ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року                                                        

м.Суми

Справа №585/4705/19

Номер провадження 22-ц/816/1391/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів -          Криворотенка В. І. ,  Левченко Т. А.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

представників третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаззбут» Терещенка Вадима Володимировича та ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2020 року в складі судді Машини І. М., ухваленого в м. Ромни, повний текст якого складений 22 квітня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з позовом, вимоги якого уточнив (а.с. 58 - 59, 76 - 78, 123 - 124), до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаззбут» про зобов`язання здійснити перерахунок об`ємів природного газу та приєднання до програми безкоштовного встановлення індивідуального лічильника газу до 01 січня 2021 року.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вважає, що розрахунок плати за спожитий природний газ за обсягом споживання згідно показників загальнобудинкового лічильника ставить його у нерівне становище поряд з іншими споживачами. При цьому, позивач зазначив про те, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Київ від 31 січня 2018 року по справі № 826/1413/17 визнано незаконним та нечинним окрему частину Кодексу газорозподільних систем, а саме: частину слів «... або загальнобудинковим», які містяться в абзаці 7 пункту 3 глави 4 розділу IX кодексу. До того ж, ОСОБА_2 звертає увагу на ту обставину, що загальнобудинковий лічильник газу був встановлений під час дії Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 353З-VI, відповідно до якого лічильник може бути встановлений лише за згодою співвласників багатоквартирного будинку в порядку, визначеному ст. 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». При цьому, як вказав відповідач, оператор ГРМ змінив встановлений режим нарахування об`ємів розподіленого природного газу, не здійснивши за власний рахунок встановлення індивідуального лічильника газу побутовому споживачу. У той же час, ОСОБА_2 зазначив, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою встановити у його квартирі індивідуальний лічильник газу. Також, позивач вказав на норми споживання газу у різні періоди, встановлені відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Крім того, заявник апеляційної скарги звернув увагу на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі за № 529/613/17-ц, згідно з якими обраний позивачем спосіб захисту (здійснення перерахунку за минулий час) є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушень та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

В доповненні до апеляційної скарги, яке було надано позивачем разом з апеляційною скаргою, також йдеться і про те, що 03 квітня 2020 року останній був відсутній у судовому засіданні суду першої інстанції з поважних причин, зумовлених заходами запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОУГО-19 та у зв`язку з поганим самопочуттям, тому суд безпідставно розглянув справу за його відсутності. Крім того, ОСОБА_2 вказав, що 19 квітня 2020 року представник відповідача подав відзив на

позовну заяву з урахуванням доповнень від 10 лютого 2020 року, з яким він не був

ознайомлений, при цьому суд, вирішуючи спір, не взяв до уваги доповнення, які мають значення для справи. До того ж, на думку позивача, місцевий суд, вирішуючи спір,

безпідставно не послався на Закон України «Про захист прав споживачів» та на порушення його конституційних прав, а керувався підзаконними актами. Також, позивач вважає, що підлягають з`ясуванню обставини щодо дат встановлення загальнобудинкового лічильника, його опломбування та нарахування плати за спожитий газ. Ураховуючи викладені обставини, на думку ОСОБА_2 , встановлення загальнобудинкового лічильника побутового газу є незаконним, у той же час, як вказав позивач, саме за кошти оператора ГРМ підлягають встановленню індивідуальні лічильники в кожну квартиру. При цьому, заявник вказав на наявність судових рішень, якими було визнано незаконним встановлення загальнобудинкових лічильників газу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» вважає доводи апеляційної скарги такими, що не заслуговують на увагу, тому просить рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників третьої особи ТОВ «Сумигаззбут» Терещенка В.В. та ОСОБА_1 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 є власником кв.

АДРЕСА_1 та є користувачем послуг по

газопостачанню (а.с. 18 - 19).

Із заяви – приєднання від 14 грудня 2018 року, підписаної ОСОБА_2 , вбачається, що останній приєднався до умов Типового договору розподілу природного газу (для побутового споживача) за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 98).

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) від 19 червня 2017 року за № 814 ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (на даний час АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» скорочена назва АТ «Сумигаз» ) видано ліцензію на право провадження

господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території м. Суми, Сумської

області та с. Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться

газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи

експлуатації ГАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» (а.с. 95).

Із статуту АТ «Сумигаз» вбачається, що одним із видів діяльності товариства є

надання населенню послуг з розподілу природного газу (п.п. 2.2.1.1).

07 вересня 2016 року між ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» та

Управлінням житлово - комунального господарства Роменської міської ради, як

балансоутримувачем будинку, було укладено договір № 2 про встановлення, здійснення

експлуатації будинкового вузла обліку, зняття показань будинкового вузла обліку природного газу та лічильників газу, установлених у квартирі (а.с. 20 - 22).

За умовами п. 2.1 вказаного договору товариство зобов`язалось власними силами або

залученими силами за власні кошти встановити будинковий вузол обліку природного газу, здійснювати його експлуатацію для визначення обсягів спожитого мешканцями будинку (будинків) природного газу, обладнаного будинковим вузлом обліку, знімати показання будинкового вузла обліку і лічильників газу (за їх наявності) за адресами, які зазначені у Додатку № 1 договору, що є його невід`ємною частиною, а Управління зобов`язалось не чинити перешкод у встановленні будинкового лічильника, прийняття його в експлуатацію та сприяти в знятті показань.

У Додатку № 1 до договору 07 вересня 2016 року серед переліку об`єктів, яким оператор ГРМ здійснює встановлення будинкового вузла обліку природного газу зазначений також і будинок АДРЕСА_3 , де мешкає позивач (а.с. 105).

З актів встановлення вузла обліку газу та пломбування комерційного вузла обліку газу від 24 травня 2017 року та від 12 червня 2017 року, відповідно, вбачається, що в багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_3 , де мешкає позивач, встановлений загальнобудинковий лічильник газу G40 ВОГ № 5858017 (а.с. 103, 107).

Постановою НКРЕКП від 31 березня 2016 року № 549 із змінами, внесеними постановою від 15 грудня 2016 року № 2247, затверджено План розвитку газорозподільної системи ПАТ «Сумигаз» на 2016-2025 роки (а.с. 100).

Пунктом 4.3.2 Плану розвиту газорозподільної системи передбачено проектування, придбання та встановлення будинкових лічильників газу населенню, у тому числі по АДРЕСА_3 (а.с. 101 - 102).

Позивач звертався до АТ «Сумигаз» із заявами від 30 листопада 2017 року, 28 серпня 2018 року, 22 березня 2019 року та від 29 червня 2019 року, в яких просив встановити індивідуальний лічильник газу в його квартирі (а.с. 79 – 82), тобто після того, як в його будинку вже був встановлений загальнобудинковий лічильник газу.

Крім того, у заявах від 22 березня 2019 року та 08 жовтня 2019 року на ім`я начальника Роменського відділення АТ «Сумигаз» позивач просив перевести його на нову

норму споживання природного газу по 5,39 м.куб. на одну особу, посилаючись, при цьому, на незаконність встановлення загальнобудинкового лічильника за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 14, 15).

З листів АТ «Сумигаз» Роменського відділення від 20 серпня 2019 року та від 09 жовтня 2019 року вбачається, що товариство повідомило заявника про те, що у разі забезпечення споживачів загальнобудинковим вузлом обліку природного газу порядок обліку та розрахунків природного газу споживачам, що проживають у такому будинку, повинен здійснюватись з урахуванням норм Тимчасового положення. У разі незгоди власника квартири розраховуватись за спожитий газ за показаннями будинкового вузла обліку він може встановити квартирний лічильник газу (вузол обліку) окремо на квартиру за власний кошт. Крім того, заявнику було повідомлено про норми споживання природного газу побутовими споживачами природного газу у разі відсутності лічильників газу, застосування яких здійснюється з 09 серпня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 63 від 30 січня 2019 року (а.с. 16 - 17).

З рахунків на оплату послуг із споживання газу вбачається, що нарахування обсягу та вартості спожитого газу позивачу ОСОБА_2 проводилось відповідно до показань загальнобудинкового лічильника газу (а.с. 18-19).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не вбачав підстав для перерахунку позивачу послуг за постачання природного газу, оскільки, як вважав суд, нарахування об`єму, обсягу, виходячи з показників загальнобудинкового лічильника газу та вартості спожитого газу було проведено правомірно відповідно до норм діючого законодавства. При цьому, місцевий суд вказав, що на момент реалізації АТ «Сумигаз» запланованих заходів будівництва об`єктів ГРМ (С40) за адресою: АДРЕСА_3 /А діяла редакція Закону України «Про забезпечення комерційного природного газу» від 01 жовтня 2015 року, яка не містила вимог до суб`єкта господарювання, що здійснює розподіл природного гаду на відповідній території щодо оснащення споживачів природного газу - фізичних осіб індивідуальними лічильниками газу та обов`язкової згоди співвласників багатоквартирного будинку на встановлення загальнобудинкового лічильника газу, тому, як вказав суд, дії відповідача щодо оснащення споживачів - фізичних осіб загальнобудинковим лічильником газу не можна вважати неправомірними.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності.

За змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права

споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-

яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним

волевиявлення.

Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», цей

Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення

раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів;

регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено

цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних

особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних

можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для

споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми

власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.

У статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово- комунальних послуг, суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються па три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Тарифи па газопостачання відносяться до першої групи.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем па основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).

Виходячи з пункту 1 частини другої статті 21 Закону України «Про житлово- комунальні послуги», виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.

Як зазначено у частині першій статті 30 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», державне регулювання цін/тарифів базується на принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.

Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу».

Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач AT «Сумигаз» є Оператором ГРМ.

Таким чином, встановлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.

Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від ЗО вересня 2015 року № 2498 цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.

Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема, сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа - підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі ГРС.

На підставі встановлених у справі обставин та з урахуванням зазначених норм права, колегія суддів приходить до висновку, що позивач приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.

Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VI «Права і обов`язки постачальника».

Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору AT «Сумигаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачам в необхідних об`ємах (обсягах), а вони взяли на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

У частині першій статті 626 ЦК України йдеться про те, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір у даній справі, місцевий суд правильно виходив з того, що між сторонами існують договірні відносини.

При вирішенні питання за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу необхідно керуватися частиною першою статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Отже, саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення джерел фінансування цих робіт.

При цьому, волевиявлення позивача на встановлення індивідуального лічильника газу не можу бути порушеним, оскільки оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.

Ураховуючи викладене, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що його права, як споживача житлово – комунальних послуг, є порушеними, а нав`язування відповідачем умов одержання послуг та нарахування плати за спожитий газ відповідно до показників встановленого загальнобудинкового лічильника газу є незаконним і ставить споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, так як на момент звернення позивача до відповідача з питанням про встановлення індивідуального лічильника газу у його квартирі у будинку, де він мешкає, уже був встановлений за кошти відповідача загальнобудинковий лічильник природного газу.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про приєднання позивача до програми встановлення безкоштовного індивідуального лічильника газу та про перерахунок об`ємів спожитого природного газу, так як на момент реалізації АТ «Сумигаз» запланованих заходів будівництва об`єктів ГРМ (G40) за адресою: АДРЕСА_3 А станом на момент встановлення загальнобудинкового лічильника газу за місцем мешкання позивача у травні 2017 року діяла редакція Закону України «Про забезпечення комерційного природного газу» від 01 жовтня 2015 року, яка не містила вимог до суб`єкта господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території щодо оснащення споживачів природного газу – фізичних осіб індивідуальними лічильниками газу та обов`язкової згоди співвласників багатоквартирного будинку на встановлення загальнобудинкового лічильника газу, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати дії відповідача щодо встановлення загальнобудинкового лічильника газу такими, що здійснені з порушенням прав позивача.

На підставі викладеного та з урахуванням ст. 13 ЦПК України колегія суддів вважає, що право позивача щодо встановлення у його квартирі безкоштовного індивідуального лічильника газу не підлягає захисту, як таке, що не порушено відповідачем, тому позовні вимоги про приєднання до програми встановлення безкоштовного індивідуального лічильника газу до 01 січня 2021 року не підлягають задоволенню, приймаючи до уваги і обставини того, що дія програми з безкоштовного встановлення індивідуального лічильника природного газу розповсюджується на споживачів природного газу, помешкання яких не обладнані лічильниками газу, а в позивача в будинку, де він проживає, встановлений загальнобудинковий лічильник газу.

Крім того, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 просив зобов`язати відповідача з серпня 2018 року здійснити перерахунок об`ємів природного газу по його квартирі за нормою споживання 5,39 куб.м. у місяць на одну людину, посилаючись на незаконність встановлення загальнобудинкового лічильника газу.

Оскільки не знайшов своє підтвердження факт незаконного встановлення загальнобудинкового лічильника газу АТ «Сумигаз» у будинку АДРЕСА_3 , тому колегія суддів вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про незаконність нарахування об`ємів спожитого газу позивачу на підставі показань загальнобудинкового лічильника газу. Зокрема, встановлення відповідачем загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження із позивачем та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу було здійснено на підставі діючих на той період норм законодавства (Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», постанови КМУ від 16 травня 2002 року № 620, якою було затверджено Тимчасове положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання загальнобудинкового вузла обліку).

Інші доводи апеляційної скарги, в тому числі і щодо порушень судом норм процесуального законодавства , що стосується і неявки в останнє судове засідання позивача, який належним чином був сповіщений про час та місце розгляду справи, однак, про причини неявки суд не повідомив, також не свідчать про порушення судом норм матеріального і процесуального права, що б могло бути підставою для задоволення апеляційної скарги.

Отже, рішення суду як таке, що постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу, відповідно, без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2020 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03 липня 2020 року.

Головуючий:                         С.Г. Хвостик (суддя – доповідач)

Судді:                                 В.І. Криворотенко

Т.А. Левченко