ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2020Справа № 910/9739/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноблок»

про стягнення 454 629, 41 грн.

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок»

про визнання недійсними договорів

Представники:

від позивача (за первісним позовом): Руденко А.О. ;

від відповідача (за первісним позовом): Захарчук І.А.

від відповідача-2 (за зустрічним позовом): не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 454 629, 41 грн., з якої 349 740, 00 грн. - основний борг, 46 655, 32 грн. - інфляційні втрати, 8 365, 00 грн. - 3 % річних та 49 869, 09 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2019 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду: докази сплати судового збору у розмірі 6 819, 44 грн. - оригіналу платіжного доручення про перерахування судового збору; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

06.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05.09.2019.

27.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав заяву про залучення третьої особи, в якій просить суд залучити до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноблок», у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Також, 27.08.2019 відповідач подав клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» оригінали та належним чином завірені копії видаткових накладних: № РН-0000843 від 07.09.2016, № РН-0000977 від 17.10.2016.

28.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що на підставі сплачених ТОВ «Техноблок» коштів за виставленими рахунками-фактури №СФ-0001000 від 17.08.2016 та № СФ-0001208 від 20.09.2016 відповідачем було поставлено ТОВ «Техноблок» товар, про що складено видаткові накладні №РН-0000843 та № РН-0000977, які були передані ТОВ «Техноблок», однак не повернуті відповідачу з підписом та печаткою. Крім того, відповідач зазначає, що за своєю правовою природою укладений між позивачем та ТОВ «Техноблок» договір відступлення права вимоги від 01.07.2019 є договором факторингу, відповідно фактором може бути фінансова установа, а для надання фінансової послуги вона має бути включена до Державного реєстру фінансових установ.

28.08.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок».

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" просить суд витребувати від ТОВ «Імекс-Мерчендайз» та ТОВ «Техноблок» оригінал та належним чином засвідчену копію договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 року.

Суд відмовив у задоволенні заявленого у зустрічній позовній заяві клопотання про витребування у відповідача та ТОВ «Техноблок» оригіналу та належним чином засвідченої копії договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 року, оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 було зобов`язано позивача надати оригінали доданих до позовної заяви документів для огляду в судовому засіданні, у тому числі договір про відступлення права вимоги від 01.07.2019 року, копія якого міститься у матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2019 прийнято зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" до спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» про визнання недійсним договору об`єднано в одне провадження з первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" про стягнення 454 629, 41 грн. у справі №910/9739/19.

05.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" подало заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої змінює підставу набуття позивачем (за первісним позовом) права вимоги на стягнення грошових коштів з відповідача (за первісним договором) а саме договір та платіжні доручення.

У судовому засіданні 05.09.2019 суд на місці ухвалив продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву до 10.10.2019.

06.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" подало письмові пояснення, в яких просить суд залишити без розгляду та повернути позивачу (за первісним позовом) заяву про зміну підстав позову, оскільки відсутні докази її направлення іншим учасникам справи.

18.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" подало відзив на зустрічний позов, в якому зазначає, що під час укладення договору цесії волевиявлення сторін було направлено на відступлення права вимоги, а не на отримання прибутку з боку позивача шляхом укладення договору факторингу.

Судове засідання, призначене на 10.10.2019 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Щербакова С.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2019 призначено підготовче судове засідання на 31.10.2019.

30.10.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" подало клопотання, в якому просило суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату.

У судовому засіданні 31.10.2019 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 28.11.2019.

28.11.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» надійшли письмові пояснення, в якій відповідач-2 (за зустрічним позовом) зазначив, що останнім було перераховано на рахунок ТОВ "Фрам-Лайн" грошові кошти в рахунок оплати вартості металопластикових виробів, проте поставку не здійснено. Крім того, ТОВ «Техноблок» повідомило, що у відповідача-2 (за зустрічним позовом) відсутні видаткові накладні № РН-0000843 від 07.09.2016 та № 0000977 від 17.10.2016, про які зазначає ТОВ "Фрам-Лайн", а також просило суд проводити розгляд справи без участі ТОВ «Техноблок».

У судовому засіданні 28.11.2019 розглянувши заяву позивача (за первісним позовом) про зміну підстав позову, суд зазначив, що у даному випадку змінилася лише підстава позову, а саме договір за яким було відступлено право вимоги, при цьому предмет позову - стягнення заборгованості у розмірі 454 629, 41 грн. не змінився. Враховуючи що суд не перейшов до розгляду справи по суті, суд визнав подану заяву про зміну предмету позову такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим прийняв її до розгляду.

Крім того, розглянувши подане відповідачем (за зустрічним позовом) клопотання про витребування доказів, враховуючи що у матеріалах справи наявні письмові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок», в яких останнє повідомило, про відсутність у товариства видаткових накладних № РН-0000843 від 07.09.2016 та № 0000977 від 17.10.2016, на які посилається ТОВ "Фрам-Лайн", суд не вбачає підстав для їх витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок», у зв`язку з чим суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача (за первісним позовом) про витребування доказів.

В той же час, враховуючи що як у відзиві на первісну позовну заяву, так і у клопотанні про витребування доказів ТОВ "Фрам-Лайн" зазначає про надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Техноблок» видаткових накладних № РН-0000843 від 07.09.2016 та № 0000977 від 17.10.2016 на підтвердження факту поставки металопластикових виробів, приймаючи до уваги, що відповідні видаткові накладні є первинними документами та підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, суд зобов`язав ТОВ "Фрам-Лайн" надати суду належним чином засвідчені копії видаткових накладних № РН-0000843 від 07.09.2016 та № 0000977 від 17.10.2016 та докази їх направлення (надсилання/вручення) Товариству з обмеженою відповідальністю «Техноблок».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2019 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" про залучення третьої особи - задоволено. Залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача (за первісним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноблок». Зокрема, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" у строк до 14.01.2020 надати суду письмові пояснення з приводу заявлених первісних позовних вимог та докази на підтвердження викладених обставин, з урахуванням положень ч. 3-7 ст. 165 ГПК. Підготовче засідання відкладено на 16.01.2020.

14.01.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" надійшли письмові пояснення, в яких відповідач, зокрема зазначає, що ним виконані зобов`язання з поставки товару, а також стверджує про фіктивність правочину щодо відступлення права вимоги за платіжними дорученнями.

Також, 14.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" подало перелік питань до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» в порядку ст. 90 ГПК України.

Крім того, 14.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" подало заяву про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, в якій просить суд вважати чинними (актуальними) такі позовні вимоги за зустрічним позовом: визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01.07.2019 року (зі всіма додатками до нього), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (щодо платіжних доручень №№ 28, 30, 38, 44, 45, 1); визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 01.07.2019 року (зі всіма додатками до нього), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (щодо платіжних доручень №№ 46, 49, 58, 63, 65, 140).

14.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" подало до суду клопотання про призначення судової експертизи, в якому просить суд призначити у справі судову технічну експертизу документу (експертиза давності документу), на вирішення якої поставити наведені у клопотанні питання.

Також, 14.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" подало клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» копії додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість (розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за серпень 2016 року - грудень 2019 року.

У судовому засіданні 16.01.2020, дослідивши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" про зміну підстав позову та збільшення позовних вимог, суд зазначив, що у даному випадку змінився саме предмет зустрічного позову, оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" заявлено дві вимоги про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги від 01.07.2019 за різними платіжними дорученнями, при цьому, як вбачається зі змісту заяви, підстави позову не змінилися.

Оскільки суд не перейшов до розгляду справи по суті, суд розцінив подану заяву, як заяву про зміну предмету позову, визнав її такою, що відповідає вимогам ст. 46 ГПК України у зв`язку з чим прийняв її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2020 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" про витребування доказів - задоволено. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноблок» у строк до 11.02.2020 надати суду належним чином засвідчені копії додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість (розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) за серпень 2016 року - грудень 2019 року. Зобов`язано Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві у строк до 11.02.2020 надати суду належним чином засвідчені копії додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість (розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (код ЄДРПОУ - 35393728) за серпень 2016 року - грудень 2019 року. Підготовче засідання відкладено на 13.02.2020.

07.02.2020 через відділ діловодства суду від Головного управління ДФС у м. Києві Державної податкової служби України на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2020 надійшли документи на електронному носії.

У судовому засіданні 13.02.2020 оголошено перерву до 12.03.2020.

11.03.2020 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» надійшли документи на виконання вимоги ухвали суду від 16.01.2020.

12.03.2020 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам-Лайн» надійшли письмові пояснення, в яких відповідач (за первісним позовом) зазначає, що ТОВ «Фрам-Лайн» внаслідок господарської операції були виписані та зареєстровані податкові накладні в ЄРПН, в свою чергу ТОВ «Техноблок» сформовано за спірними поставками податковий кредит з ПДВ та відображено його у податковій звітності, що як зазначає, відповідач (за первісним позовом) свідчить про реальність спірних господарських операцій та здійснення постачання товару ТОВ «Фрам-Лайн».

Також, 12.03.2020 ТОВ «Фрам-Лайн» подало клопотання про виклик свідка, в якому просить суд викликати у судове засідання та допитати в якості свідка ОСОБА_2 .

У судовому засіданні 12.03.2020, розглянувши клопотання відповідача (за первісним позовом) про виклик свідка, враховуючи, що у матеріалах справи наявна письмова заява свідка - ОСОБА_2 з підтвердженням про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань, суд не вбачає підстав для виклику у судове для допиту ОСОБА_2 , при цьому, суд зазначив, що з відповідної заяви не вбачається яку саме посаду обіймає ОСОБА_2., а тому суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача (за первісним позовом).

Крім того, розглянувши клопотання представника відповідача (за первісним позовом) про призначення судової технічної експертизи у справі, враховуючи правові підстави зустрічного позову з урахуванням заяви про зміну предмету зустрічного позову, суд не вбачає необхідності у проведенні судової технічної експертизи для вирішення спору у даній справі, а тому відмовив у задоволенні клопотання відповідача (за первісним позовом).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/9739/19 призначено на 09.04.2020.

08.04.2020 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" про відкладення розгляду справи (надіслане на електронну пошту суду), в якому з урахуванням встановлення на всій території України карантину, запровадженого рішенням Уряду з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Судове засідання, призначене на 09.04.2020 не відбулося у зв`язку з необхідністю попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020), з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 № 9/рс-186/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2020 призначено судове засідання на 07.05.2020.

24.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач (за первісним позовом) подав заяву, в якій повідомив, що відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, докази сплати гонорару Адвокатському об`єднанню «Щиглов і партнери» буде надано суду на протязі п`яти днів після ухвалення рішення суду у даній справі.

Також, 24.04.2020 позивач (за первісним позовом) подав суду письмові пояснення, в яких, зокрема зазначає, що непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Крім того, 24.04.2020 позивач (за первісним позовом) подав заяву , в якій у зв`язку з запровадженням на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

06.05.2020 до суду надійшло клопотання відповідача за первісним позовом (надіслане на електронну пошту суду), в якому останній у урахування встановлення на території України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 07.05.2020 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 11.06.2020.

У цьому судовому засіданні представник відповідача (за первісним позовом) подав клопотання про призначення судової експертизи, в якому повторно просить суд призначити у даній справі судову технічну експертизу документу.

Представник позивача (за первісним позовом) заперечив проти задоволення вказаного клопотання.

Розглянувши клопотання відповідача (за первісним позовом), враховуючи що наразі справа розглядається по суті, приймаючи до уваги, що у задоволенні аналогічного клопотання відповідача (за первісним позовом) судом було відмовлено, відтак суд не вбачає підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" про призначення судової експертизи.

У цьому судовому засіданні представник позивача (за первісним позовом) підтримав заявлені первісні позовні вимоги та заперечив проти задоволення зустрічних позовних вимог.

Представник відповідача (за первісним позовом) заперечив проти задоволення первісних позовних вимог та підтримав заявлені зустрічні позовні вимоги.

Представник відповідача-2 (за зустрічним позовом) у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноблок» повідомлялося ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на зустрічну позовну заяву відповідачем-2 не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, з метою повідомлення відповідача-2 (за зустрічним позовом) про розгляд справи судом та про його право подати відзив на зустрічну позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-2 (за зустрічним позовом), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01025, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 7, офіс 1, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду з відміткою: «адресат відсутній».

При цьому, суд зазначає, що 11.03.2020 через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» надійшли документи на виконання вимоги ухвали суду від 16.01.2020.

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач-2 (за зустрічним позовом) мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача-2 (за зустрічним позовом) був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача-2 (за зустрічним позовом) не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» згідно виставлених рахунків-фактури на поставку: металопластикових виробів та блоків віконних було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" грошові кошти у розмірі 349 740, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. (копії у матеріалах справи).

Проте, як зазначає позивач (за первісним позовом) Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" товар не поставлено.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» на адресу відповідача (за первісним позовом) направлялась вимога № б/н від 03.09.2018, в якій ТОВ «Техноблок» вимагало у відповідача (за первісним позовом) у разі не поставки товару в семиденний строк повернути суму попередньої оплати у розмірі 349 740, 00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінних лист з відтиском календарного штемпеля поштового відділення - 04.09.2018 та копією службового чеку.

Відповідач (за первісним позовом) на вищезазначену вимогу відповіді не надав.

Так, 01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (далі - новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (далі - первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги від боржника (ТОВ «Фрам-Лайн»), що належить первісному кредиторові і стає кредитором по отриманню права вимагати повернення суми передплати на підставі наступних первинних документів (платіжних доручень): платіжне доручення № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. На загальну суму 349 740, 00 грн.

За цим договором новий кредитор одержує всі права покупця замість первісного кредитора та стає стороною по правочину щодо сплати передплати та отримує всі права сторони по договору (правочину), як то вимагати від боржника сплати (повернення) всіх платежів, що випливають з даної господарської операції в тому числі штрафів, пені та індексу інфляції за весь час прострочення, трьох відсотків річних та будь якого іншого (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, відступлення права вимоги, передбачене цією угодою, за зобов`язанням боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 349 740, 00 грн та крім цього повна сума інших платежів передбачених діючим законодавством, як то індекс інфляції та три проценти річних за прострочення виконання грошового зобов`язання та будь які інші платежі належні первісному кредиторові відповідно до закону.

Згідно п. 2.3. договору, новий кредитор здійснює розрахунок по даному договору, перед первісним кредитором, після отримання повного розрахунку боржника по основному договору у розмірі 249 740, 00 грн.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (п. 5.1. договору).

01.07.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (первісний кредитор) складено та підписано акт приймання-передачі документів по договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019, відповідно до якого на виконання ст. 517 ЦК України первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає оригінали наступних документів: платіжне доручення № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. На загальну суму 349 740, 00 грн.

Крім того, 10.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (первісний кредитор) укладено додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019, згідно якої сторони дійшли згоди викласти п. 2.1. та п.2.3. договору в наступній редакції:

Пункт 2.1.: Відступлення права вимоги, передбачене цією угодою, за зобов`язанням боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 349 740, 00 грн - основного боргу, 46 655, 32 грн - інфляційних втрат та 8 365, 00 грн - 3 % річних.

Пункт 2.3.: За відступлення права вимоги новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору 404 760, 32 грн, після отримання грошових коштів від боржника по основному договору або після стягнення грошових коштів за договором на підставі рішення суду.

Отже, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги за первісним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" зазначає, що на підставі укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019, до позивача (за первісним позовом) перейшло право вимоги до відповідача (за первісним позовом), щодо повернення сплачених коштів у розмірі 349 740, 00 грн., сплачених у якості попередньої оплати на поставку товару.

Крім того, позивач (за первісним позовом) просить суд стягнути з відповідача (за первісним позовом) 46 655, 32 грн. - інфляційні втрати за період з 14.09.2018 по 01.07.2019, 8 365, 00 грн. - 3 % річних за період з 14.09.2018 по 01.07.2019 та 49 869, 09 грн. - пені за період з 14.09.2018 по 01.07.2019.

В обґрунтування зустрічного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" вказує на фіктивність правочину - договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 укладеного між відповідачами (за зустрічним позовом). Крім того, позивач (за зустрічним позовом) зазначає, що строк поставки не визначено, а отже строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" зобов`язання з поставки товару не настав. Також, позивач (за зустрічним позовом) вказує, що укладений договір про відступлення права вимоги за своєю юридичною природою є договором факторингу, проте фактором може бути лише фінансова установа, яка включена до Державного реєстру фінансових установ.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги за первісним позовом та позовні вимоги за зустрічним позовом не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

При цьому, згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" за зустрічним позовом заявлено дві вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 року (зі всіма додатками до нього), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (щодо платіжних доручень №№ 28, 30, 38, 44, 45, 1) та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 року (зі всіма додатками до нього), укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (щодо платіжних доручень №№ 46, 49, 58, 63, 65, 140).

Позивач (за зустрічним позовом), як на одну з підстав визнання недійсними вказаних договорів про відступлення права вимоги посилається на фіктивність зазначених правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (первісний кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги від боржника (ТОВ «Фрам-Лайн»), що належить первісному кредиторові і стає кредитором по отриманню права вимагати повернення суми передплати на підставі наступних первинних документів (платіжних доручень): платіжне доручення № 28 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 30 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 38 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 44 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 45 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 1 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. На загальну суму 349 740, 00 грн.

Суд зазначає, що 05.09.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Товариство з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" у зв`язку з тим що до первісної позовної заяви було додано інший договір про відступлення права вимоги, предметом якого є інші платіжні доручення, а не ті, що додано до позовної заяви, а саме: платіжні доручення № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн., на які міститься посилання у первісній позовній заяві, ТОВ "Імекс-Мерчендайз" було подало заяву про зміну підстав позову, відповідно до якої змінено підставу набуття позивачем (за первісним позовом) права вимоги на стягнення грошових коштів з відповідача (за первісним договором) а саме договір про відступлення права вимоги.

У судовому засіданні 28.11.2019, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" про зміну підстав позову, суд зазначив, що у даному випадку змінилася лише підстава позову, а саме договір за яким було відступлено право вимоги, при цьому предмет позову - стягнення заборгованості у розмірі 454 629, 41 грн. не змінився, у зв`язку з чим суд прийняв її до розгляду.

Як встановлено судом вище, 01.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги від боржника (ТОВ «Фрам-Лайн»), що належить первісному кредиторові і стає кредитором по отриманню право вимагати повернення суми передплати на підставі наступних первинних документів (платіжних доручень): платіжне доручення № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. На загальну суму 349 740, 00 грн.

Оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" 01.07.2019 було укладено два окремих договори про відступлення права вимоги до ТОВ «Фрам-Лайн» на одну й ту саму суму коштів - 349 740, 00 грн щодо платіжних доручень №№ 28, 30, 38, 44, 45, 1 та платіжних доручень №№ 46, 49, 58, 63, 65, 140, у зв`язку з чим позивач (за зустрічним позовом) вказує на фіктивність вказаних правочинів.

Разом з тим, суд зазначає, що договір про відступлення права вимоги від 01.07.2019 за яким передано право вимоги з повернення суми передплати на підставі наступних первинних документів (платіжних доручень): платіжне доручення № 28 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 30 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 38 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 44 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 45 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 1 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. - на загальну суму 349 740, 00 грн. наразі (з урахуванням зміни підстав первісного позову) не є підставою первісного позову, відповідно не підлягає дослідженню судом, оскільки за змістом ст. 180 Господарського процесуального кодексу України, зустрічний позов повинен бути взаємопов`язаний з первісним позовом виникати з одних правовідносин або задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Проте, у даному випадку у разі задоволення судом вимоги ТОВ «Фрам-Лайн» за зустрічним позовом в частині визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 за яким передано право вимоги з повернення суми передплати на підставі наступних первинних документів (платіжних доручень): платіжне доручення № 28 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 30 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 38 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 44 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 45 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 1 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. ніяким чином не вплине на розгляд первісного позову, не призведе до повного або часткового задоволення первісного позову, як і до відмови у задоволенні первісного позову.

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

У постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 у справі № 6-197цс14 викладено правовий висновок про те, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфіковано як фіктивний.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину (див. постанову Верховного Суду від 15.03.2018 № 910/14757/17).

Судом встановлено, що на виконання умов спірного договору про відступлення права вимоги, 01.07.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (первісний кредитор) було складено та підписано акт приймання-передачі документів по договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019, відповідно до якого на виконання ст. 517 ЦК України первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає оригінали наступних документів: платіжне доручення № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. На загальну суму 349 740, 00 грн.

За висновками суду, доводи позивача (за зустрічним позовом) про укладення 01.07.2019 відповідачами (за зустрічним позовом) двох окремих договорів про відступлення права вимоги до ТОВ «Фрам-Лайн» на одну й ту саму суму коштів - 349 740, 00 грн щодо платіжних доручень №№ 28, 30, 38, 44, 45, 1 та платіжних доручень №№ 46, 49, 58, 63, 65, 140, не свідчать про фіктивність правочину в розумінні норми статті 234 Цивільного кодексу України, оскільки юридична особа не обмежена у праві укласти в один день декілька договорів на одну й ту саму суму, при цьому твердження позивача (за зустрічним позовом) щодо складання нового договору про відступлення права вимоги заднім числом без створення правових наслідків з метою підігнати необхідні дані (номери та дати платіжних доручень) є лише припущеннями позивача (за зустрічним позовом), які позбавлені належного доказового обґрунтування.

Позивачем (за зустрічним позовом) не доведено наявності умислу обох сторін, зокрема відповідачів (за зустрічним позовом), на вчинення фіктивного правочину, а також наявності у сторін свідомого наміру невиконання зобов`язань за договором.

Щодо твердження позивача (за зустрічним позовом) стосовного того, що строк поставки не визначено, а отже строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" зобов`язання з поставки товару не настав, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом вище, Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» на юридичну адресу ТОВ "Фрам-Лайн" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13) направлялась вимога № б/н від 03.09.2018, в якій ТОВ «Техноблок» вимагало у позивача (за зустрічним позовом) у разі не поставки товару в семиденний строк повернути суму попередньої оплати у розмірі 349 740, 00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінних лист з відтиском календарного штемпеля поштового відділення - 04.09.2018 та копією фіскального чеку.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Проте, суд зазначає, що позивачем (за зустрічним позовом) не надано суду доказів неодержання ним вимоги ТОВ «Техноблок», зокрема довідки підприємства зв`язку про ненадходження на адресу ТОВ "Фрам-Лайн" відповідного рекомендованого поштового відправлення.

Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та те, що ТОВ «Техноблок» зверталося до позивача (за зустрічним позовом) з вимогою № б/н від 03.09.2018, позивач (за зустрічним позовом) зобов`язаний був у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги ТОВ «Техноблок» постави товар або повернути суму попередньої оплати у розмірі 349 740, 00 грн., тобто на момент укладення спірного договору про відступлення права вимоги строк виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" зобов`язання з поставки товару настав.

Також, позивач (за зустрічним позовом) вказує, що укладений договір про відступлення права вимоги за своєю юридичною природою є договором факторингу, проте фактором може бути лише фінансова установа, яка включена до Державного реєстру фінансових установ.

Проте, суд не приймає до уваги такі твердження позивача (за зустрічним позовом), з огляду на наступне.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Стаття 513 Цивільного кодексу України встановлює, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231" до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 2, 512 - 518 Цивільного кодексу України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналіз частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частини 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

Щодо розмежування договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні пункту 11 частини 1 статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

Отже, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16.

Врахувавши викладене, зокрема зазначену правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018, суд зазначає, що характерними ознаками договору факторингу є те, що:

- йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а є правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Як встановлено судом, відповідно до п. 1.1. договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019 первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв на себе право вимоги від боржника (ТОВ «Фрам-Лайн»), що належить первісному кредиторові і став кредитором по отриманню права вимагати повернення суми передплати на підставі наступних первинних документів (платіжних доручень): платіжне доручення № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; платіжне доручення № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; платіжне доручення № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; платіжне доручення № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; платіжне доручення № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; платіжне доручення № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. На загальну суму 349 740, 00 грн.

При цьому, 10.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» (первісний кредитор) укладено додаткову угоду № 1 до договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019, згідно якої сторони дійшли згоди викласти п. 2.1. та п.2.3. договору в наступній редакції:

Пункт 2.1.: Відступлення права вимоги, передбачене цією угодою, за зобов`язанням боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 349 740, 00 грн - основного боргу, 46 655, 32 грн - інфляційних втрат та 8 365, 00 грн - 3 % річних. На загальну суму 404 760, 32 грн.

Пункт 2.3.: За відступлення права вимоги новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору 404 760, 32 грн, після отримання грошових коштів від боржника по основному договору або після стягнення грошових коштів за договором на підставі рішення суду.

За таких обставин суд дійшов висновку, що спірний договір не є договором факторингу, оскільки сума відступленого права вимоги відповідає ціні такого права вимоги.

Отже спірна угода не є договором факторингу, оскільки не містить ознак договору факторингу чи договору фінансових послуг, не передбачає отримання прибутку, а передбачає купівлю-продаж прав вимоги та є за своєю правовою природою договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 Цивільного кодексу України, та суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а отже, наявність у відповідача-1 (за зустрічним позовом) як нового кредитора ліцензії, необхідної для здійснення фінансових послуг факторингу, не вимагається.

Також однією із підстав для визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги позивач вказує на те, що він містить ознаки такого, що вчинений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки такі правочини спрямовані виключно на незаконне заволодіння майном - грошовими коштами ТОВ «Фрам-Лайн».

Зі змісту ст. 228 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У п. 3.7 Постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказано, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.

До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об`єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров`я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

В свою чергу, обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Проте, всупереч наведеного вище, незважаючи на передбачений господарським процесуальним кодексом України обов`язок з доказування, позивачем (за зустрічним позовом) не було доведено суду належними та допустимими доказами обставин того, що договір про відступлення права вимоги від 01.07.2019 було укладено відповідачами (за зустрічним позовом) саме за наявності дійсного наміру порушення інтересів держави і суспільства, його моральних засад.

Тобто, у даному випадку, посилання позивача (за зустрічним позовом) в якості обґрунтування позову на приписи ст. 228 Цивільного кодексу України є такими, що не підтверджуються належними доказами.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноблок» про визнання недійсним договору не підлягають задоволенню.

Щодо заявлених первісних позовних вимог, суд відзначає наступне.

Так, Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» згідно виставлених рахунків-фактури на поставку: металопластикових виробів та блоків віконних було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" грошові кошти у розмірі 349 740, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. (копії у матеріалах справи).

Проте, як зазначає позивач (за первісним позовом) Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" товар не поставлено.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов`язання виникає між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами, зобов`язаною та управненою сторонами зобов`язання є відповідно боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в силу вимог ст. 181 Господарського кодексу України, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фрам-Лайн» було укладено господарський договір у спрощений спосіб на поставку товару вартістю 349 470, 00 грн.

Отже Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноблок», укладаючи з ТОВ «Фрам-Лайн» господарський договір у спрощений спосіб, мав на меті отримати товар - металопластикові вироби та блоки віконні.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» згідно виставлених рахунків-фактури на поставку: металопластикових виробів та блоків віконних було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" грошові кошти у розмірі 349 740, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн. (копії у матеріалах справи).

Судом також встановлено, що на підставі укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноблок» договору про відступлення права вимоги від 01.07.2019, до позивача (за первісним позовом) перейшло право вимоги до відповідача (за первісним позовом), щодо повернення сплачених коштів у розмірі 349 740, 00 грн., сплачених у якості попередньої оплати на поставку товару.

Проте, як зазначає позивач (за первісним позовом) Товариством з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" товар не поставлено.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями позивача (за первісним позовом), з огляду на наступне.

Так, частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, що у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем (за первісним позовом), як постачальником було виставлено на оплату рахунок - фактуру № СФ-0001000 від 17.08.2016 року на суму 171 400 грн., який було сплачено ТОВ «Техноблок» двома платежами: платіжними дорученнями № 46 від 18.08.2016 року на суму - 149 975, 28 грн. та № 49 від 30.08.2016 року на суму 21 424,72 грн.

Суд зазначає, що на поставку ТОВ «Техноблок» металопластикових виробів у кількості - 2 од., відповідачем (за первісним позовом) було складено видаткову накладну № РН-0000843 від 07.09.2016 на суму 171 400, 00 грн, проте остання не підписана з боку ТОВ «Техноблок».

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що за вказаною господарською операцію ТОВ «Техноблок» були зареєстровані та складені податкові накладні № 105 на суму 149 975, 28 грн. та № 170 на суму 21 424,72 грн.

В подальшому, на підставі виставленого на оплату рахунку - фактури № СФ-0001208 від 20.09.2016 року на суму 148 340, 00 грн., ТОВ «Техноблок» було перераховано відповідачу (за первісним позовом) грошові кошти у сумі 148 340, 00 грн трьома платежами: платіжне доручення № 58 від 20.09.2016 року на суму 120 000, 00 грн, платіжне доручення № 63 від 10.10.2016 року на суму 24 445, 49 грн., платіжне доручення № 65 від 17.10.2016 року на суму 3 894, 51 грн.

Суд зазначає, що видаткова накладна № РН-0000977 від 17.10.2016 щодо поставки металопластикових виробів у кількості - 2 од. також не була підписана з боку ТОВ «Техноблок», проте, виконання даної господарської операції підтверджується складеними та зареєстрованими ТОВ «Техноблок» податковими накладнми № 123 на суму 120 000, 00 грн., № 45 на суму 24 445, 49 грн., № 84 від 17.10.2016 року на суму 3 894, 51 грн.

Крім того, на підставі виставленого на оплату рахунку - фактури № СФ-0002674 від 26.12.2017, ТОВ «Техноблок» було перераховано відповідачу (за первісним позовом) грошові кошти у сумі 30 000, 00 грн, згідно платіжного доручення № 140 від 05.01.2018 року.

При цьому, на підставі листа ТОВ «Техноблок» б/н від 13.03.2018, в якому останнє просило повернути сплачену передоплату у розмірі 30 000, 00 грн, перераховану згідно платіжного доручення № 140 від 05.01.2018 року на підставі рахунку - фактури № СФ-0002674 від 26.12.2017, відповідачем (за первісним позовом) частково повернуто грошові кошти на користь ТОВ «Техноблок» у розмірі 7 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученням № 5428 від 01.06.2018 на суму 3000,00 грн та № 6550 від 08.11.2018 на суму 4000, 00 грн.

Товар на суму 23 000, 00 грн було поставлено відповідачем (за первісним позовом) за видатковою накладною № РН-0000964, яка також не містить підпису ТОВ «Техноблок», проте, за даною господарською операцією ТОВ «Техноблок» було складено та зареєстровано податкову накладну № 9.

Так, відповідно до п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За приписами п.п. 198.1.-198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу), та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (ст. 200 Податкового кодексу України).

Відповідно до абз.1-2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством; платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених зазначеними документами.

Податкова декларація - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) па користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною (ст. 46 Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що Головним управлінням ДФС у м. Києві Державної податкової служби України на виконання вимог ухвали суду від 16.01.2020 по ТОВ «Техноблок» було надано електронні копії додатків 5 «Розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5)» до декларацій ТОВ «Техноблок» з податку на додану вартість за серпень 2016 - грудень 2019 року, з яких чітко вбачається, що ТОВ «Техноблок» було сформовано податковий кредит за спірними господарськими операціями (поставками), які відображено в податковій звітності, а саме декларації з ПДВ за грудень 2016, січень 2017.

Тобто, спірні господарські операції щодо постачання товару були відображені в податковому обліку та звітності відповідача (за первісним позовом) та ТОВ «Техноблок», яке в свою чергу, внаслідок такої господарської операції сформувало податковий кредит з ПДВ та відобразило його у податковій звітності, при цьому ТОВ «Техноблок» не було подано, ані нову декларацію з виправленими показниками, ані надіслано уточнений розрахунок податкових зобов`язань у зв`язку з відсутністю факту поставки товару.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд зазначає, що встановленими вище обставинами підтверджується факт належного виконання відповідачем (за первісним позовом) своїх зобов`язань з поставки ТОВ «Техноблок» товару, а саме: металопластикових виробів та блоків віконних на суму попередньої оплати у розміру 349 740, 00 грн перераховану ТОВ «Техноблок» за платіжними дорученнями № 46 від 18.08.2016 на суму 149 975, 28 грн; № 49 від 30.08.2016 на суму 21 424, 72 грн; № 58 від 20.09.2016 на суму 120 000, 00 грн; № 63 від 10.10.2016 на суму 24 445, 49 грн; № 65 від 17.10.2016 на суму 3 894, 51 грн; № 140 від 05.01.2018 на суму 30 000, 00 грн., а тому у суду відсутні підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" грошових коштів у розмірі 349 740, 00 грн.

Крім того, первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" 46 655, 32 грн. - інфляційних втрат, 8 365, 00 грн. - 3 % річних та 49 869, 09 грн. - пені відповідно до ст.ст. 611, 625 ЦК України також не підлягають задоволенню, як похідні вимоги від основної вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із заявлених первісних позовних вимог вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" про стягнення 454 629, 41 грн. задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору за подання первісного позову відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача за первісним позовом, а витрати позивача за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс-Мерчендайз" - відмовити.

2. У задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фрам-Лайн" - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 22.06.2020

Суддя С. О. Щербаков