ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року

м. Черкаси

справа № 703/3400/19 провадження № 22-ц/821/921/20 категорія: 301030300

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бородійчука В.Г.,

суддів: Карпенко О.В., Нерушак Л.В.

секретаря: Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності на спадкове майно.

в с т а н о в и в :

Описова частина

27 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла Черкаської області померла ОСОБА_3 .

Після її смерті відкрилася спадщина на будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Позивач зазначив, що постійно мешкав з померлою з 1997 року по день її смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 у будинковолодінні АДРЕСА_1 . За життя вели спільне господарство, позивач доглядав ОСОБА_3 та поховав за власні кошти. Позивач вважає, що він являється спадкоємцем четвертої черги, оскільки проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини не менше як п`ять років.

Зазначив, що одержати свідоцтво про право на спадщину не може у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів на його постійне проживання, як спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відтак звернувся до суду з позовом, в якому просить встановити факт його постійного проживання із померлою ОСОБА_3 однією сім`єю в АДРЕСА_1 з 1997 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за ним право власності на спадкове майно.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04 вересня 2019 року забезпечено заходи забезпечення позову шляхом заборони державному нотаріусу Смілянської державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Черкаській області видавати свідоцтво про право власності на спадщину після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла Черкаської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між ним та померлою ОСОБА_3 протягом останніх п`яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім`ї, не надано доказів, які б у своїй сукупності та взаємозв`язку переконливо свідчили б про те, що в спірний період часу сторони підтримували сімейні стосунки, та що у зазначений період вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки.

Оскільки в задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією родиною було відмовлено, тому суд відмовив і в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно, як похідних вимог від первісного позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 оскаржив вказане рішення районного суду до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі просив скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2020 року як незаконне та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні рішення безпідставно не врахував тієї обставини, що позивач з 1997 року і до дня смерті ОСОБА_3 постійно проживав разом з нею, спільно вели господарство. По причині хвороби серця ОСОБА_3 , ОСОБА_1 постійно здійснював догляд за нею та поховав за власні кошти.

Суд не повній мірі дослідив всі обставини справи та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника ОСОБА_2 - адвоката Глущенка О.С. останній зазначив, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

ОСОБА_2 після розгляду справи в суді першої інстанції знайшла письмові докази, що померла ОСОБА_3 була самотньою і проживала одна. Додаткові докази вказаного факту складаються із трьох заяв померлої ОСОБА_3 , в яких вона зазначає, що є самотньою особою та п`ять договорів страхування, у двох із яких вигодонабувачем є онука ОСОБА_4 , у трьох інших вигодонабувачі - відсутні. На думку представника ОСОБА_2 - адвоката Глущенка О.С. дані договори підтверджують, що померла ОСОБА_3 не вважала позивача за свого чоловіка, оскільки не зазначала останнього як вигодонабувача за договорами страхування. Поважною причиною не подання таких доказів в суді першої інстанції була їхня відсутність у відповідача, тому представник ОСОБА_2 - адвокат Глущенко О.С. просить на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України прийняти їх до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено підтверджуючими та належними доказами обгрунтованість своїх позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме актового запису про смерть № 682 від ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 60) ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сміла Черкаської області.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24 липня 2019 року (а.с. 16) ОСОБА_3 є власником будинку АДРЕСА_1 .

Згідно копій свідоцтв про народження та одруження (а.с. 85-87) встановлено, що померла ОСОБА_3 являлася рідною тіткою відповідача у справі ОСОБА_2 .

З повідомлення державного нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори від 24 жовтня 2019 року, після смерті ОСОБА_3 з заявою про прийняття спадщини звернулася ОСОБА_2 . На підставі поданої заяви була заведена спадкова справа № 153/2019.

Нормами діючого законодавства, а саме ст. 1217 ЦК України встановлено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами 1 та 2 ст. 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ним спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що в четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Пунктом 23 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Положенням ч. 3 ст. 1268 ЦК України передбачено, що проживання повинно бути постійним, тобто носити тривалий характер, і не припинитися перед смертю спадкодавця, що є передумовою прийняття спадщини, якщо спадкоємець не відмовився від спадщини.

Пунктом 21 Постанови пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України.

Положеннями ч.ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідно встановлення двох юридичних фактів:

-проживання однією сім`єю із спадкодавцем;

-на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Аналізуючи вищевикладені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що він проживав із спадкодавцем ОСОБА_3 однією родиною.

Посилання ОСОБА_1 про те, що він здійснював догляд за ОСОБА_3 , надавав кошти на лікування, здійснював ремонт будинку та за свій рахунок поховав останню, витративши власні кошти на поминальні обіди не підтверджені матеріалами справи, оскільки не підтверджені достовірними фактами.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_3 та територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) УПСЗН ВК Смілянської міської ради були укладені про соціальне обслуговування з 2011 по 2018 роки (а.с. 96-98), згідно умов яких ОСОБА_3 надавалися безкоштовні соціальні послуги в зв`язку з індивідуальними потребами останньої. Проти даної обставини сторони не заперечили, а отже вона є встановленою і доказуванню не підлягає.

Крім того, при розгляді справи, судом були допитані свідки, які заперечили проти проживання позивача із спадкодавцем, та вказали, що останній лише надав ОСОБА_3 допомогу по господарству, виконував побутову роботу. Крім того, свідки вказали лише на епізодичні перебування позивача за місцем проживання спадкодавця. Покази свідків не містять інформації про предмет доказування, оскільки жоден свідок не підтвердив факт та обставини спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а лише надали покази про відомі їм обставини, які не стосуються спільного проживання позивача з померлою.

Тому, обставини щодо надання допомоги та піклування позивачем про ОСОБА_3 не підтверджують факт наявності між ними відносин, притаманних сім`ї. Будь-яких інших доказів, які б у своїй сукупності та взаємозв`язку переконливо свідчили б про те, що в спірний період часу сторони підтримували сімейні стосунки та що у зазначений період вони були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та мали взаємні права та обов`язки та підтверджують обгрунтованість вимог ОСОБА_1 суду надано не було.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Саме на позивача покладено обов`язок доказування в даних категоріях справ. Він повинен довести беззаперечними доказами обгрунтованість своїх вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

В частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та заперечень проти ухваленого рішення.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з установленою практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без зміни.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 06 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією родиною та визнання права власності на спадкове майно залишити без зміни.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України (з урахуванням змін внесених Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ).

Повний текст виготовлено 02 липня 2020 року.

Головуючий В.Г. Бородійчук

Судді О.В. Карпенко

Л.В. Нерушак