Ухвала

30 червня 2020 року

місто Київ

справа № 128/2104/18

провадження № 61-9462ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2

про визнання земельної ділянки для ведення садівництва та будинку особистою приватною власністю,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки та садового будинку особистою приватною власністю дружини.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2020 року позов задоволено.

Визнано земельну ділянку, площею 0, 1196 га, кадастровий номер 0520687000:05:003:0198, з цільовим призначенням - для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , - особистою приватною власністю ОСОБА_1

Визнано садовий будинок, переведений у житловий, під літерою «А», загальною площею 73, 8 кв. м, житловою площею 49, 1 кв. м, з мансардою під літерою «м/А», ганком, балконом, балконом, та господарські будівлі: гараж під літерою «Б», сарай - вбиральню під літерою «В», огорожу № 1, ворота № 2, хвіртку № 3, криницю № 4, що розташовані за адресою АДРЕСА_1, - особистою приватною власністю ОСОБА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що майно придбано за особисті кошти ОСОБА_1 , а подальше отримання ОСОБА_2 позики не є беззаперечним доказом того, що ці кошти були витрачені ним саме на придбання спірного майна.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2020 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки для ведення садівництва та будинку особистою приватною власністю відмовлено.

Апеляційний суд відповідно до встановлених обставин у справі дійшов висновку, що спірна земельна ділянка була придбана відповідачем ОСОБА_2 за його особисті кошти, які набуті ним на підставі договору позики від ОСОБА_1 , а не у зв`язку із розпорядженням спільним сумісним майном.

Також апеляційний суд встановив, що, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання права власності на садовий будинок з господарськими будівлями і спорудами, суд першої інстанції не врахував наявні у справі докази про зміну статусу спірного будинку. Враховуючи принцип права слідування, передбачений статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України, ОСОБА_2 набув право особистої власності на садовий, а в подальшому житловий будинок, який був прийнятий в експлуатацію як об`єкт завершеного будівництва за його замовленням.

ІІ. ВИМОГИ ТА АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 23 червня 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року, залишити в силі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник визначила порушення апеляційним судом норм процесуального права.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для повернення касаційної скарги заявнику, яку подано без додержання вимог процесуального закону, чинного на момент звернення зі скаргою.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1-4 частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених

пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У поданій касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не наводить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судових рішень. Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Таким чином, Верховний Суд констатує, що подана заявником касаційна скарга не містить належного викладу підстав для оскарження постанови апеляційного суду в касаційному порядку.

Доводи про здійснення оцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, що визначенні статтею 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконала вимоги процесуального закону під час подання касаційної скарги щодо наведення визначених процесуальним законом підстав касаційного оскарження судового рішення, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статтями 389, 393, 411 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки для ведення садівництва та будинку особистою приватною власністю, не прийняти до розгляду та повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний