22-ц/804/1689/20

264/5235/19

Головуючий у І інстанції Іванченко А.М.

Єдиний унікальний номер 264/5235/19

Номер провадження 22-ц/804/1689/20

Доповідач Барков В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2020 року м. Маріуполь

Донецький апеляційний суд в складі:

головуючого судді Баркова В.М.,

суддів Мироненко І.П.

Мальцевої Є.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 березня 2020 року, ухвалене в м. Маріуполі Донецької області, у справі за позовом ОСОБА_1 до Донецького обласного центру зайнятості про поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Донецького обласного центру зайнятості про поновлення на посаді, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначав, що згідно з наказом № 231-к від 17 серпня 2004 року його було призначено на посаду головного спеціаліста інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Донецького обласного центру зайнятості з 17 серпня 2004 року. Наказом № 221-к від 18 червня 2014 року його було переведено на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Маріупольського міського центру зайнятості. Наказом № 62-к від 02 березня 2015 року у зв`язку із змінами істотних умов праці його було призначено за переведенням на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу Маріупольського міського центру зайнятості. Наказом № 136-к від 23 квітня 2018 року був переведений на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості, тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною постійного працівника. Наказом № 347-к від 06 листопада 2018 року його було звільнено з посади у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки на момент звільнення працював по безстроковому трудовому договору. Крім того, адміністрація відповідача не пропонувала йому переведення на іншу роботу. Вважає, що він повинен бути поновлений на своїй постійній посаді провідного юрисконсульта юридичного відділу Маріупольського міського центру зайнятості, на яку його було призначено за переведенням згідно наказу № 62-к від 02 березня 2015 року. При звільненні його не було ознайомлено під особистий підпис з наказом Донецького обласного центру зайнятості № 347-к від 06 листопада 2018 року. На його звернення з приводу ознайомлення з наказом, адміністрація відповідача направила йому витяг з наказу поштою лише 10 липня 2019 року. З повним текстом цього наказу він до теперішнього часу не ознайомлений. Оскільки він не був ознайомлений зі змістом наказу, він фактично не мав даних про підстави його звільнення, у зв`язку із чим, ним було пропущено передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення з поважних причин.

Після уточнення позовних вимог зазначав, що згідно з наказом № 231-к від 17 серпня 2004 року його з 17 серпня 2004 року було призначено на посаду головного спеціаліста інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Донецького обласного центру зайнятості, та з ним було укладено безстроковий трудовий договір. Останнім постійним місцем роботи по безстроковому трудовому договору була посада провідного юрисконсульта юридичного відділу Маріупольського міського центру зайнятості, на яку його було призначено за переведенням згідно з наказом № 62-к від 02 березня 2015 року. У квітні 2018 року у зв`язку з виходом постійного працівника ОСОБА_2 у відпустку по догляду за дитиною, звільнилась посада провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості. Підставою для відпустки ОСОБА_2 стала її заява на ім`я Директора обласного центру зайнятості від 18 травня 2017 року, згідно з якою вона просила надати їй відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 29 травня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Наказом директора Донецького обласного центру зайнятості № 140-к від 23 травня 2017 року, ОСОБА_2 провідному фахівцю з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості, надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 29 травня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Будучи обізнаним про вказаний термін відпустки ОСОБА_2 , він подав заяву від 20 квітня 2018 року, в якій просив перевести його на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості з 23 квітня 2018 року, тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною постійного працівника ОСОБА_2 Наказом Донецького обласного центру зайнятості № 136-к від 23 квітня 2018 року його було переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості, тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною постійного працівника ОСОБА_2 з 23 квітня 2018 року. В його заяві про переведення та в наказі № 136-к від 23 квітня 2018 року не вказаний період (строк) відпустки за догляду за дитиною постійного працівника. Також, в наказах № 136-к та 140-к відсутня вказівка, що період відпустки може бути закінчений фактичним виходом на роботу постійного працівника, і що саме фактичний вихід на роботу постійного працівника є підставою для його звільнення з тимчасової посади. Вважає, що оскільки на той час, він був штатним працівником Маріупольського міського центру зайнятості, що є підрозділом Донецького обласного центру зайнятості, то строкового трудового договору з ним при тимчасовому переведенні не укладалось. Наказом № 347-к від 06 листопада 2018 року його було звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості з 06 листопада 2018 року у зв`язку із закінченням строку трудового договору відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України. Підставою для його звільнення стали заява ОСОБА_2 від 30 жовтня 2018 року про надання дозволу приступити до роботи у зв`язку з достроковим виходом з відпустки з 07 листопада 2018 року, наказ № 341-к від 31 жовтня 2018 року про дозвіл ОСОБА_2 приступити до роботи. В наказі про тимчасове переведення не вбачається на який термін його було прийнято на роботу та якою датою або у зв`язку з якою юридичною подією закінчується строк його роботи. Оскільки в наказі, як підстава для закінчення дії строку трудового договору не зазначено фактичний вихід на роботу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника, вважає, що дія договору з ним мала бути припинена лише тоді, коли дитині виповнилось би три роки, а саме ІНФОРМАЦІЯ_1. Також зазначив, що розмір його середньомісячної заробітної плати становить 7 773 грн. 78 коп., а середньоденної - 370 грн. 18 коп. Просив визнати поважними причини пропуску строку та поновити строк на звернення до суду з позовом, поновити його на посаді провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу при незаконному звільненні з 07 листопада 2018 року до дня винесення рішення судом та судові витрати по справі.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 березня 2020 року у задоволені позову ОСОБА_1 до Донецького обласного центру зайнятості про поновлення на посаді, виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції упереджено приймав рішення, обґрунтував своє рішення лише доводами відповідача, не виправдано затягував розгляд справи, упереджено визнав належні докази, подані ним, недостатніми та порушив вимоги на всебічним та об`єктивний розгляд справи.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Донецький обласний центр зайнятості просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 березня 2020 року - без змін. Зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволені позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч.ч. 1, 3 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин та інші.

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що наказом № 231-к від 17 серпня 2004 року ОСОБА_1 було призначено на посаду головного спеціаліста інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Донецького обласного центру зайнятості з 17 серпня 2004 року.

Наказом Донецького обласного центру зайнятості № 221-к від 18 червня 2014 року ОСОБА_1 було переведено на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Маріупольського міського центру зайнятості (а.с. 4-6).

Наказом Донецького обласного центру зайнятості № 62-к від 02 березня 2015 року у зв`язку із змінами істотних умов праці ОСОБА_1 було призначено за переведенням на посаду провідного юрисконсульта юридичного відділу Маріупольського міського центру зайнятості (а.с.83).

Наказом директора Донецького обласного центру зайнятості № 140-к від 23 травня 2017 року ОСОБА_2 , провідному фахівцю з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості, надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 29 травня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.141-143). Підставою для відпустки ОСОБА_2 стала її заява на ім`я Директора обласного центру зайнятості від 18 травня 2017 року, згідно з якою вона просила надати їй відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 29 травня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 138).

20 квітня 2018 року ОСОБА_1 подав заяву на ім`я директора Донецького обласного центру зайнятості Рибалко В.М. , в якій просив перевести його на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості з 23 квітня 2018 року, тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною постійного працівника ОСОБА_2 (а.с. 122).

Наказом Донецького обласного центру зайнятості № 136-к від 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 було переведено на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості, тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною постійного працівника ОСОБА_2 з 23 квітня 2018 року (а.с.123, 144-148).

Відповідно до акту Маріупольського міського центру зайнятості від 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з наказом № 136-к від 23 квітня 2018 року (а.с.124).

30 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася із заявою на ім`я директора Донецького обласного центру зайнятості, в якій просила дозволу приступити до роботи у зв`язку з достроковим виходом з відпустки для догляду за дитиною з 07 листопада 2018 року (а.с.139).

Наказом Донецького обласного центру зайнятості № 341-к від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 було надано дозвіл приступити до роботи провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості з 07 листопада 2018 року, у зв`язку з достроковим виходом з відпустки для догляду за дитиною (а.с.149-151).

Наказом Донецького обласного центру зайнятості № 347-к від 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості з 06 листопада 2018 року, у зв`язку із закінченням строку трудового договору, відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.125, 152-154).

Відповідно до акту Маріупольського міського центру зайнятості від 06 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з наказом № 347-к від 06 листопада 2018 року (а.с.126).

06 листопада 2018 року Донецький обласний центр зайнятості за особистою заявою ОСОБА_1 (а.с. 158) направив трудову книжку, про що свідчить експрес-накладна Нової пошти № 59000376386365 від 06 листопада 2018 року. (а.с.159).

З персональної картки Мангушського районного центру зайнятості № 057319011400001 вбачається, що ОСОБА_1 з 14 січня 2019 року перебуває на обліку у Мангушському районному центрі зайнятості та має статус зареєстрованого безробітного. В розділі 3 персональної картки «Інформація про останній вид зайнятості» зазначено Маріупольський МЦЗ, дата припинення останнього виду зайнятості - «06.11.2018 року», «причина припинення» - п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору (а.с.39).

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача у зв`язку із закінченням дії трудового договору проведено у відповідності з вимогами чинного законодавства, обставини, на які послався позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися.

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (зокрема, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23 цього Кодексу), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 179 КЗпП України, ст.ст. 18, 20 Закону України «Про відпустки» передбачено, що за бажанням жінки їй надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що у разі якщо основний працівник виявив бажання достроково припинити свою відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то строк дії строкового трудового договору, який було обумовлено часом настання певної події (на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника) вважається припиненим.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 20 квітня 2018 року звернувся із заявою на ім`я директора Донецького обласного центру зайнятості, в якій просив перевести його на посаду провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості з 23 квітня 2018 року, тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною постійного працівника ОСОБА_2 (а.с. 122) та наказом Донецького обласного центру зайнятості № 136-к від 23 квітня 2018 року його було переведено на цю посаду тимчасово, на період відпустки для догляду за дитиною постійного працівника ОСОБА_2 з 23 квітня 2018 року (а.с.123, 144-148).

Аналізуючи зміст наказу № 136-к від 23 квітня 2018 року, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично з позивачем був укладений новий трудовий договір, оскільки він мав виконувати іншу роботу, ніж на попередній посаді, та на нього в зв`язку із цим були покладені інші обов`язки.

В своїй заяві про перевід на іншу тимчасову роботу ОСОБА_1 не просив про збереження за ним попереднього місця роботи, а відтак формулювання у згаданому наказі: «Перевести ОСОБА_1 ... тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною постійного працівника …» є переведенням на іншу, тимчасову, посаду, а не тимчасовим переведенням після якого він мав повернутися на попереднє місце роботи.

Крім того, чинне трудове законодавство передбачає тимчасове переведення на іншу роботу лише за ініціативою власника в разі виробничої потреби на строк не більше одного місяця протягом календарного року, або за ініціативою власника у разі простою на строк до одного місяця (ст.ст. 33, 34 КЗпП України).

З наказу № 136-к від 23 квітня 2018 року вбачається, що при укладенні трудового договору на визначений строк, цей строк було встановлено за погодженням сторін та визначено часом настання певної події, а саме на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника. Тобто строк дії трудового договору позивача обумовлювався саме виходом на роботу основного працівника, а не досягненням дитиною основного працівника трирічного віку.

30 жовтня 2018 року основним працівником ОСОБА_2 подано заяву, в якій вона просила дозволу приступити до роботи у зв`язку з достроковим виходом з відпустки для догляду за дитиною з 07 листопада 2018 року (а.с. 139) та наказом Донецького обласного центру зайнятості № 341-к від 31 жовтня 2018 року ОСОБА_2 було надано дозвіл приступити до роботи провідного фахівця з питань зайнятості відділу взаємодії з роботодавцями Маріупольського міського центру зайнятості з 07 листопада 2018 року, у зв`язку з достроковим виходом з відпустки для догляду за дитиною (а.с. 149-151).

Тобто, строк дії трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , сплинув та однією зі сторін було поставлено вимогу про його припинення. Тому строк дії трудового договору позивача закінчився 06 листопада 2018 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного правового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, фактично зведені до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Судове рішення ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 01 липня 2020 року.

Судді В.М. Барков

І.П. Мироненко

Є.Є. Мальцева