000 у

сумі 197 285 швейцарських франків.

Згідно умов пункту 1.1 кредитного договору банк зобов`язався надати

ОСОБА_2 кредит в іноземній валюті в сумі 197 285 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 808 246,26 грн, терміном з 23 листопада 2006 року по 23 листопада 2016 року.

Відповідно до пункту 1.2.2. кредитного договору ОСОБА_2 зобов`язався повернути кошти банку в повному обсязі, в термін, не пізніше 23 листопада 2016 року.

Згідно пункту 1.3.1. кредитного договору, за використання кредитних коштів встановлюється процентна ставка 8,99% річних.

Пунктом 1.3.2 кредитного договору передбачено, що новий розмір процентної ставки за користування кредитом може бути встановлений у разі настання будь-якої із обставин, передбачених частиною першою пункту 9.2 договору.

Відповідно пункту 9.2 договору про надання споживчого кредиту банк протягом дії цього договору, відповідно до умов пункту 1.3.1 може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання будь-якої із наступних обставин:

а) порушення позичальником кредитної дисципліни (неналежного виконання умов цього договору та/або умов договорів, за яким надано забезпечення виконання зобов`язань позичальника за цим договором); та/або

б) погіршення фінансового стану позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, тощо, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто, своєчасного погашення заборгованості та/або виконання інших зобов`язань, передбачених цим договором; та/або

в) здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу гривні до курсу долара США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом гривні до долара США, установленого НБУ на дату укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки; підвищення ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на 3 (три) відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки, та/або

г) звільнення позичальника з основного місця роботи.

Також у пункті 9.2 договору про надання споживчого кредиту сторони погодили порядок збільшення розміру процентної ставки за договором, а саме: банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє позичальника про новий розмір процентної ставки із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у розділі 12 цього договору. Такий розмір процентної ставки за цим договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні банку до позичальника без укладення сторонами відповідної угоди про внесення змін до цього договору. У разі незгоди із встановлювальним згідно умов цього пункту договору новим розміром процентної ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні банку, зобов`язується надати на зазначену у договорі адресу банку письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання такої відповіді банк набуває право дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісії у порядку, встановленому розділом 11 цього договору.

Сторони погодили, що факт неподання позичальником письмового повідомлення (відповіді) банку про його незгоду з такою новою процентною ставкою, вважається згодою на встановлення банком такого нового розміру процентної ставки з дати, що зазначена у повідомленні банку. Про збільшення процентної ставки банк у строк не пізніше ніж за 7 календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє позичальника, шляхом направлення йому письмового повідомлення поштою за адресою позичальника, яка вказана в розділі 12 цього договору. У такому повідомленні банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата, з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки.

ПАТ «УкрСиббанк» не надано доказів виконання вимог пункту 9.2 договору

№ 11082693000 від 23 листопада 2006 року щодо дотримання порядку зміни розміру процентної ставки.

Із довідки-розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом ОСОБА_2 , судами встановлено, що із 31 липня 2008 року, процентна ставка неодноразово зазначається як 17,98%.

Із 10 липня 2014 року у позичальника виникло прострочення заборгованості з повернення кредиту та сплати процентів.

Відповідно до пункту 9.4 договору про надання споживчого кредиту

№ 11082693000 від 23 листопада 2006 року зміни до договору оформлюються шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до нього, крім випадків, коли цим договором прямо передбачено, що зміни його умов не потребують укладення будь-яких додаткових угод.

За умовами додаткових угод від 09 лютого 2009 року № 1, від 13 травня

2010 року № 2, від 11 лютого 2011 року № 3, строк кредитування за договором № 11082693000 від 23 листопада 2006 року встановлено

по 23 листопада 2028 року.

Пунктом 1.1. додаткової угоди №2 від 13 травня 2010 року до кредитного договору, визначено день сплати ануїтетного платежу - 10 число кожного календарного місяця строку кредитування.

У забезпечення виконання зобов`язань щодо погашення кредиту, сплаті відсотків за користування кредитом, можливих штрафних санкцій, а також відшкодування збитків, пов`язаних із порушенням умов кредитного договору, згідно пункту 2.1 кредитного договору, банк 23 листопада 2006 року уклав з ОСОБА_1 договір поруки № 63906.

Відповідно до договору поруки поручитель поручився за виконання

ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань у повному обсязі, відповідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору поруки. У випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов`язань по кредитному договору поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед банком за невиконання умов договору в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Згідно із пунктом 1.2 договору поруки поручителю добре відомі всі умови основного договору № 11082693000 від 23 листопада 2006 року .

Відповідно до пункту 2.1 договору поруки кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (тут і далі у редакції Кодексу, яка діяла на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПАТ «Укрсиббанк» підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до частин першої-другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов`язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов`язання. Обсяг зобов`язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким встановлено обсяг зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Щодо припинення поруки на підставі частини 1 статті 559 ЦК України

Частиною 1 статті 559 ЦК України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Тобто, закон пов`язував припинення поруки, на підставі частини 1 статті 559 ЦК України (в редакції, на час виникнення спірних правовідносин), зі зміною основного зобов`язання за відсутності на це згоди поручителя та зумовленим такою зміною збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі зокрема, підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанови Верховного Суду України від 17 лютого

2016 року у справі № 6-3176цс15, від 23 грудня 2014 у справі № 3-196гс14,

від 20 лютого 2013 року у справі № 6-172цс12, від 21 травня 2012 року у справі № 6-18цс11, від 10 жовтня 2012 року у справі № 6-112цс12).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині визнання поруки припиненою внаслідок збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, суди попередніх інстанцій встановили, що банк, у відповідності до вимог пункту 1.1.3 кредитного договору від 23 листопада 2006 року, має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання будь-якої із обставин, зазначених у частині першій пункту 9.2 кредитного договору та в порядку передбаченому цим пунктом.

При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що саме по собі зазначення в наданому банком розрахунку заборгованості процентної ставки відмінної від вказаної у кредитному договорі, за відсутності відповідних рішень (наказів, розпоряджень) банку, додаткових угод та невизнання банком факту збільшення процентної ставки не може свідчити про зміну основного зобов`язання.

Розрахунок заборгованості має ґрунтуватися на відповідних умовах кредитного договору, юридично значимих діях сторін правочину та, за своїм призначенням, не є документом, який змінює зобов`язання сторін.

Таким чином, висновок судів про припинення поруки з підстав передбачених частиною першою статті 559 ЦК України є передчасним.

Щодо припинення поруки на підставі частини 4 статті 559 ЦК України

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції закону на момент виникнення співних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559

ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині припинення поруки внаслідок порушення банком шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261

ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом. Тобто банк мав протягом шести місяців, від дня настання строку виконання кожного зобов`язання (виникнення простроченої заборгованості за кредитним договором та за відсотками з 10 липня

2014 року), пред`явити вимоги до поручителя.

У своїй постанові від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12 (провадження 14-145цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

У справі, яка переглядається, згідно з умовами графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною договору про надання споживчого кредиту №11082693000, пунктом 1.1 додаткової угоди № 2 від 13 травня 2010 року до договору споживчого кредиту №11082693000 та пунктом 2.2 додаткової угоди №3 від 11 січня 2011 року до договору споживчого кредиту №11082693000 повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі 1 445 швейцарських франків у день сплати ануїтетного платежу. День сплати ануїтетного платежу 10 число кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов`язався сплатити ануїтетний платіж.

Відповідно до пункту 1.3 договору поруки, пункту 2 додаткової угоди № 1

від 13 травня 2010 року до договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основаної суми боргу (в тому числі кредиту, регресу), сплату процентів, комісії, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен здійснювати кожного місяця, а за договором поруки поручитель відповідає у такому ж розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як установлено кредитним договором, то з часу несплати кожного з платежів починається перебіг та обчислення установленого частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

Якщо банк пред`явив вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, то в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Таким чином, аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції врахував, що кредитним договором та додатковими угодами до нього, укладеним між

ПАТ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 , передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів, а за договором поруки відповідальність поручителя, встановлена у такому розмірі, порядку як у кредитному договорі.

Судами встановлено, що останній платіж за кредитним договором позичальником внесено 10 червня 2014 року, а з позовом до суду про стягнення боргу з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 банк звернувся 22 червня

2015 року.

Крім того в матеріалах справи наявна вимога банку від 03 квітня 2015 року на адресу поручителя - ОСОБА_1 про повернення кредиту в повному обсязі і нарахованих процентів (том 1 а.с.86).

При цьому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, пославшись на положення пункту 11.1 кредитного договору дійшов висновку про те, що позичальник ОСОБА_2 вимоги банку про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів не отримував, а банком не доведено як факт повідомлення ОСОБА_2 про вимоги банку так і факт отримання вимоги позичальником та поручителем. Суд дійшов висновку про те, що банк повинен був направити поручителю ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту та пов`язаних із ним платежів, не пізніше 10 січня 2015 року.

Однак у заяві про зміну предмету позову ОСОБА_1 стверджує, що банком

у квітні 2015 року позичальнику ОСОБА_2 було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів від 03 квітня 2015 року, про що в касаційній скарзі зазначає і банк.

Таким чином висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині повного припинення поруки внаслідок пропуску банком шестимісячного строку звернення з вимогою до поручителя є передчасними. Суд першої інстанції, задовольняючи позов у частині недотримання порядку реалізації ПАТ «УкрСиббанк» права на дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, не врахував положення частини другої статті 1050 ЦК України, якими позикодавцю надано безумовне право вимагати дострокового повернення частини несплаченої суми позики, а також залишив поза увагою те, що пред`явленням вимоги до позичальника є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього та поручителя позову.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки вказані недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в цій постанові, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, та ухвалити законні і обґрунтоване рішення.

Оскільки справа направлена на новий розгляд підстави для нового розподілу судових витрат касаційним судом відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 11 липня 2018 року, скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції .

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович