ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2006 р. | № 9/269-04 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Стратієнко Л.В. |
суддів Грека Б.М. Кузьменка М.В. |
з участю представників: позивача: відповідача: | Романов О.Г. Калантаєнко С.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | товариства з обмеженою відповідальністю “Агробізнес-21” |
на рішення та постанову | господарського суду Сумської області від 16 березня 2006 р. Харківського апеляційного господарського суду від 29 травня 2006 р. |
у справі | № 9/269-04 |
за позовом | товариства з обмеженою відповідальністю “Агробізнес-21” |
до | приватного підприємства “Агрофірма “Коровинці” |
про | стягнення 512 044,89 грн. |
|
ВСТАНОВИВ:
У травні 2004 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 952 661,88 грн. за договорами купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредитування сільгоспвиробників № 21 від 20.03.2001 р. та купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредиту № 37 від 16.04.2002 р., з яких 462 779,06 грн. сума основного боргу, 489 882,82 грн. –неустойка.
Рішенням господарського суду Сумської області від 16.08.2004 р. залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.10.2004 р. позов задоволено.
Стягнуто з ПП “Агрофірма “Коровинці” на користь ТОВ “Агробізнес-21” 40 500,48 грн. основного боргу та 2 228,08 грн. несплачених процентів, 380 000 грн. основного боргу та 20 489,96 грн. несплачених процентів, 512 044,89 грн. пені та судові витрати.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2006 р. зазначені рішення в частині стягнення 512 044,89 грн. пені скасовані, а справа в цій частині передана на новий розгляд.
Рішенням господарського суду Сумської області від 16.03.2006 р. (суддя Левченко П.І.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 р. (головуючий –Могилєвкін Ю.О., судді –Пушай В.І., Плужник О.В.), позов задоволено частково.
Стягнуто з ПП “Агрофірма “Коровинці” на користь ТОВ “Агробізнес-21” 16 500 грн. пені, в решті позовних вимог відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 512 044,89 грн.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити постановлені у справі судові рішення без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із правових наслідків порушення зобов’язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.
Відповідно до ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
При цьому п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність до вимог про стягнення неустойки встановлена в один рік, тобто звернення до суду з вимогами про стягнення пені можливе в межах річного строку, проте положення зазначеної норми не змінює тривалості строку, в межах якого нараховується пеня і який визначений ч.6 ст.232 ГК України, а тому судом правильно було стягнуто пеню в межах шестимісячного строку з 01.10.2003 р. по 01.04.2004 р. і доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують, оскільки ні укладеними між сторонами договорами купівлі-продажу товарів на умовах товарного кредитування сільгоспвиробників № 21 від 20.03.2001 р. та на умовах товарного кредиту № 37 від 16.04.2002 р., ні законом інший строк нарахування пені в даному випадку не передбачений.
П. 6.2 договору № 21 від 20.03.2001 р. передбачена відповідальність покупця (відповідача) за несвоєчасне здійснення розрахунків у вигляді штрафу в розмірі 0,5% суми боргу за кожний день прострочення платежу.
Такий же розмір пені був передбачений в п.9 договору № 37 від 16.04.2002 р., проте враховуючи, що Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ передбачено обмеження розміру пені, що підлягає стягненню, у розмірі подвійної ставки НБУ у відповідний період, суд правильно визначив розмір пені у сумі 33 332,46 грн.
Посилання позивача на те, що відповідач мав перед ним зобов’язання не грошового характеру, не заслуговують на увагу, оскільки рішенням господарського суду Сумської області від 16.08.2004 р. з відповідача було стягнуто суму боргу за поставлений товар у грошовому виразі, а не шляхом зобов’язання його поставки молока.
Відповідно до ст.233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, а тому суд з урахуванням вказаних обставин обгрунтовано зменшив пеню до 16 500 грн.
Можливість застосування вказаної норми до спірних відносин випливає з ч.2 п.5 Прикінцевих положень ГК України та ч.2 ст.5 ЦК України, які набрали чинності після прийняття рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99, що грунтувалось на аналізі діючого на той час відповідного законодавства.
Таким чином, рішення місцевого господарського суду постановлене відповідно до норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини та встановлених обставин справи, а тому суд апеляційної інстанції обгрунтовано погодився з викладеними в ньому висновками.
Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і підстав для скасування постановлених у справі судових рішень не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Агробізнес-21” залишити без задоволення, а рішення господарського суду Сумської області від 16 березня 2006 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 травня 2006 р. у справі за № 9/269-04 - без змін.
Головуючий Л.В. Стратієнко
Судді Б.М. Грек
М.В. Кузьменко