ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 405/4490/15-ц

провадження № 61-1718св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , подану їх представником ОСОБА_4 ,на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року, ухвалене у складі судді Іванової Л. А., та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Дьомич Л. М., Гайсюка О. В.; Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне територіальне управління юстиції в Кіровоградській області, про визнання шлюбу недійсним, усунення від права на спадкування та визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позову зазначили, що є дітьми ОСОБА_5 , якому на праві власності належав житловий будинок по АДРЕСА_1 ) та земельна ділянка із кадастровим номером 3522587200:02:000:3231, розташована на території Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Так як ОСОБА_1 проживає у Республіці Словаччина, а ОСОБА_2 перебуває у Єлизаветградському психоневрологічному інтернаті, оскільки є інвалідом II групи, у березні 2014 року ОСОБА_1 і сестра ОСОБА_5 - ОСОБА_6 домовилися із ОСОБА_3 про догляд та допомогу ОСОБА_5 за грошову винагороду.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 помер і ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області із заявою про прийняття спадщини; ОСОБА_2 відповідну заяву не подав.

У ході оформлення спадщини ОСОБА_1 дізналася, що за кілька днів до смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5 і ОСОБА_3 зареєстрували шлюб, тобто відповідач також є спадкоємцем першої черги.

Позивачі вказують, що їх батькові на день смерті було 74 роки, він хворів і був неспроможним самостійно себе обслуговувати, потребував стороннього догляду та допомоги, тобто перебував у безпорадному стані.

Вважають, що ОСОБА_3 , укладаючи шлюб з використанням паспорта ОСОБА_5 , виданого 23 серпня 2014 року, не мала наміру створити з ним сім`ю, а переслідувала корисливі цілі і хотіла набути право на частку у спадщині, тому що власного житла не має. Вона знала, що доглядає їх батька за грошову винагороду, а не з почуттів подружжя чи члена сім`ї. Вказані обставини свідчать про фіктивність шлюбу, укладеного ОСОБА_5 і ОСОБА_3 .

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили:

- визнати шлюб, укладений 27 серпня 2014 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_3 , недійсним;

- усунути ОСОБА_3 від права на спадкування після ОСОБА_5 ;

- визнати за кожним із позивачів у порядку спадкування за законом право власності по 1/2 частці на житловий будинок на АДРЕСА_1 ) та по 1/2 частці земельної ділянки із кадастровим номером 3522587200:02:000:3231, розташованої на території Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначених законодавством підстав для визнання шлюбу ОСОБА_5 і ОСОБА_3 недійсним та усунення останньої від права на спадкування після чоловіка не встановлено. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на майно у порядку спадкування суд відмовив з підстав їх необґрунтованості.

Ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності визначених частиною другою статті 40 СК України правових підстав для задоволення позову, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Оскільки у позовній заяві ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не послалися на частину першустатті 40 СК України як підставу недійсності шлюбу, їх доводи про перебування батька на день реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 у безпорадному стані, що свідчить про відсутність його вільної згоди на шлюб, суд відхилив, вказавши, що ці твердження не стосуються предмета позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2017 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просили рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Заявники зазначають, що суди поклали в основу рішення виключно покази свідка ОСОБА_7 , не надавши належної оцінки показам свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , які підтвердили обґрунтованість позовних вимог, зокрема, безпорадний стан ОСОБА_5 на день реєстрації шлюбу і відсутність між ним і ОСОБА_3 стосунків, які могли бути підґрунтям для подальшого створення сім`ї.

Вказує, що за сприяння ОСОБА_3 ОСОБА_5 23 серпня 2014 року оформлено новий паспорт, 27 серпня 2014 року вони зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, що у сукупності підтверджує доводи позову про укладення ОСОБА_3 цього шлюбу без наміру створити сім`ю, а з корисливих мотивів, які полягають у набутті права на спадщину.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у грудні 2017 року.

Відповідно до пункту 6 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році касаційну скаргу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього суду від 31 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_1 і ОСОБА_2

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_5 постійно проживав на АДРЕСА_1 ). ОСОБА_1 постійно проживає у Словаччині, а ОСОБА_2 перебуває у Єлизаветградському психоневрологічному інтернаті, оскільки є інвалідом II групи.

ОСОБА_5 документувався паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Ленінським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26 червня 2002 року.

19 серпня 2014 року до Ленінського РС у м. Кіровограді УДМС України в Кіровоградській області надійшла заява ОСОБА_5 про втрату паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 . Через хворобу заявник не міг самостійно прибути до Ленінського РС у м. Кіровограді УДМС України в Кіровоградській області, тому посадові особи вказаного підрозділу самостійно виїхали за адресою його проживання та прийняли від нього заяву про втрату паспортного документа.

23 серпня 2014 року ОСОБА_5 оформлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , який особисто вручений заявнику посадовими особами Ленінського РС у м. Кіровограді УДМС України в Кіровоградській області за місцем його проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 ; реєстрація шлюбу відбулася за паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Ленінським РС у м. Кіровограді УДМС України в Кіровоградській області 23 серпня 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер у віці 74 роки . Причиною смерті зазначено ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз.

Видача свідоцтва про смерть відбулася на підставі паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Ленінським РВ УМВС України в Кіровоградській області 26 червня 2002 року, який раніше зазначений як втрачений.

Після ОСОБА_5 відкрилася спадщина, до складу якої входить житловий будинок на АДРЕСА_1 ) та земельна ділянка із кадастровим номером 3522587200:02:000:3231, розташована на території Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Тєрєхової С. В. у вересні 2014 року звернулася ОСОБА_1 , а у лютому 2015 року - ОСОБА_3

ОСОБА_2 у шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини після батька до нотаріуса не звернувся.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 15 червня 2015 року приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Тєрєхова С. В. відмовила ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після ОСОБА_5 з підстав пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Оцінивши покази свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , суди встановили, що ОСОБА_5 після смерті дружини жив один, а з кінця 2013 року через поганий стан здоров`я та похилий вік не мав можливості самостійно себе обслуговувати і потребував сторонньої допомоги. У березні 2014 року сестра ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - домовилася із ОСОБА_3 про здійснення догляду за братом за грошову винагороду у розмірі 1 000 гривень у місяць. ОСОБА_3 погодилася доглядати ОСОБА_5 до вересня 2014 року із двома вихідними два рази на місяць; оплату її послуг почергово здійснювали ОСОБА_6 і ОСОБА_1 Наприкінці червня 2014 року стан здоров`я ОСОБА_5 погіршився, він самостійно майже не ходив. 20 липня 2014 року ОСОБА_6 забрала з будинку ОСОБА_5 офіційні документи і передала на зберігання сусіду ОСОБА_8 . У серпні 2014 року стан здоров`я ОСОБА_5 ще більш погіршився, він уже не впізнавав знайомих.

ОСОБА_6 також судам пояснила, що до березня 2014 року ОСОБА_5 не знав ОСОБА_3 і вперше вони зустрілися після того, як вона привела відповідача доглядати за братом.

Згідно з показами свідка ОСОБА_9 , яка є сусідкою ОСОБА_5 , саме вона рекомендувала ОСОБА_6 найняти ОСОБА_3 для догляду за ОСОБА_5 , оскільки останній не було де жити. Після досягнення домовленостей щодо розміру оплати ОСОБА_3 у березні 2014 року переселилася у будинок ОСОБА_5 . До цих подій ОСОБА_3 та ОСОБА_5 одне одного не знали.

З показів свідка ОСОБА_7 суди встановили, що ОСОБА_3 вона знає з 90-их років, у 2012-2013 роках вона проживала у неї, оскільки не має свого житла. ОСОБА_5 знає ОСОБА_3 давно, він приходив до неї в гості. У серпні 2014 року вона їх відвідувала і дізналася, що вони збираються одружитися. ОСОБА_5 мав хворе серце, останні десять років жив один. Також свідок зазначила, що грошей за догляд ОСОБА_5 ОСОБА_3 не платили і такі домовленості були лише на словах.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» № 460-IX від 15 січня 2020 року касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в обґрунтування позову зазначили про перебування ОСОБА_5 на день реєстрації шлюбу у безпорадному стані через похилий вік та поганий стан здоров`я, проте на частину першу статті 40 СК України вони не послалися, а існування визначених частиною другою цієї статті підстав для визнання шлюбу недійсним, а саме його укладення ОСОБА_3 без наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, у ході розгляду справи не встановлено.

Проте такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними.

Стаття 3 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позовної заяви, встановлювала, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Позов пред`являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, з дотриманням порядку, встановленого частинами другою і третьою статті 11-1 цього Кодексу, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді (стаття 118 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання позовної заяви).

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зміст позовних вимог.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Підстави позову поділяються на фактичні (обставини) та юридичні (норми права).

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; таку кваліфікацію позивач здійснює на власний розсуд.

Проте незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Такі дії суд вчиняє згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»), за змістом якого суд уповноважений під час розгляду справи самостійно перевірити доводи сторін щодо порушення їх прав.

Оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначення, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, і самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не суперечить положенням цивільного процесуального законодавства.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Згідно зі статтями 21, 24 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Частини перша статті 40 СК України встановлює, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Відповідно до частини другої цієї статті шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

Звертаючись із цим позовом, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зазначили в його обґрунтування, що на день реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 ОСОБА_5 було 74 роки, він хворів, не міг розмовляти, пересуватися і самостійно себе обслуговувати, тобто перебував у безпорадному стані. Також вказали, що ОСОБА_3 надавала ОСОБА_5 догляд та допомогу за погоджену із його дочкою та сестрою грошову винагороду, а не з почуття обов`язку дружини, тому реєстрація нею шлюбу мала на меті не створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, а отримання права на спадщину.

Таким чином, вбачається, що позивачі вказали дві правові підстави недійсності зареєстрованого між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 шлюбу, а саме відсутність вільної згоди ОСОБА_5 на шлюб через перебування у безпорадному стані (частина перша статті 40 СК України) та реєстрація ОСОБА_3 цього шлюбу без наміру створення сім`ї та набуття прав і обов`язків подружжя, тобто його фіктивність (частина друга статті 40 СК України).

Саме по собі незазначення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у позовній заяві посилання саме на частину першу статті 40 СК України як на правову підставу позову не змінює зміст позовної заяви і не є підставою для відмови у позові, оскільки суд за принципом jura novit curia («суд знає закони») повинен самостійно надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

На підтвердження існування визначеної частиною першою статті 40 СК України підстави для визнання шлюбу недійсним у вересні 2016 року позивачі зверталися до суду першої інстанції із клопотанням про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_5 для з`ясування питання усвідомлення ним об`єктивної дійсності та здатності розуміти значення своїх дій і керувати ними протягом останніх місяців життя.

Суд першої інстанції, незважаючи на наявність відповідних посилань у позовній заяві, відмовив у задоволенні клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, зазначивши, що обставини, для з`ясування яких необхідне призначення експертизи, не стосуються предмета доказування.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не усунув ці порушення процесуального законодавства, натомість також відхилив подане до апеляційного суду клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи з тих підстав, що на частину першу статті 40 СК України позивачі в обґрунтування своїх вимог не посилалися.

Згідно зі статтею 1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 214 ЦПК України у тій же редакції під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі (стаття 143 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

У порушення зазначених положень цивільного процесуального законодавства суди попередніх інстанцій не врахували, що як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 послалися на перебування їх батька ОСОБА_5 у день реєстрації шлюбу у безпорадному стані і неусвідомлення ним об`єктивної дійсності через похилий вік та за станом здоров`я, у зв`язку з чим не вирішили у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства клопотання позивачів про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи стосовно ОСОБА_5 та не перевірили твердження заявників про укладення оспорюваного шлюбу без його вільної згоди через перебування у безпорадному стані.

Вказавши, що безпорадний стан особи не відноситься до встановлених частиною першою статті 40 СК України підстав вважати відсутньою вільну згоду на шлюб, апеляційний суд не врахував, що вказаний в абзаці другому цієї частини перелік підстав не є виключним і про відсутність вільної згоди можуть свідчити і інші обставини, у тому числі неусвідомлення значення своїх дій і нездатність керувати ними через похилий вік, хворобу тощо.

Відхиляючи доводи заявників про те, що ОСОБА_3 здійснювала догляд за їх батьком ОСОБА_5 і надавала йому допомогу за щомісячну грошову винагороду, а не з почуттів обов`язку дружини, суди послалися на пояснення відповідача щодо обставин їх проживання із ОСОБА_5 , не врахувавши, що відповідно до положень глави 5 «Докази» розділу І ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, пояснення відповідача не є доказами.

Таким чином, суди першої і апеляційної інстанцій, вирішуючи справу, допустили порушення цивільного процесуального законодавства, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Касаційний суд, з урахуванням встановлених статтею 400 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, меж розгляду справи у суді касаційної інстанції, процесуальної можливості усунути допущені апеляційним судом недоліки не має, так як не може встановлювати та вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України у тій же редакції підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Враховуючи, що суди першої і апеляційної інстанцій у порушення вимог цивільного процесуального законодавства безпідставно відхилили клопотання заявників про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи з метою встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не визначилися із характером спірних правовідносин, не звернули уваги на зазначені позивачами в обґрунтування позовних вимог фактичні обставини справи і самостійно не визначили правові норми, які врегульовують відповідні правовідносини, що є обов`язком суду згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»), ухвалене судом першої інстанції рішення і постановлена судом апеляційної інстанції ухвала не можуть вважатися законними і обґрунтованими, тому відповідно до статті 411 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції належить урахувати викладене, оцінити зазначені позивачами фактичні підстави позову, визначитися із правовими нормами, які врегульовують такі правовідносини, та з у рахуванням встановлених обставин справи вирішити у відповідності до вимог цивільного процесуального законодавства клопотання заявників про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, ухвалившисудове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 409 ЦПК України, статтею 411 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, та статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , подану їх представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 27 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 15 листопада 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко М. Ю. Тітов