КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/847/17 Провадження № 11-кп/824/344/2020 Головуючий в суді першої інстанції: Жежера О.В. Доповідач: Трясун Ю.Р.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Трясуна Ю.Р.,

суддів Мосьондза І.А.,

Новова С.О.,

секретаря судового засідання Черниш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42016000000002037 щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Горлівка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 27, п.п. 6, 11, 12 ч. 2 ст. 115 КК України,

за участю прокурорів: Климовича О.О.,

Оршавської В.Р.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисників: Анікіна Д.С.,

Афендулової М.Г.,

Татькова Ю.О.

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у продовженні строку тримання його під вартою.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 рокуобвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк тримання під вартою строком на 60 діб, до 18січня 2020 року включно.

Таке рішення суду вмотивовано тим, що наявні ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений переховувався від слідства та суду, у зв`язку з чим стосовно ОСОБА_1 під час досудового слідства було проведено спеціальне досудове розслідування та під час судового розгляду було ухвалено рішення про здійснення спеціального судового розгляду, з урахуванням того, що ОСОБА_1 здійснив втечу з-під варти, а також враховуючи ступінь тяжкості злочину, що в сукупності надає можливість суду зробити обґрунтований висновок, що обвинувачений може ухилитись від явки до суду чи впливати на свідків, а тому суд вважав за необхідне задовольнити клопотання прокурора і продовжити тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою в межах двох місяців.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що ухвала суду є незаконною, необґрунтованою та немотивованою.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції прийняв до уваги обставини, викладені у клопотанні прокурора щодо наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України без посилання на відповідні матеріали справи.

Крім того, судом не надано оцінки запереченням сторони захисту, які долучені до матеріалів справи.

Обвинувачений ОСОБА_1 звертає увагу суду на те, що майже всі ухвали суду першої інстанції щодо обрання та продовження запобіжного заходу мотивовані тим, що він обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, існує ризик переховуватися від суду, оскільки останній вчинив втечу з-під варти та в даному кримінальному проваджені наявний суспільний інтерес.

Апелянт вказує, що з моменту обрання запобіжного заходу і до цього часу даних про те, що перебуваючи на волі він буде переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню стороною обвинувачення не надано, як і не надано доказів на підтвердження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Крім того, обвинувачений зазначає, що стороною захисту подано апеляційну скаргу на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 27 вересня 2019 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 до 25 листопада 2019 року, рішення по якій на час подачі даної апеляційної скарги не прийнято.

Тому, з урахуванням ч. ч. 1, 2 ст. 532 КПК України, ухвала від 27 вересня 2019 року не набрала законної сили, а її виконання зупинено, відтак продовження строку тримання під вартою є незаконним.

Одночасно апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги доводи сторони захисту, що досудове розслідування у вказаному кримінальному проваджені вже давно завершено, всі докази зібрані та знаходять у сторони обвинувачення або вже в суді. Фактів тиску на свідків більше ніж впродовж останніх двох років не було. Отже, вказаний стороною обвинувачення ризик є лише припущенням.

В доводах апеляційної скарги обвинувачений посилається на рішення ЄСПЛ та звертає увагу, що судом першої інстанції не розглянуто можливості застосування інших запобіжних заходів.

Також ОСОБА_1 вказує на розумність строків та зазначає, що з урахуванням прийнятого Закону України «Про внесення зміни до Кримінального Кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання», він вже без рішення суду відбув більше ніж 6 років покарання.

При цьому, як зазначає апелянт, якщо рахувати строк перебування його під екстрадиційним арештом на території Угорщини та Російської Федерації, який відповідно до так званого «Закону Савченко» складає 4 роки та 6 місяців, то загальний строк перебування ОСОБА_1 під вартою вже зараз становить близько 11 років.

Апелянт підсумовує, що є всі підстави стверджувати, що він тримається під вартою понад строк, передбачений п. 2 ч. 3 ст. 197 КПК України та має бути негайно звільнений.

Під час апеляційного розгляду прокурори заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_1 та його захисники Анікін Д.С., Афендулова М.Г., Татьков Ю.О. підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення суд повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.

Під час розгляду клопотання суд встановив, що відсутні переконливі докази на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки є підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_1 , який переховувався від слідства та суду, у зв`язку з чим під час досудового слідства відносно нього було проведено спеціальне досудове розслідування та під час судового розгляду ухвалено рішення про здійснення спеціального судового розгляду, а також з урахуванням того, що ОСОБА_1 здійснив втечу з-під варти, може ухилитись від явки до суду чи незаконно впливати на свідків, у зв`язку з чим суд першої інстанції продовжив тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою.

Також суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого злочину, дані про особу обвинуваченого, крім того судом враховано необхідність забезпечення своїм рішенням не тільки поваги до особистої свободи обвинуваченого, але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, на підставі чого дійшов висновку про відсутність достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 . Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків щодо ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_1 суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні тяжкого злочину, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання ОСОБА_1 під вартою.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Не знайшли свого підтвердження доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо залишення поза увагою суду заперечень сторони захисту, оскільки як вбачається із ухвали суду першої інстанції суд першої інстанції з`ясовував думку сторони захисту, що і відображено в ухвалі.

Щодо тверджень апелянта про те, що з моменту обрання запобіжного заходу та до прийняття оскаржуваної ухвали стороною обвинувачення не надано доказів того, що ОСОБА_1 буде переховуватись від суду та чинити тиск на свідків, то апеляційний суд вважає їх необґрунтованими.

Крім того, як слушно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, відсутність даних про спроби ОСОБА_1 переховуватись від суду з моменту затримання та чинити тиск на свідків свідчить лише про те, що такі спроби не були реалізовані, оскільки останній тримався під вартою та не мав такої можливості.

При цьому саме твердження апелянта про те, що він не має наміру переховуватись від суду не може слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки та відсутності ризиків, з якими закон пов`язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.

Крім того, апеляційним судом з матеріалів контрольного провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 тривалий час переховувався від слідства та суду у зв`язку з чим він був оголошений у розшук при цьому після його затримання ОСОБА_1 здійснив втечу з-під варти, у зв`язку з чим повторно був оголошений у розшук.

Таким чином ризик переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності є цілком обґрунтованим та реальним.

Також не є порушенням вимог кримінального процесуального законодавства розгляд судом першої інстанції питання доцільності подальшого перебування під вартою обвинуваченого за умови перебування на розгляді суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на попередню ухвалу суду про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Апеляційний суд зазначає, що посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на тривалість його перебування під вартою не може бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки вказана обставина, відповідно до вимог ст. 178 КПК України не враховується при обранні запобіжного заходу та вирішенні питання доцільності тримання під вартою особи, щодо якої існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Таким чином, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, на підставі яких прийняв відповідне рішення.

За сукупності таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше застосований до ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі судового провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема, прибувати за кожною вимогою до суду.

Керуючись ст.ст. 376 ч. 2, 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 20 листопада 2019 року, якоюобвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено строк тримання під вартою строком на 60 діб, до 18 січня 2020 року включно, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

Ю.Р.Трясун І.А.Мосьондз С.О.Новов