Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 757/30494/15-ц

провадження № 61-12882св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року в складі судді Васильєвої Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року в складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Сержанюка А. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги мотивувало тим, що 21 березня 2008 року між банком та

ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5889 (далі - кредитний договір), відповідно до якого остання отримала грошові кошти (кредит) у розмірі 490 000,00 євро зі сплатою 12,3 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 20 березня 2023 року. У подальшому між сторонами було укладено додаткову угоду від 08 грудня 2008 року до кредитного договору, договір від 29 травня 2009 року про внесення змін до кредитного договору, додаткову угоду про внесення змін від 24 червня 2009 року до кредитного договору. Позивач зазначав, що ОСОБА_1 порушила умови договору щодо повернення кредитних коштів.

У зв`язку з цим просило стягнути суму заборгованості за кредитним договором

у розмірі 10 997 058,79 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 березня 2008 року у розмірі 10 997 058,79 грн.

Суд першої інстанції керувався тим, що знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідачем порушено передбачений договором порядок погашення заборгованості, а відповідач не надав належних доказів на підтвердження її погашення.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 21 березня 2008 року № 10-29/5889 у розмірі 9 815 837,68 грн.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що наявність заборгованості відповідача перед банком підтверджується матеріалами справи, зобов`язання за договором позики не припинилося, а вартості набутого позикодавцем

у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, тому кредитор на підставі статті 591 ЦК України, частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості. З урахуванням пункту 4.4 кредитного договору,

а також додаткової угоди від 26 червня 2009 року строк позовної давності необхідно розраховувати з початку квітня 2011 року. Пред`явлений банком

у липні 2013 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки перервав позовну давність щодо стягнення заборгованості за кредитом. З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, але оскільки

в ході розгляду справи було виявлено арифметичну помилку в розрахунку наявної заборгованості відповідача перед Банком рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості, а саме із суми

10 997 058,79 грн на 9 815 837,68 грн.

Аргументи учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом при розгляді справи були залучені виписки банку з рахунку з порушенням порядку, передбаченим статтями 83, 367 ЦПК України. При цьому апеляційний суд прийняв рішення на підставі неналежних та недостовірних доказах. Апеляційний суд неправильно обчислив строк позовної давності, який не відповідає обставин справи. Так, відповідно до п. 4.4 кредитного договору з 11 липня 2009 року виникла прострочена заборгованість по процентах за кредит, а тому 09 жовтня 2009 року (90-й календарний день) на підставі п. 4.4 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив. Тому апеляційний суд неправильно застосував положення частини другої статті 1050 ЦК України та стягнув з відповідача проценти, нараховані після 10 жовтня 2009 року. Вважала, що установлений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності сплинув 10 жовтня 2012 року. Висновок апеляційного суду про те, що пред`явлений у липні 2013 року позов про звернення стягнення на предмет іпотеки перервав строки позовної давності на стягнення заборгованості за кредитним договором зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, апеляційний суд взагалі ніяк не зазначив

у судовому рішенні про подвійне стягнення процентів за кредит, що підтверджується виконавчим написом № 24722 від 31 жовтня 2017 року та інформацією про виконавче провадження. Також апеляційний суд не звернув уваги на заяву та доводи відповідача, що виданий кредит є споживчим, а розмір нарахованих санкцій є надмірним.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ «Укрсоцбанк» на касаційну скаргу, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на те, що апеляційний суд дійшов правомірного висновку, що банк вчиняв дії, спрямовані на захист своїх порушених прав та інтересів, виключно в межах встановленого законодавством України строку позовної давності, оскільки додатковою угодою від 24 червня 2009 року банк та відповідач за взаємною згодою змінили порядок погашення заборгованості за кредитним договором у разі виникнення прострочки по ньому, змінивши встановлений пунктом 4.4 кредитного договору у його первісній редакції порядок спливу строку користування кредитом правом банку вимагати його дострокового погашення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року залучено до участі у справі

АТ «Альфа-Банк» як правонаступника позивача - АТ «Укрсоцбанк», відмовлено

у задоволені клопотань ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та про виклик відповідача в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

21 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5889, відповідно до умов якого банк надав відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, окремими частинами, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 490 000,00 євро зі сплатою 12,3 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості до 20 березня 2023 року.

Відповідно до пункту 4.4 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених п. п. 3.3.7 (сплата процентів), 3.3.8 (сплата кредиту) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит

в повному обсязі.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальника 21 березня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір № 02-10/978, згідно з яким ОСОБА_4 передано в іпотеку п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

08 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5889 від 21 березня 2008 року, якою сторони змінили пункт 1.1.1 статті 1 кредитного договору та виклали в іншій редакції, а саме: «Надання кредиту буде здійснюватися окремими траншами, зі сплатою 13,5 % річних , в межах максимального ліміту заборгованості до 468 216 євро з наступним зниженням максимального ліміту заборгованості, починаючи з 10 липня 2009 року, кожного 10 числа місяця ліміт зменшується на 2 838 євро та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 20 березня 2023 року».

29 травня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5889 від 21 березня 2008 року, яким сторони дійшли згоди щодо внесення змін в порядок погашення відсотків, а саме: «Сплата процентів, що були нараховані та прострочені за користування кредитними коштами в період з 01 жовтня 2008 року по 31 травня 2009 року у розмірі 37 449,47 євро, здійснюється в термін до 10 серпня 2009 року включно».

24 червня 2009 року сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5889 від

21 березня 2008 року, якою сторони внесли зміни щодо умов кредитування, виклавши абзаци п. 1.1, п. п. 1.1.1 п. 1 договору в новій редакції, а саме: «Надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами, зі сплатою 13,5 % річних, в межах максимального ліміту заборгованості в сумі 510 786,89 євро».

Пунктом 3 додаткової угоди про внесення змін від 24 червня 2009 року «Сторони домовились, що у разі порушення позичальником строків сплати процентів, визначених п. 2.5 договору, та/або кредиту як в повному обсязі, так і частково, більш ніж на 30 календарних днів, кредитор має право вимагати право дострокового погашення кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій в повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення позичальнику, а позичальник у свою чергу, зобов`язується достроково погасити в повному обсязі кредит, нараховані проценти та можливі штрафні санкції протягом 30 календарних днів з дати одержання вищезазначеного письмового повідомлення кредитора».

Додатковою угодою від 24 червня 2009 року встановлено новий графік погашення основної заборгованості, згідно з яким перший платіж ОСОБА_1 повинна була б сплатити не раніше січня 2011 року.

Банк звернувся в липні 2013 року з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 грудня 2013 року у справі № 761/17649/13-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено,

в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 10-29/5889 від 21 березня 2008 року у розмірі 8 650 000,00 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ПАТ «Укрсоцбанк» права власності на п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Банк просить стягнути заборгованість, яка залишилась та нарахована після звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до кредитного договору, яка станом на 17 серпня 2015 року становить: сума заборгованості за кредитом - 243 511,52 Євро, сума заборгованості за відсотками - 163 102,13 Євро, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту - 36 421,46 Євро, розмір пені за несвоєчасне повернення відсотків - 9 416,56 Євро, що за курсом НБУ становить 10 997 058,79 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,

а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) зроблено висновок, що «не заслуговують на увагу доводи, наведені у касаційні скарзі, щодо переривання позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України у зв`язку

з тим, що банк звернувся з вимогами до іпотекодавців про звернення стягнення на предмети іпотеки в рахунок заборгованості за Кредитним договором в межах позовної давності та ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 25 березня 2013 року зупинено провадження у справі, з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Таким чином, позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 183/183/16-ц (провадження № 61-21050св18) зроблено висновок, що «вимога про звернення стягнення на заставу «піддається» впливу позовної давності. До неї поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки. На вимоги про звернення стягнення на заставлене майно поширюються всі правила щодо позовної давності (початок перебігу, зупинення, переривання, наслідки спливу тощо)».

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 357/5125/16-ц (провадження

№ 61-15142сво18) зазначено, що «звернення стягнення на предмет іпотеки не вказане у статті 264 ЦК України в якості окремої підстави переривання перебігу позовної давності, а також не може вважатися діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу, чи прирівнюватись до пред`явлення позову. Звернення стягнення є реалізацією іпотекодержателем свого права, передбаченого договором іпотеки, та підставою припинення цього права».

У постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі

№ 6-1174цс16 зроблено висновок, що «згідно з пунктом 4.5 кредитного договору в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8 (сплата процентів), 3.3.9 (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів. Суди встановили, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснила 10 вересня 2009 року,

а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 11 грудня 2009 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (11 грудня 2009 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 грудня 2009 року не підлягали виконанню».

У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору

в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України».

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що відповідно до умов додаткової угоди від 26 червня 2009 року щодо відстрочення зобов?язань позичальника до січня 2011 року та пункту 4.4 кредитного договору, початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з початку квітня 2011 року. Однак помилково вважав звернення ПАТ «Укрсоцбанк» в липні 2013 року з позовом про стягнення на предмет іпотеки підставою переривання перебігу позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у цій справі.

З позовом у цій справі ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося у серпні 2015 року, обставин, які б переривали чи зупиняли перебіг позовної давності судами не встановлено,тому у задоволенні обґрунтованих позовних вимог банку в частині стягнення заборгованості за кредитом та відсотків, нарахованих до квітня

2011 року, слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем.

При цьому, у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та відсотків, нарахованих після настання строку кредитування у квітні 2011 року, слід відмовити за необґрунтованістю, оскільки таке право кредитодавця з настанням цього строку припинилося.

За таких обставин, апеляційний суд зробив помилковий висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним та зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати

і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до підпункту «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, ? у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову, понесені ОСОБА_1 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 5 481,00 грн та касаційної скарги у розмірі 7 308,00 грн підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.

Керуючись статтями 400, 402, 412, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 12 789,00 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2016 року та постанова Київського апеляційного суду від 28 травня 2019 року втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук